Сторінка
1

М’ясне скотарство на Буковині

За роки реформування значно скоротився контингент ВРХ, яку вирощували на м’ясо. Відповідно, й м’яса ми тепер споживаємо 15 кг замість 36 кг, як слід було б за науково-обгрунтованими нормами. На Буковині є все потрібне для розвитку галузі спеціалізованого м’ясного скотарства. Сама природа подарувала сприятливі умови, а люди прагнуть якнайкраще ними скористатися.

Поголів’я худоби в усіх категоріях господарств області скоротилося з 320 тис. голів у 1995 році до 171,6 тис. голів у 2005-му. За цей період виробництво яловичини скоротилося вдвічі.

Водночас, якщо порівняти з 2000 роком, маточне поголів’я м’ясної худоби в племрепродукторах зросло в чотири рази — з 225 до 922, а в цілому племінних тварин — до 1750 голів. Цьому сприяли запровадження прогресивної науково-обгрунтованої ресурсозберігаючої технології розведення м’ясної худоби та цілеспрямована селекційно-племінна робота під методичним керівництвом Буковинського інституту АПВ УААН.

Якщо на початку роботи в області був один племрепродуктор, то тепер, згідно з рішенням республіканської атестаційної комісії, працюють племзавод і п’ять племрепродукторів із розведення української симентальської м’ясної породи, що створюється з використанням м’ясних сименталів американської та австрійської селекції. Формується буковинський тип цієї породи, який вирізняється комолістю, пристосованістю до розведення у передгір’ї Карпат та добрими м’ясними якостями. Жива маса корів — 550–600 кг, жива маса телят у 210 днів — 211–236 кг, вихід телят — до 85%, жива маса бугайців у 15–18 міс. — 500–550 кг, середньодобові прирости — 900–1200 г, забійний вихід — 60–62%.

У Чернівецькій області рілля займає 344,4 тис. га, або 72,7% загальної площі сільськогосподарських угідь, сіножатей і пасовищ — 22,5%. У п’яти районах передгірної та гірської зон частка сіножатей і пасовищ досягає 39,3–54,8%. Пасовищний період становить у цих господарствах 220–270 днів. Це й є запорукою розвитку ефективного ресурсозберігаючого пасовищного м’ясного скотарства.

В умовах, що склалися, в багатьох агроформуваннях області відновлювати молочне скотарство дуже складно, а в окремих і не доцільно. Тому розвиток спеціалізованого м’ясного скотарства є надзвичайно актуальним.

Мова не йде про зменшення виробництва молока. Його, навпаки, потрібно нарощувати там, де збереглася матеріально-технічна база, де є достатньо робочої сили. Нарощування виробництва молока слід здійснювати не лише за рахунок відновлення поголів’я корів, а й за рахунок передусім створення нових стад із високим потенціалом продуктивності — не менше 5000 кг на корову, забезпечення наявного поголів’я цілорічно збалансованою за всіма компонентами годівлею, освоєння нових прогресивних технологій утримання тварин.

Слід відзначити, що в передгірній зоні близько 20–40% сільськогосподарських угідь використовують нераціонально. Схилові еродовані та малопродуктивні за своїми агрохімічними показниками землі в разі внесення малої кількості добрив (що зумовлено економічним станом більшості господарств передгір’я) дають змогу одержувати за інтенсивного їх обробітку невисокі, в межах 15–20 ц/га, врожаї зернових культур, тобто 25–30 ц кормових одиниць.

У більшості господарств передгірної зони не вистачає коштів на придбання великої кількості пального, добрив, засобів захисту рослин, тому бідніші грунти в них залишаються необробленими, заростають бур’янами, не приносять ніякої користі сільським громадам. Саме ці землі можна й потрібно використовувати як сіножаті та пасовища.

Багаторічні досліди Буковинського інституту АПВ свідчать, що виведення таких земель з активного обробітку та залуження багатокомпонентними травосумішами з обов’язковим уведенням до складу травосумішок бобових компонентів (передусім лядвенцю рогатого, конюшини повзучої та конюшини рожевої) дає можливість (у сприятливі за зволоженням роки) одержувати, навіть без внесення мінеральних добрив, по 300–350 ц зеленої маси, або по 55–60 ц з 1 га збалансованих за всіма зоотехнічними вимогами кормових одиниць.

Серед бобових трав щодо невибагливості до умов вирощування неперевершеним виявився лядвенець рогатий, він є найкращим бобовим компонентом як для пасовищного, так і для сінокісного використання.

“Синдром голодної годівниці” спричинив забій поголів’я, в тому числі й маточного. Що й казати, коли в окремих районах усі агроформування нараховують 100–400 корів. А був час, коли в кожному господарстві утримували вдвічі-втричі більше.

Який же вихід із цього становища? Потрібно поступово відновлювати стада корів. Але не гнатися за кількістю, а створювати спершу невеликі череди, по 100–200 корів, з високим потенціалом продуктивності та якісним забезпеченням їх повноцінними кормами.

Інший шлях — розведення поголів’я м’ясної породи. Корови м’ясних порід не потребують багато коштів на їхнє утримання на пасовищах. Що стосується приміщень, то в цьому разі під зимові укриття з мінімальними витратами можна пристосувати старі корівники (телятники). Значну частину року (6–6,5 місяця) м’ясних корів утримують на пасовищах, де вони самі відгодовують телят на підсисі, а взимку споживають сіно, сінаж, силос із невеликою кількістю кормових добавок.

Щоправда, переорієнтування господарств на нову технологію виробництва дешевої та якісної яловичини потребує певного часу. Потрібно відпрацьовувати нові пропорції виробництва, відповідно, трансформувати сільськогосподарські угіддя. Особливо багато часу й уваги потребує налагодження системи селекційної роботи (розведення, вирощування маточного поголів’я м’ясного контингенту молодняку).