Сторінка
3

Танець як стародавній і популярний вид мистецтва

Народне мистецтво – життєдайне джерело, звідки всі види мистецтва черпають все нові й нові сили.

В Україні нема і не може бути розриву між мистецтвом і народом. Одним із найважливіших видів мистецтв у художній самодіяльності повинні бути єдині вимоги щодо підготовки виконавців, але цей процес небагато відрізняється. Професійні виконавці отримують навики і знання з дитячих років їх старанно вибирають за професійними даними з ними щоденно займаються високопрофесійними майстри хореографічного мистецтва.

Робота із самодіяльним хореографічним колективом вимагає від керівника не тільки вузько-профільних знань, але й досвіду і здібностей педагога-вихователя. Не можна обмежуватись лише розучуванням і постановкою танців від виступу до виступу, від огляду. Необхідно регулярно і наполегливо виховувати учасників, а це вимагає великої і всесторонньої підготовки керівника. Керівник уміло будуючи роз’яснювальну роботу повинен добиватись, щоб кожний учасник колективу в усьому показував приклад іншим. Перш ніж приступити до занять з колективом керівник повинне уявити весь обсяг роботи необхідної для різностороннього виховання учасників. Для того необхідно розробити детальний перспективний річний план занять який повинен складатися з двох основних розділів.

Перший: Громадське і художнє виховання учасників хореографічного колективу. Це важливий розділ роботи. Він пов’язаний з постійним проведенням бесід і практичних занять які сприяли в підвищенні художнього рівня кожного учасника, Створюючи план цього розділу керівник повинен передбачити відвідування учасниками колективу різних лекцій, зустрічей із визначними людьми сучасності.

Другий: робота колективу над створенням репертуару. В репертуар повинні входити народні танці усіх регіонів нашої батьківщини.

Вказані розділи нерозривно пов’язані між собою, адже репертуар колективу визначає його рівень, а цей же рівень визначає репертуар.

Музичний супровід занять, аналіз навчальних зауважень на заняття, вибір репертуару і постановка танців.

Творча підготовка занять, ретельний підбір вправ і музичного супроводу їх відповідність віковим особливостям і музичній підготовці учасників, а також поступове наростання складності вправ і музичного супроводу приводить до успішного завершення занять розвиває в учасників здатність оцінювати красу танцювального мистецтва.

Одне з важливіших питань - приміщення та обладнання залу Яке необхідно вирішити при організації танцювального колективу – це приміщення для занять, а також тренувальна форма учасників. Приміщення повинно бути просторим (5-6 м.кв. на кожного учасника) світлим, чистим і таким, що легко провітрюється (на зразок спортивного залу). Воно має бути обов’язково з дерев’яною підлогою, бо на кам’яній чи паркетній підлозі проводити тренаж не зручно і навіть шкідливо для здоров’я. Температура повітря повинна бути приблизно (+15-16оС).

Приміщення необхідно обкласти станками. Добре коли на одній із стін є дзеркало для перевірки кожним учасником правильності виконання тієї чи іншої вправи пози чи танцювального руху. Спиратися при тренуванні на стільці, або на якісь інші предмети не рекомендується, бо вони не мають достатньої стійкості.

Тренувальні станки – це укріплені паралельно до стіни на металевих кронштейнах два круглі поруччя діаметром 6-8 см. Відстань від підлоги до нижнього поручня 65-75 см для дітей, і 95-105 см для дорослих,, проміжок між кронштейном 2,5 м. Відстань станка від стін – 25 см. Два поруччя роблять з розрахунку на різний зріст учасників. Станки можуть бути переносними і прикріпленими на спеціальних підставках. Вони бувають різних конструкцій.

Бажано, щоб на стінах танцювального залу висіли портрети майстрів хореографічного мистецтва композиторів видатних балетмейстерів, педагогів-хореографів, схеми з методичними матеріалами. Танцювальними позами тощо. Добре, коли поблизу балетного залу є душ з теплою водою яким би учасники могли користуватися після занять. Перед заняттями приміщення необхідно провітрити, підлогу чисто притерти вогкою ганчіркою, щоб ноги учасників не сковзались і не підіймався порох. Для цього потрібно зробити у закрутках пластикових пляшок шилом багато отворів, які служитимуть за розсівні лійки. В установі чи закладі, при якому діє танцювальний колектив, також повинно бути відведено місце для роздягало. Бажано, щоб у роздягальнях було дзеркало, лави чи стільці, а також вішаки.

Для занять також потрібно мати спеціальні костюми (репетиційну форму). Вона встановлюється для учасників на перших організаційних зборах. Для дівчат потрібно мати сарафанчики, майку і спідничку широкого покрою чи хітон. Краще, коли б можна придбати купальники та трико. Поверх, із простого матеріалу, спідничку в кльош,

Для хлопців – сорочки з короткими рукавами або трико; для підперізування – шкіряний пояс.

Одяг для учасників повинне бути зручним, таким, щоб не заважав рухатись. Гумки, на яких тримається форма, повинні бути в міру тугими.

Взуття для виконавців повинно бути не шкіряній підошві. Можна проводити заняття у чобітках, чи туфлях. Каблуки у дівчат не повинні перевищувати 5 см. Взуття на гумовій підошві не рекомендується.

Під час занять дівчата підбирають своє волосся щоб воно не заважало рухам. Цілком зрозуміло, що дотримуватись правил гігієни – закон для кожного учасника а про те, що у приміщеннях для занять та переодягнення не можна палити чи смітити, напевно і не потрібно нагадувати.

Назва “Народно-сценічний танець” – не випадкова. Народний танець у своєму чистому виді не повинне механічно переносити на сцену. Балетмейстер, вивчаючи народні танці творчо інтерпретують, технічно удосконалюють бережливо дотримуються стилю, характеру та їх найважливіших національних особливостей. Танець втілюється у сценічний виразний малюнок і набуває виразнішої сценічної форми. Народно-сценічний танець без сумніву покликаний відіграти головну роль у вихованні учасників танцювального колективу і тому потрібно зупинитись на системі вправ, які готують виконання народно-сценічного танцю. Найкраще в даному випадку, підходять система вправ біля станка, розроблена у книзі А.Бочарова та Л.Лопухова “Основи характерного танцю” “Характерний тренаж” створювався після того, коли був накопичений багатющий матеріал сценічних народних танців. Його творці не могли не враховувати технічних вимог, які були поставлені перед виконавцями сценічною практикою. Одна із специфічних особливостей, яка відрізняє характерний тренаж від класичного, це удар ступнею. Звідси і наявність у вихованців “твердого” взуття з каблуком. Основні елементи характерного тренажу складається із вистукувань найрізноманітнішої складності. Це удари ступнею об підлогу ступнею об ступню, каблуком об каблук (голубець на землі, голубець в повітрі, кабріоль).