Сторінка
3

Ренесансне мистецтво України.

Ще більш виразно гуманістичні ідеї Ренесансу проявляються в багаточисельній надгробній скульптурі. Магнатські, шляхетські, патриціанські роди вшановували пам'ять померлих багатими надгробками в храмах. На відміну від готичних, ренесансні надгробки зображували людину не в стані смерті, а в стані сну, прагнули донести до потомків не лише зовнішні риси, але й характер, особистість людини. Пам'ятники мали прославляти, увічнювати чесноти померлих, показувати не ницість, а гідність, неповторність людини. В костелі домініканців у Львові зберігся надгробок Яна Свошовського роботи Яна Пфісіера. Померлий зображений в рицарському обладунку, з сувоєм в руці, який нагадує про його посаду міського підкоморія. Відкинувшись на подушки, Свошовський ніби відпочиває, занурившись в сон. "Високе чоло над великими, прикритими важкими повіками очима, прямий ніс, гарні уста вирисовують образ розумної, поважної, сильної духом і тілом людини". В надгробку св. Яна з Дуклі, скульптор Войтех Зичливий майстерно підкреслює величний спокій, приховану силу і енергію святого. Героїзуючі моменти домінують в надгробку Жолкевських в Жовкві роботи також Зичливого, сина архітектора Войтеха Капіноса. Станіслав та його син Ян зображені в повний зріст, в рицарських латах, з мечами в руках, як лицарі, завжди готові до бою. В образі Станіслава Жолкевського, видатного полководця, який загинув у бою з турками під Цецорою, скульптор виділяє поважність, мудрість, внутрішню силу славетного полководця. У статуї ж сина Яна втілює ідеал молодого безстрашного воїна. Досконале знання анатомії, вміння передавати рух, висока майстерність в обробці каменю дозволяла львівським скульпторам вільно втілювати в творах свої задуми. Треба відмітити, що більшість львівських скульпторів доби ренесансу походила з Італії, Нідерландів, Німеччини, Польщі. Вони принесли в Україну не тільки мистецтво скульптури, яке набуло в цей час особливої досконалості, але й гуманістичні ідеї, світські сюжети скульптури. Поряд з надгробною поступово розвивалась і світська скульптура: магнатські парки прикрашали статуями, що зображували античних богів, богинь, героїв, з'явився також скульптурний портрет.

"Західні впливи відіграли роль каталізатора, який прискорював розвиток місцевої художньої культури, збагачував її зміст, вносив нові засоби і репертуар своїх форм. В той же час характер львівської скульптури формували місцеві традиції, які ставили перед митцем конкретні завдання і вимоги. Саме вони визначали відбір імпортованих і власних народних елементів для кращого вираження ідеалів І інтересів суспільства, що їх породило, вносили актуальне звучання, навіть у твори на релігійну тематику.

Те, що ми називаємо місцевою художньою традицією, розвивалось і конденсувалось насамперед в іконописі".

Якщо архітектура, скульптура доби Ренесансу в Україні є результатом творчості іноземних майстрів або місцевих, які пройшли навчання в мистецьких центрах Європи і повністю сприйняли мистецьку мову Ренесансу, вкорінюючи ТІ на українському Грунті, то іконопис найбільше зберігав традиції, мистецькі форми Київської Русі. В іконах XV - І пол. XVI ст. бачимо збереження давніх, розроблених ще у Візантії, православних канонів - символічність кольорів, плоскість, застиглість постатей, зворотну перспективу. Це був не релігійний живопис, як в інших країнах Європи, а саме іконопис. Як вже згадувалось, така вірність традиціям, навіть певний консерватизм був засобом збереження самобутності, національних духовних цінностей Але порівняно з іконописом часів Київської Русі іконопис згадуваного періоду набуває нових рис. Обличчя святих набувають більшої виразності, живості, навіть елементів портретності, рухи стають більш природними. При збереженні канону ікони, монументальні розписи набувають певної витонченості, глибокої, стриманої емоційності. Один з шедеврів цього часу - так зване "Сине Успіння", в якому сині, блакитні тони, похилені фігури апостолів, смутні обличчя, жести рук передають їх глибоку скорботу. А постать Марії в синьому плащі вражає красою і тихою умиротворенню по Недарма українських живописців знали і шанували не лише в Україні, але й за її межами. Так, польські королі, магнати неодноразово запрошували українських майстрів для розписів храмів, магнатських, королівських палат. До нашого часу збереглися розписи, зроблені українськими митцями в Любліні, Кракові, навіть у Вроцлаві Запрошували їх і до Пскова, що, зважаючи на високий рівень псковського іконопису, було значним визнанням. До нашого часу збереглися імена таких майстрів іконопису як Андрій, Федуско, священик Гайль, Дмитро, Олексій, Василь зі Стрия та ін. Розвивався І мініатюрний живопис. Видатним його зразком є мініатюри "Пересопницького євангелія", що зображують апостолів. Треба відмітити, що в ХІУ-ХУІ ст. в Україні продовжує розвиватись мистецтво рукописної книги. В монастирях переписуються літописи, богослужбові книги, і прикрашаються мініатюрами, орнаментами, великими орнаментованими літерами. Найвидатнішим пам'ятником української рукописної книги цього часу є вже згадуване славетне "Пересопницьке євангеліє", створене в 1556 1561 рр. Зараз - це одна з національних святині України і саме на цьому Євангелії приносять присягу президенти України.