Сторінка
2

Жанри мистецтва

У єдності художньої й утилітарної функцій виробу, у взаємопроникненні форми і декору, образотворчого і тектонічного почав виявляється синтетичний характер декоративно-прикладного мистецтва. Його добутки розраховані на сприйняття і зором, і дотиком. Тому виявлення краси фактури і пластичних властивостей матеріалу, майстерність і різноманіття прийомів його обробки одержують у декоративно-прикладному мистецтві значення особливо активних засобів естетичного впливу.

Живопис

Живопис, вид образотворчого мистецтва, художні твори, що створюються за допомогою фарб, які наносяться на яку-небудь тверду поверхню. Як і інші види мистецтва, живопис виконує ідеологічні і пізнавальні задачі, а також служить сферою створення предметних естетичних цінностей, будучи однією з високорозвинених форм людської праці.

Живопис відбиває й у світлі тих чи інших концепцій, оцінює духовний зміст епохи, її соціальний розвиток. Могутньо впливаючи на почуття і думки глядачів, змушуючи останніх переживати дійсність, зображену художником, вона служить діючим засобом суспільного виховання. Багато добутків живопису мають документально-інформаційну цінність.

У силу наочності образа оцінка життя художником, виражене в його добутку, здобуває особливу переконливість для глядача. Створюючи художні образи, живопис використовує колір і малюнок, виразність мазків, що забезпечує гнучкість її мови, дозволяє їй з недоступної ін. видам образотворчого мистецтва повнотою відтворювати на площині барвисте багатство світу, об'ємність предметів, їхня якісна своєрідність і матеріальна плоть, глибину зображуваного простору, світло-просторове середовище. Живопис не тільки безпосередньо і наочно утілює всі зримі явища реального світу (у т.ч. природу в її різних станах), показує широкі картини життя людей, але і прагне до розкриття і тлумачення сутності процесів, що відбуваються в житті, і внутрішнього світу людини.

Доступні даному виду мистецтва широта і повнота охоплення реальної дійсності позначаються й у достатку властивих їй жанрів (історичний, побутовий, батальний, анімалістичний та ін.).

По призначенню, по характеру виконання й образів розрізняють: живопис монументально-декоративний (стінні розписи, плафони, панно), що бере участь в організації архітектурного простору, що створює ідейно-насичене середовище для людини; станкову (картини), більш інтимну по характеру, звичайно не зв'язану з яким-небудь визначеним місцем; декораційну (ескізи театральних і кінодекорацій і костюмів); іконопис; мініатюру (іконописи рукописів, портрети і т.д.).

По характеру речовин, що зв’язують пігмент (барвну речовину), по технологічних способах закріплення пігменту на поверхні розрізняються масляний живопис, живописозвідними фарбами по штукатурці — сирій (фреска) і сухій (а секко), темпера, клеєвий живопис, восковий живопис, емаль,живопис керамічними фарбами (сполучні — легкоплавкі стекла, флюси, глазурі — закріплюються випалом на кераміку), силікатними фарбами (зв'язувальна речовина — розчинне скло) і т.п. Безпосередньо з нею стуляються мозаїка і вітраж, вирішальні ті ж, що і монументальний живопис, зображувально-декоративні задачі. Для виконання мальовничих добутків служать також акварель, гуаш, пастель, туш.

Основний виразний засіб живопису — колір — своєю експресією, здатністю викликати різні почуттєві асоціації підсилює емоційність зображення, обумовлює широкі образотворчі і декоративні можливості цього виду мистецтва. У добутках він утворить цільну систему (колорит).Звичайно застосовується той чи інший ряд взаємозалежних квітів і їхніх відтінків (гамма красочная),хоча існує також живопис відтінками одного кольору (монохромна). Колірна композиція (система розташування і взаємини плям кольору) забезпечує визначену колірну єдність добутку, впливає на хід його сприйняття глядачем, будучи специфічної для добутку частиною його художньої структури. Інший виразний засіб живопису — малюнок (лінія і светотень) — ритмічно і композиційно разом з кольором організує зображення; лінія відмежовує друг від друга обсяги, є часто конструктивною основою мальовничої форми, дозволяє чи узагальнено детально відтворювати обрису предметів, виявляти їхні дрібні елементи.

Архітектура

Архітектура (лат. architectura, від грец. аrсhіtекtоn — будівельник), зодчество, система будинків і споруджень, що формують просторове середовище для життя і діяльності людей, а також саме мистецтво створювати ці будинки і спорудження відповідно до законів краси. Архітектура складає необхідну частину засобів виробництва і матеріальних засобів існування людського суспільства. Її художні образи відіграють значну роль у духовному житті суспільства. Функціональні, конструктивні і естетичні якості архітектури (користь, міцність, краса) взаємозалежні.

Добутками архітектури є будинки з організованим внутрішнім простором, ансамблі будинків, а також спорудження, що служать для оформлення відкритих просторів (монументи, тераси, набережні і т.п.).

Предметом цілеспрямованої організації є і простір населеного місця в цілому. Створення міст, селищ і регулювання всієї системи розселення виділилися в особливу область, неподільно зв'язану з архітектурою — містобудівництво.

Найважливішим засобом практичного рішення функцією, і ідейно-художніх задач архітектури є будівельна техніка. Вона визначає можливість і економічну доцільність здійснення тих чи інших просторових систем. Від конструктивного рішення багато в чому залежать і естетичні властивості добутків архітектури. Будинок повинний не тільки бути, але і виглядати міцним. Надлишок матеріалу викликає враження надмірної ваги; зрима (удавана) недостатність матеріалу асоціюється з нестійкістю, ненадійністю і викликає негативну емоції. У ході розвитку будівельної техніки нові принципи архітектурної композиції, що відповідають властивостям нових матеріалів і конструкцій, можуть вступати в конфлікт із традиційними естетичними поглядами. Але в міру поширення і подальшого освоєння конструкції обумовлені нею форми не тільки перестають сприйматися як незвичайні, але і перетворюються в масовій свідомості в джерело емоційно-естетичного впливу.

Якісні зміни будівельної техніки, створення нових конструкцій і матеріалів істотно вплинули на сучасну архітектуру. Особливе значення має заміна ремісничих методів будівництва індустріальними, зв'язана з загальними процесами розвитку виробництва, з необхідністю підвищення темпів масового будівництва і яка вимагала введення стандартизації, уніфікованих конструкцій і деталей.

Основні засоби створення художнього образа в архітектурі — формування простору й архітектоніка. При створенні об'ємно-просторової композиції (у т.ч. і внутрішньої організації споруджень) використовуються принципи чи симетрії асиметрії, чи нюанси контрасти при зіставленні елементів, їх різні ритмічні співвідношення і т.д. Особливе значення в архітектурі мають домірність частин і цілого один одному (система пропорцій) і домірність спорудження і його окремих форм людині (масштабність). У число художніх засобів архітектури входять також фактура і колір, розмаїтість яких досягається різними прийомами обробки поверхні будинку. Цілісна художньо-виразна система форм добутків архітектури, що відповідає функціональним і конструктивним вимогам, називається архітектурною композицією.