Сторінка
4
Сьомий, останній тиждень Великого посту був так само завантажений додатковими харчовими заборонами, як і перший, навіть дужче. Ще суворіше скорочувався раціон: не вживали олії, риби, дехто з четверга не їв гарячих страв, а у Страсну П’ятницю обмежувалися хлібом і водою. Щоправда, цих обмежень повністю дотримувалися переважно літні люди: «А то єсть старі люди — у четвер поїдять, та аж на Великдень розговляються, а в суботу і в п’ятницю нічого не їдять: о гріхах своїх не їдять»; «Останні три дні Страсного тижня так само не готують обіду, вдовольняючись хлібом, капустою, огірками, а старі жінки, що нічого не їли увесь піст по п ятницях, утримуються і в ці дні від їжі, бо вже недалечко червоне яєчко», — писав на зламі ХІХ-ХХ століть український етнограф Василь Милорадович.Од Всенощної служби на Страсну п’ятницю в домі вже нічого не робили — гріх. Гуцули не ходили на полювання, не забивали худобу і птицю, «бо у п’єтницю Христос уже не жили, уже кров не ішла — то при то гріх кров проливати». Побутувало повір’я, що цього дня не слід нічого позичати з хати й не можна нікому нічого давати, бо хазяйство переведеться. Тому в п’ятницю навіть старці не просили милостині.Особливого значення надавали страсній свічці — нею підкурювали людей від пристріту (уроків), корів від хвороб і під час отелі; запалювали її в грозу, щоб блискавка не влучила в хату. Свічкою, принесеною з церкви після Страсної служби, закопчували хрестики на сволоці, одвірках, віконницях, миснику, печі, на дверях хати, хліва, на воротях тощо. Ті, хто мав пасіку, виливали воскові свічки власноруч, бо саморобна (трудова) свічка краще діяла і була «Богові угодна». Особливу силу мала, за повір’ям, свічка, яку святили на Страсті дванадцять років поспіль. Нею передусім обкурювали дитячі колисочки з новонародженими немовлятами, а потім уже все в хаті й господарстві. Це мало приносити здоров’я, статок і успіх у будь-якій роботі.У четвер і суботу красять (галунять) яйця — роблять крашанки, галунки. Писанки ж писали протягом шостого й сьомого тижнів посту аж до Чистого четверга. У суботу напередодні Великодня від яєць, які вбивали у паску, збирали шкаралупи, складали у старий драний кошик і пускали на воду. (Так само зроблять пізніше і з шкаралупою від свячених крашанок.) Побутувало повір’я про рахманів — народ, який живе без календаря і не знає, коли святкують Великдень. Шкаралупи мали приплисти до них на четвертому тижні після Пасхи, в середу на Преполовения, і повідомити про Світле Воскресіння Христове. Яйця начебто припливали до Рахманії вже повні. І тоді рахмани починали святкувати Великдень як і весь християнський люд. Від цього свято Преполовения часто називають у народі Рахманською Пасхою.
Під час Великого посту готували багато всіляких каш і кашоподібних страв із борошна різного збіжжя — пшеничного, гречаного, кукурудзяного, пшоняного: лемішку, мамалиґу, затірку, малай. Робили млинці, гречані вареники й галушки, пшеничну локшину, картопляники, деруни. Вживали чимало страв із бобових — гороху, квасолі, бобів, сочевиці, а також з овочів, фруктів і баштанних — свіжих гарбузів, свіжої та квашеної капусти, сушини (сушених ягід і фруктів). Пили кваси й узвари.
Завантажити реферат