Сторінка
3

Види і жанри мистецтв

У ХХ ст. в музичній свідомості відбулася своєрідна революція, утвердилися нові принципи музичного мислення (відбулася емансипація дисонансу – засоби, котрі відрізнялися підвищеною експресивністю, гостротою та різкістю звучання (Прокоф’єв, Шостакович, - їхня творчість).

Стосовно основних жанрів щодо вокальної музики, то слід зазначити, що пісня – основний та найстародавніший її різновид. Професійна пісня відома вже з античності. Народна пісенна творчість – це своєрідний усний літопис про далеке історичне минуле і одночасно гучний голос сьогодення.

За сучасної доби пісня знайшла багато можливостей для розвитку.

Хор – це вокальний твір, що виконується гуртом співаків, а також назва самого цього гурту. Суто вокальний хор, без супроводу називається “хор а капела”.

Гімн (від гр. “славити”, “хвалити”) є величавим урочистим співом, переважно хоровим (Давньогрецькі гімни на честь богів).

Романс – невеликий вокальний твір для одного голосу з супроводом, котрий відрізняється від пісні складнішою формою та більшою роллю супроводу.

Арія – це розвинута, закінчена вокальна п’єса для голосу – соло з оркестровим супроводом. У первісному значенні термін “арія” означав пісню (являє собою частину оперної дії).

Опера – музично-драматичний твір, призначений для театру, в якому актори не промовляють, а співають весь текст. Водночас опера – це твір музичний, оскільки головну роль тут відіграє музика, а всі ніші елементи опери (жести, міміка, декорації, освітлення) мають хоча й важливий, але все ж підпорядкований характер.

Ораторія (від лат. “красномовний”) і кантата (від італ. “співати”) – музично-драматичні твори концертного типу.

Кантата – це п’єса для одного голосу або хору з оркестром.

Ораторія – великий музично-драматичний твір для хору, співаків-солістів та симфонічного оркестру.

Реквієм (від лат. “спокій”) є вокальним або вокально-інструментальним твором, присвяченим пам’яті померлого.

До жанрів інструментальної музики належать: сюїта, соната, симфонія та концерт.

Сюїта – це кілька танцювальних п’єс, не призначених безпосередньо до танцю, різноманітних за змістом та побудовою.

Соната (від лат. “звучати”) – музичний твір для одного або кількох інструментів, що складається з кількох частин, переважно з трьох-чотирьох.

Симфонія (від гр. “співзвуччя”) – твір для симфонічного оркестру, що складається з чотирьох-п’яти частин, розташованих за принципом контрасту і об’єднаних однією ідеєю.

Концерт – віртуозне виконання твору для солюючого інструменту (фортепіано, скрипки, флейти) з оркестровим супроводом.

4. Жанри образотворчого мистецтва

За призначенням та особливостями художнього виконання живопис поділяється на монументальний, декоративний та станковий.

Монументальному живопису властиве філософсько-епічне розуміння дійсності, суспільно-значимий зміст, масштабність задуму, громадянський пафос, високий лад образів, звернення до великої колективної аудиторії тощо. Монументальний живопис тісно пов’язаний з архітектурою, підпорядковується архітектурній споруді, створюючи синтез – органічну єдність різних видів мистецтв в межах єдиного художнього твору. Синтез тоді досягає повноти, коли різні види мистецтв узгоджуються спільністю ідейного задуму та стилістичною єдністю. В ансамблі монументальний живопис виконує також і декоративну роль.

Декоративний живопис призначений для прикраси, входячи до складу архітектурного ансамблю або до творів декоративно-ужиткового мистецтва. Отже, термін відноситься до орнаментальних розмалювань та композицій, що не мають самостійного значення; панно, орнаментальне підкреслення функцій предмету або оточення великих настінних сцен.

Станковий живопис (від слова станок, мольберт, на який ставиться приготовлена основа – картон, дошка, полотно для малювання картин) об’єднує твори самостійного значення, не пов’язані з архітектурним ансамблем. Їх можна переносити, зберігати в житлових приміщеннях, установах, музеях.

За тематикою живопис поділяється на жанри: побутовий, історичний, детальний, портрет, пейзаж, натюрморт, міфологічний, релігійний, анімалістичний.

Найважливішим зображальним та алюційним зображенням живопису є колір. У живописі використовується фізичні властивості світла, що дає можливість зобразити предмет у кольорі, створювати колорит. Колорит (італ. Colorio – забарвлений) – загальне кольорове рішення, система сполучення кольорів та їх відтінків у художньому творі. Якщо у творі домінують сині, зелені, фіолетові відтінки, колорит називають холодним, а коли домінують жовті, червоні, оранжеві – теплим.

Художні образи живопису створюються за допомогою малюнка, кольору, світлотіні, колориту і перспективи. Важливу роль відіграє і композиція (лат. Compositio – складання, розміщення) – побудова художнього твору, співвідношення окремих частин і елементів, що зумовлені його ідейно-образним змістом, характером і призначенням. Техніка живопису (накладання фарб, закріплення на поверхні, різноманітна). Найбільш поширені фарби олійні, клейові, воскові (енкаустика). В монументальному живописі найчастіше застосовують мозаїку, фреску. У станковому, крім олії, - акварель, гуаш, пастель.

Мозаїка (франц. Mosaique, італ. - moseico, лат. musivym, буквально – призначене музам) – це орнаментальні композиції, виконані з природних елементів, емальних, керамічних плиток, емальною (нім. Smapte, італ. Smalto – емаль) – називають кольорове непрозоре скло у вигляді невеликих кубиків, або пластинок, яке застосовується для виготовлення мозаїк. З ІІ тис. до н.е. відома фреска (італ. Fresco, буквально – свічний) – техніка живопису фарбами (водяними або вапняному молоці) по свіжій штукатурці. Темпера (італ. Tempera – фарби для живопису, в яких сполучною речовиною є натуральні (з води та яєчного жовтка) або штучні (водяний розчин клен з олією) емульсії.

У мистецтві Стародавнього Єгипту застосовується акварель (італ. Acquerello, від лат. Aqua – вода) фарба, що розводиться водою. У західноєвропейському та українському мистецтві акварель застосовується з ХV ст Фарби, розтерті на воді з олеєм і домішкою білила, мають назву – гуаш (франц. Pastel, з італ. Pastelo від pasta – тісто) означає малювання кольоровими олівцями, виготовленими з сухих, порошкоподібних тонко тертих барвників з домішкою скріплюючих або розбілюючих речовин (клей, крейда, гіпс, тальк тощо).