Сторінка
4

Соціально-економічна суть реформування. Законодавче, нормативне, науково-методичне та кадрове забезпечення приватизації земель. Об’єкти приватизації

Неабияку роль у відособленні земельної ділянки відіграє юридична ознака, тобто законодавче закріплення прав на неї. Визначення правового титулу належності ділянки конкретній особі та закріплення її прав на неї — це критерії відособлення конкретної ділянки. Юридична ознака земельної власності є особливо важливою в умовах нерозмежованості земель комунальної та державної власності. Нині діє Тимчасовий порядок ромежування земель права державної і комунальної власності, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 1 серпня 2002 р. № 1100.

Згідно з ч. 2 ст. 79 ЗК право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об’єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться. Щодо земельної правооб’єктності ґрунтового шару, розташованого над надрами землі, особливих сумнівів не виникає. Однак з деякими утрудненнями пов’язане визначення правооб’єктності водних та лісових ресурсів, а також багаторічних насаджень дикоростучого і культурного походження, які розташовані на земельній ділянці, але належать відповідно до об’єктів водного, лісового, флороохоронного та аграрного законодавства. При цьому має місце певна комплексність, властива земельній ділянці й визнана законом як об’єкт права власності. Тому треба враховувати ознаки водних, лісових та інших природних ресурсів і на цій основі здійснювати їх реальне відмежування від земельної ділянки як об’єкта права земельної власності.

Дещо складніше визначити правооб’єктність надповерхневої і підповерхневої меж земельної ділянки. Так, відповідно до ч. З ст. 79 ЗК право власності на земельну ділянку поширюється на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд. Хоч закон у цих випадках обмежує правооб’єктність ділянки землі зведенням житлових і виробничих будівель і споруд, все ж може мати місце поширення прав на земельну ділянку, що охоплюють підземні межі і повітряний простір.

Варто враховувати також деяку пріоритетність сучасного земельного законодавства стосовно інших галузей природноресурсового права, у тому числі щодо закріплення права власності на об’єкти природного походження. Вона передбачена в ч. 2 ст. З ЗК, згідно з якою земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються ЗК та нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, якщо вони не суперечать земельному закону. Наведене положення певною мірою змінює раніше закріплену самостійну правооб’єктність інших природних багатств навіть на рівні конкретної земельної ділянки як об’єкта права власності