Сторінка
1

Карантинні бур’яни в умовах України

Вступ України до СОТ і зростаючі обсяги імпорту продукції рослинного походження, зокрема насіння та посадкового матеріалу, створюють реальні передумови для завезення на територію України цілої низки нових небезпечних карантинних організмів. Своєчасно убезпечитися — основне завдання Державної служби з карантину рослин України.

Вступ України до СОТ і зростаючі обсяги імпорту продукції рослинного походження, зокрема насіння та посадкового матеріалу, створюють реальні передумови для завезення на територію України цілої низки нових небезпечних карантинних організмів. Своєчасно убезпечитися — основне завдання Державної служби з карантину рослин України.

Шляхи розповсюдження шкідливих організмів різноманітні. Вони можуть бути активними й пасивними. Так, активні міграції комах (перельоти, переповзання) сприяють розселенню карантинних видів, насіння бур’янів переноситься на шерсті тварин чи пір’ї птахів. Пасивні міграції пов’язані переважно з переміщенням товару, абіотичними чинниками (повітряні та водні течії) та з діяльністю людини (явище антропохорії).

Антропохорне поширення шкідливих організмів протягом тисячоліть відбувалося паралельно з розселенням людини. Різкий стрибок у цьому процесі пов’язаний з епохою великих географічних відкриттів: нових континентів (Америки), морського шляху до Індії та широкою колонізаторською діяльністю європейських народів у XVI-XVIII ст., — що супроводжувалися масовим перевезенням сільськогосподарської продукції, посадкового та насіннєвого матеріалу з Європи в колонії та із колоній в Європу. Ці перевезення сприяли розповсюдженню багатьох шкідливих організмів.

Один із шляхів формування шкідливої флори і фауни інтродукованих рослин — завезення шкідників, збудників хвороб рослин чи насіння бур’янів із посадковим чи насіннєвим матеріалом з природних та культурних екосистем різних регіонів.

Англійський зоолог Чарльз С. Елтон зазначав: “Одна із головних причин розселення та акліматизації видів полягає в тому, що людина поширювала по всьому світу рослини, особливо ті, які вона свідомо ввозила для розвитку сільського й лісового господарства чи створення фітодизайну. І як торговці ідуть за завойовниками, так і тварини — слідом за рослинами”.

Небезпеці перенесення шкідливих організмів рослин у процесі господарської діяльності людини тривалий час не надавали значення. Лише на початку XVIII ст. звернули увагу на те, що разом з корисними рослинами ввозяться небезпечні види бур’янів, збудники хвороб та небезпечні шкідники, які в нових умовах завдають значних збитків сільському господарству. Перша загроза виникла в зв’язку з проникненням на територію Європи виноградної філоксери та зі стрімким розселенням колорадського жука Північною Америкою аж до Атлантичного узбережжя.

За технічного прогресу небезпека поширення будь-яких карантинних організмів посилилася. Розширення торговельних та наукових зв’язків, зростаючий потік іноземних туристів збільшили кількість випадків завезення разом із культурними рослинами економічно небезпечних видів шкідників, збудників хвороб та бур’янів у багато країн світу.

Відповідно до Міжнародної конвенції із захисту рослин та нормативних документів Європейської організації карантину й захисту рослин, карантинний шкідливий організм має одночасно відповідати таким вимогам:

- бути обмежено поширеним або й зовсім не бути на території країни;

- можливе його занесення із продукцією, що ввозиться в країну з вантажами та на транспортних засобах;

- бути здатним акліматизуватися на території країни;

- завдавати істотної шкоди культурним рослинам;

- регулюватися карантинними фітосанітарними заходами.

Це ж саме стосується й адвентивних (тих, яких раніше не було) бур’янів. Карантинні бур’яни поширюються разом із насінням культурних рослин та іншими способами. Цьому сприяють переміщення великих обсягів посадкового матеріалу, продовольчого та фуражного зерна всередині країни та через кордон. Систематичні перевезення вовни, деревини, фуражу та хлібних вантажів сприяють масовому розповсюдженню насіння та плодів. Тому залізничні станції та узбіччя автомагістралей, пункти зберігання й переробки рослинної та іншої продукції (елеватори, хлібоприймальні пункти, підприємства первинної обробки вовни тощо) є основними місцями занесення й появи первинних вогнищ карантинних бур’янів.

Узагалі уникнути розсипання засміченої продукції під час перевезення, перевантаження, переробки вкрай важко. Внаслідок цього можлива поява первинних вогнищ карантинних бур’янів. У разі виявлення вогнища якогось із видів таких бур’янів на господарство накладають карантин та використовують механічні й хімічні засоби знищення. Часто вдаються до випалювання.

Карантинні бур’яни — це особливо шкідливі адвентивні види, яких немає на території країни або вони наявні обмежено і які контролюють спеціальними заходами.

Швидкість розселення карантинних бур’янів у новому ареалі від первинного вогнища залежить від умов, у яких росте бур’ян: сприяють вони чи перешкоджають його розселенню (фітоценотичні фактори, умови рельєфу тощо) та особливостей біології конкретного виду, а саме:

- його пластичності, тобто здатності швидко адаптуватися до нових умов;

- конкурентоспроможності, що дає можливість виду перемагати в боротьбі за виживання;

- репродуктивності (утворенню значної кількості насінин), що дає змогу рослині за короткий період часу створити значний запас насінин у грунті.

Найчастіше в Україну потрапляють види із країн тропічного й субтропічного поясів Південної Азії, Африки та Америки, звідки походять такі потенційно небезпечні карантинні види, як амброзія полинолиста, череда волосиста, соняшник каліфорнійський, соняшник війчастий, стриги, паслін каролінський, паслін лінійнолистий, іпомея ямчаста та інші види.