Сторінка
6

Микола Іванович Грепиняк – митець та дослідник народного мистецтва Гуцульщини

Для виконання орнаментальних ліній прямокутного профілю служив «вибирач», який має скісне вістря із зрізаною «п’яткою».

Найширше застосовувалось півкругле долото – «підківка», яке також мало різної ширини (2, 3, 4, 5, 6, 8, 10, 12, 15 мм). Цими долотами гуцульські різьбарі виконували орнаментальні мотиви «підківок», «парканця», «сльозинок» і т.п.

Для вичищення заглибленого фону служило долото «клюкарза», яке має загнутий у вигляді ніжки кінець, ширина його 2-16 мм.

Долото гострили на точилі, а потім оброблялося на дрібнозернистому бруску.

Допоміжними інструментами для виготовлення плоскої різьби по дереву служили плоскі, трикутні і круглі напилники, різні пилочки і свердла, кліщі, молоточки. Різьба круглих і півкруглих мотивів невеликих розмірів виконувалась так званим «друлівником».

Для розмітки орнаментальних мотивів вживали метр, «вінкель», «герунок», «малку», «рейсмус», шило, циркуль.

Деякі майстри малювали олівцем всю орнаментальну композицію на поверхні виробу; інші накреслювали орнамент олівцем на папері, а потім «переводили» його на предмет з допомогою шила.

Старі гуцульські різьбарі не вкривали своїх виробів ніякими рідинами. Ю. Шкрібляк вже почав натирати поверхню виробів воском. Поліровку вперше застосував В. Девдюк в кінці ХІХ ст

Народні різьбярі Гуцульщини прикрашували свої вироби інкрустацією різноколірними породами дерева, чорним і білим баранячим рогом, перламутром, металом, бісером. В давнину вживали контрасне зіставлення кольорів інкрустації, а в новіших роботах часто зустрічається поєднання різних фарб у повних тонах і півтонах.

Фарбували дерево природними або хімічними барвниками, виварюючи його в спеціальних розчинах; таке дерево називали «варене».

В темно-червоний колір фарбували дерево, наприклад, у виварі з цибулиння, в чорний – з старих стручків бобу або з лушпиння грецького горіха, у жовтий з дикої яблуні або з квітів «заковаті» і «кукурічки», в зелений з польового хвоща, голубий – з цвіту васильків.

Хімічні барвники – анілінові фарби розводили у воді, або спирті і наносили їх пензлем на добре почищене дерево. Куски дерева завтовшки 1-2 мм занурювали на короткий час у хімічний розчин.

Для інкрустації народні майстри користувалися різноманітними інструментами.

Місця для інкрустації намічали шилом або голкою і вирізали їх скісним долотом. Для окантовки прямокутної або квадратної поверхні довгими вузькими смужками різних порід дерева вирізали невеликі канавки з допомогою спеціальної пилочки – «клюкочки», яка мала загнуту верхню частину і три - п’ять зубців. Для вирізування жолобків однакової ширини служили спеціальні інструменти - «паскарик», які закінчувалися двома виступами.

Круглі місця для інкрустації вирізували спеціальними долотами – «вибирачами» і «отвертачами» з допомогою «друлівника».

Інкрустацію починали з одного кольору, потім переходили до другого і третього. Після закінчення інкрустації деревом виріб чистили і починали викладати рогом, перламутром, металом та бісером.

Металеві прикраси наносились, або шляхом покриття виробів бляхою або інкрустацією металевими дротиками. Цим видом інкрустації прикрашали «палиці», «келефи», «топірці», «самопали», порохівниці, стремена, рушниці.

Після закінчення інкрустації деревом, рогом, перламутром і металом виріб чистили ошурками, скляним папером і наносили на його поверхню політуру.

Деякі гуцульські різьбарі прикрашували свої дерв’яні вироби також фарфоровими і скляними «пацьорками» - бісером. На добре вичищеному і відполірованому виробі робили циркулем основні розмітки прикрашення, а ямки для бісеру виконували спеціальним інструментом «пацьорником» або «друлівником». Потім бісер вкладали в ямочки.

В другій половині ХІХ ст вперше почав прикрашувати дерев’яні вироби виключно бісером різьбяр Марко Мегединюк. [2.16-19]

Залежно від характеру вирізів – заглиблень гуцульську різьбу поділяють на такі види:

1. Контурне різьблення або гравіювання , що складається з нанесенням неглибоких борозенок. З її допомогою виконуються стародавні мотиви «ільчасте письмо», «колечка», «драбинка» та інші. Народні майстри минулого, застосовуючи цей спосіб різьблення, втирали в канавки сажу для досягнення контрасту зображення.

2. Тригранно-внімчасте різьблення – на поверхні деревини вирізають і виймають тригранні заглиблення-пірамідки. Воно надає поверхні дошки пластичного оформлення, вводячи в неї живописну гру світлотіні, що утворюється по-різному нахиленими до світла гранями трикутників. Цим способом різьблення виконують орнаментальні мотиви : «віконці», «копаниці», «зубчики» та інші.

3. Нігтеподібне різьблення складається з вирізів у формі нігтя, які в ритмічній будові утворюють орнаментальні мотиви : «парканець», «плаїки», «сльозки» та інші.

4. Рельєфне різьблення, що включає в себе барельєф та контр рельєф.

Окремо виділяється сюжетно-тематичне різьблення, що вимагає й зображення людини. Їх виконують на «вибраному» фону, звичайно, точкованому фоні в техніці невисокого рельєфу.

Названі види плоского різьблення не є відокремленими, а в оформленні виробів узгоджуються між собою. Характер такого узгодження залежить від творчої обдарованості майстра. Для виразності виробу велике значення має також рівень технічного виконання орнаментальних мотивів. [37.22-23]

Ремесло обробки дерева в родинах переходило по спадковості, від старших до молодших майстрів. Так склалося і в сім’ї Грепиняків, коли Микола Іванович допомагав батькові, ще у зовсім малому віці виконував спочатку дрібні або простенькі заготовки з дерева, і згодом переходить до більш складніших. Сам Микола Грепиняк пише: «різьбленням та інкрустацією почав займатися з дев’яти років, тато взявся вчити його різьбярському ремеслу. Але й тут, як і в школі, моя наука перервалася. Батькові інструменти, заховані в шухляді верстка, лежали нерухомі аж до кінця війни.» [3.2]

Дорослішаючи, почав частіше задумуватись над тим, як осилити в різьбі те що видавалося найкращим, як дорости до тієї майстерності, яку називають мистецькою. Сушив собі голову, в який спосіб перейти, сказати б, від праці сірої, допоміжної, до більш кваліфікованої, самостійної. Прості речі у нього виходили не погано. Та коли починав вимудрувати щось своє, укладати, приміром складніший орнамент, то його опановувало дратівливе почуття безпорадності, немочі. На ділі йому не вдавалося вирізьбити того, що в думках легко знаходило завершення. Уява випереджала мої можливості. Опускав руки коли різець переїжджав зазначену межу, нервувався, коли випадково викришиться долото. Різьба в нього виходила далеко не така гладка, як у тих майстрів , з якими він мріяв зрівнятися. Здавалося, у них якісь інші, не прості, а чарівні різці, якими дуже легко працювати… Це викликало невдоволення собою, невпевненість у власних силах, якусь незрозумілу нетерплячку. Обсідали й похмурі думки: може, ця справа тимчасова, минуща, вона відійде, як необов’язкове захоплення. Усе мав вирішити час. Микола Іванович покладався на нього. Усвідомлював, що мені бракувало ще багато навиків, прийомів, бракувало того досвіду, що його мали найбільш авторитетні різьбярі.[42.116]