Сторінка
12
Щодо кольору ми бачимо вишивки від однотонних до виконаних десятьма, а той більше барвами. Найпоширеніші – двобарвні: червоно – черні або червоно-сині. Майже скрізь чорний та червоний кольори є основними. Червоними або чорними нитками вишиті узори в один колір, червона або чорна барва дає тло для кольорових вишивок і вдержує колоритну гаму в ясній або заглиблено темній тонації. Багатств барв зростає в напрямі з півночі на південь. Яскравих живописних ефектів і колористичної різноманітності вишивальниці домагаються шляхом контрастного зіставлення або добром відтінків того самого кольору.
Найпоширеніші способи вишивання: низинка і напротяганки, які виконуються на зразок ткання та дають різні варіанти геометричних узорів. Низинку шиють кольоровими нитками з вивороту вподовж за основою, роблячи рівнобіжні лінії потрібної довжини. Потім по лицьовій стороні “розвід” вишивки, тобто рисунок, виведений контурами, вишивають (заповнюють) кольорами відповідно до задуманого узору. Вишиваючи способом напротяганки, кольорову нитку прикладають по лицьовій стороні полотна в напрямку піткання, одержують однокольоровий контур геометричного мотиву.
У новіших вишивках переважають роботи хрестиком і гаптуванням, якими виконують геометричні та рослинні мотиви. Хрестиком, як і низинкою, будують основний мотив, потім ним же вишивають суцільний узор або поєднане з іншими способом вишивання. Гаптування завжди поєднане з ланцюжком, поза голковим шиттям, хрестиком, прутиком та прозорими стібками. Гаптування має більшу свободу, бо не обмежується строгим розрахунком на нитки, а закриває відповідно до узору площу і дає вільний рисунок заокруглених форм. Більшість вишивок минулого виконано “по нитці”. Ці способи пов’язані з фактурою тканини і дають переважно геометричні форми. З геометричними мотивами пов’язане і прозоре шитво – вирізування, колення, кручення та мереження – типове для вишивок ХІХ ст
В західних областях України вишивають дуже багато. Майже кожна жінка з молодих літ вміє і любить вишивати. У компонуванні мотивів і поєднанні кольорів вишивальниці користуються незначною кількістю елементів, для кожного з яких мають окрему усталену назву “качела” (ромб, квадрат), кривуля (ламана лінія), головка (геометрична фігура), клинці (трикутники), ламки (з’єднані в одній точці три або чотири рисочки), рожі, зірки купки (назви розет), ріжки, пшеничка та інший якими означають вигляд геометричних мотивів. Маючи в пам’яті такий запас орнаментальних знаків та усталену схему орнаментальної побудови, вишивальниці творять незліченні комбінації узорів. Прекрасні узори, повні фантазії, художнього змісту і чуття, що хвилюють, як поетичні твори, вони вишивають з уяви і з пам’яті.
2.5. Гуцульська та Покутська вишивка
(художні особливості, функціональне призначення,
матеріал та техніка виконання)
Одним з найрозповсюдженіших і найдоступніших видів українського народного мистецтва є вишивка. Це класичний вид народної творчості, це отже живуче кришталево – чисте джерело, яке дарує нам багатство здорових творчих сил народу, допомагає осягнути висоти його мистецького хисту.
В українській народній вишивці при єдиних спільних ознаках притаманних всім регіонам України, чітко виступають локальні відмінності, логічно обґрунтовані географічними, історичними та соціальними факторами.
Життя народу в певному середовищі, його побут, звичаї, природа, навики праці, критерії розуміння краси спричинились до відмінних принципів в окремих осередках, районах, селах. Об’єктом нашої уваги є локальні особливості вишивального мистецтва Гуцульщини та Покуття.
У вишивці такої орфографічної групи Карпат, як гуцули, збереглись архаїчні риси народного орнаменту. Численні історичні, фольклорні та літературні матеріали стверджують масове побутування на Гуцульщині вишивки одягового призначення.
Звичайно, гуцульська вишивка розвивалася в єдиному руслі західноукраїнського вишивального мистецтва на базі давньоруського мистецтва при впливі специфічних місцевих факторів, що виділило її в окреме чітко виражене локальне явище. Про глибокі художні традиції гуцульської одягової вишивки можна говорити на основі багатьох зразків вишивки кінця XVIII - початку XIX століть, які зберігаються в музеях України, зокрема, в Коломийському музеї народного мистецтва Гуцульщини та Покуття.
Колекція зразків вишивок сорочок, переміток тощо свідчить про високий художній рівень орнаментального вишивального мистецтва гуцулів.
Упродовж років колективним генієм народних майстрів викристалізовувалася чітка художня система, в якій взаємо обумовлювалися фактори матеріалу, технік, орнаменту, композиції, колориту.
На Гуцульщині, так само , як й у всіх інших регіонах України, вишивкою прикрашали певні частини деталей одягу. Це жіночі, чоловічі, дитячі сорочки, головні убори (перемітки, хустки), нагрудний одяг (кептарі, сердаки, байбараки, кожухи, манти, гуглі), поясний (гачі, портяниці, капчурі, капці, онучі).
Властивості лляних і вовняних тканин, сукна, шкіри, використаних для пошиття одягу, зумовлювали характер і структуру матеріалів, якими виконувалася вишивка.
Основні матеріали вишивання – ручнопряденні льняні, вовняні нитки, вовняні зсукані нитки (“коцик”), зсукані сплетені шнури, шовкові, металеві, срібні, золоті нитки, муліне, бісер, лелітки, сап’янові стрічки, ґудзики, корали, головки металевих цвяхів (бобрики), капслі. Хутро лиса, тхора та куниці – як аплікації. З середини ХІХ століття частіше для вишивання починають використовувати фабричні нитки – такі як волічка, заполоч, а з початку ХХ століття – нитки ДМЦ, муліне, бісер, шовк. Вишивка бісером поширена в районах, що межують з гірською Буковиною.
Завантажити реферат