Сторінка
2
Табором, називали поукладані разом обозові вози, за якими ставало військо. Такий спосіб оборони був відомий в українських степах уже за княжих часів; наше військо на безлюдному місці, де не можна було знайти захисту в терені, заставлялося від половців возами. Таборі уславився був у XV. в. в чеських гуситів, яких звали навіть таборитами, знали його й литовські й польські війська в (XVI. в. Але спопуляризували цей спосіб оборони - козаки, довівши його до незвичайної вмілости.
Табор починали порядкувати тоді, коли військо сподівалося зустрічі з ворогом. Обозові вози ставали тоді по одному і другому боці війська, простою лінією,, один за другим, у кілька рядів. В 1596. р. Лобода під Білою Церквою мав табор з пятьох рядів возів, Павлюк 1637. р. ішов табором у шість рядів. Посередині ставало військо, піхота і кіннота. Перед і зад був теж забезпечений возами, там приміщували також артилерію.
Коли ворог надійшов близько, піхота зпоза возів починала стрільбу з рушниць, таксамо відзивалася й артилєрія. Чи треба було йти вперед, чи відступати, військо під охороною табору, за кількома рядами возів, було добре забезпечене від наступу. В 1628. р. під заслоною табору запорожці перейшли були цілий Крим, від Перекопу до Бахчисараю, хоч татари їх сильно обстрілювали. І таксамо пізніш верталися тим самим шляхом, теж »оборонною рукою«. А коли в одній сутичці утратили були одну пушку, то другого дня пішли знову табором на те саме місце й гармату забрали. Під Дрижиполем 1655. р. козаки кілька днів відбивалися від польських військ, що їх переслідували, »а табор мали такий міцний і вогнистий, як який Мальборґ« (славна пруська твердиня).
Ворог старався все в якомусь місці табор розірвати і крізь цю діру вдертися до середини, між військо. Щоб утримати в порядку лінію табору, козаки привязували віз до воза, — хоч воно не було легко й вигідно. А коли ворог табор »розірвав«, або »урвав« його частину, старалася наново лінію возів замкнути. І тоді нераз мусіли залишати частину возів, а то й людей, щоб рятувати цілість, і табор наново справити, впорядкувати. Нераз треба було спинитися на якомусь місці і тут готовитися до бою. Тоді випрягали коні і пускали, їх самопаш, — запорозькі коні були привчені ходити табунами, — а з возів будували кращий, оборонний табор. Плян такого табору бував різний. Нпр., 1625. р. на Цибульнику козацький табор мав вигляд півмісяця; в 1638. р. табор полковника Путивельця був овальний. Табор бував деколи дуже просторий. Під Берестечком 1651. р. табор Хмельницького мав мати по сім верстов уздовж і вшир. В оборонному таборі вози ставили близько один біля одного і звязували одне до одного їх колеса. Деколи звертали вози оглоблями до ворога. Так зробив був Путивлець: »вози густо сполучив, оглоблі на подобу списів обернув, щоб і до возів самих приступу не було«. Острянин обезпечив табор наїженими рогатинами. До возів насилували землі, а то й цілком обкопували їх валом, копали ще рови, шанці і всякі засідки. Добути таку земляну фортецю було дуже важко; завдяки таборові козаки оперлися туркам під Хотином 1626. р. і часто успішно боронилися від поляків. Боплян каже: »У чому проявляють найбільше зручности та вмілости, то це битися табором, заслоняючися возами. Можна сказати, що під охороною табору 100 козаків не боїться 1000 поляків і таксамо 1000 татар«. А Старовольський додає: »їх табор у злуці з польською кіннотою має величезну вагу, як це ми переконалися у війні з турками«.
Бій кінноти.
Табор служив не тільки для оборони, але й як опора для зачіпної акції. При своїй легкости й рухливости табор міг підійти близько під позиції ворога й військо могло в догідній хвилині почати бій.
До бою рушала наперед кіннота, а саме невеликі відділи, що викликали ворога на герць. »3під полковничої корогви вискочило 40 коней«, читаємо в описі бою під Гомлем 1651. р. »Один із них виїхав на герць, викрикуючи по татарська »гала-гала«; але один із залоги влучив його коня в голову«. Звичайно, з боку противника виїздили теж герцівники, і бій розгорався на цілій лінії. Першого дня в бою під Берестечком у таких герцях козаки побили багато поляків.
Коли на поле бою виступили вже більші ворожі сили, тоді козацька кіннота насувала до наступу, лавою, тобто впорядкованими відділами. Тиміш Хмельницький під Ясами »велів свойому війську йти лавою, наче на неприятелям. У кримському поході 1628. р. запорожці »ввесь час билися хоч герцями, хоч лавою«. Як виглядала козацька »лава«, це видко з картини битви під Лоєвом 1649. р.
З якою зброєю виступала кіннота до атаки, про це докладно не знаємо. У давніших часах козаки трималися татарської тактики, здалека обстрілювали ворога з луків, зблизька вдаряли списами. За Хмельниччини деякі козацькі відділи мали вже пистолі. Компанійці в XVIII. в. мали короткі рушниці або пістолети. Але в остаточній зустрічі з ворогом вирішальною зброєю вершника була шабля і бій на шаблі акцію кінчав.
Козацька кіннота не була найліпша. Боплян каже: »На коні вони не найліпші; мені траплялося бачити, як 200 польських кавалеристів примушувало втікати 2000 найкращого козацького війська«. Подібно висловлюється один поляк перед боєм під Берестечком: »Піше військо буде битися добре, але на комонник слаба надія: один добрий юнак може відігнати 10 кінних козаків«. Тимко Хмельницький був примушений користуватися татарською кіннотою у битвах з поляками. Та пізніше козацька кіннота розвинулася досить сильно.
Завантажити реферат