Сторінка
2

Про специфіку інтегрування в загальноукраїнський контекст меншинських народів-етносів

Для утвердження норм і цінностей міжнаціонального спілкування утворено Всеукраїнський союз громадських організацій «Міжнаціональний форум України». До нього увійшло понад 100 національно-культурних організацій, також створена Асоціація національно-культурних об'єднань України, яка займається не тільки культурно-просвітницькою діяльністю, а й політичною: розробляє пропозиції до законів «Про національні меншини в Україні», «Про концепцію національної політики в Україні» та інші державні документи. Видається газета національних меншин України — «Моя Родина» [1].

Посилення діяльності громадських організацій етносів сприяє культурному розвитку українського народу, адже дух, здобутки кожного етносу збагачують культуру України, закладають підвалини для тіснішого міжетнічного спілкування, взаємодії, співпраці.

Саме лідери громадських організацій і культурних товариств своєю патріотичною діяльністю охоплюють всі сфери життя. Етнічна, побутова, культурна, економічна, освітянська і політична різнобарвність сприяє політичній інтерпретації.

Велике значення в інтеграційному процесі відіграє політична культура титульного народу і національних меншин. Інтеграція відбувається через формування надетнічної політичної культури для нової політичної спільноти, адже, за Гердером, культура — це продукт діяльності людей і одночасно її стимул.

Культура національних меншин може стати надбанням усієї культури держави, оскільки вона свідчить про рівень розвитку етнічної спільноти, її відкритість до інших культур.

Моніторинг міжетнічної ситуації, здійснений у 2002 р. Державним комітетом України у справах національностей та міграції, свідчить, що у нас спостерігається безконфліктний інтегративний тип розвитку міжнаціональної взаємодії. Україна у своєму активі має низку законів: «Закон про національні меншини України», «Про біженців», «Про громадянство країни», «Про правовий статус іноземців», які регулюють діяльність і життя національних меншин. Ними держава намагається підтримати атмосферу толерантності, усунення чинників міжнаціонального напруження і конфліктів.

Зазначимо, що для консолідації етносів необхідно пом'якшити етнічну специфіку регіонів як чинника виникнення регіонального сепаратизму (наприклад, кримська ситуація). За наявності в різних регіонів специфічних інтересів присутність у деяких з них компактних і чисельних політичних етногруп надає етнічним політичним відносинам в Україні виразного регіонального характеру [5].

Про розвиток єдинодержавної політичної нації професор І. М. Варзар зазначає: «Титульний на-родетнос має об'єктивне право рекомендувати всім народам-співвітчизникам . свою форму держави і державного правління, модель громадянського суспільства, свою мову (як інструмент офіційного спілкування), деякі ознаки своєї моделі культурологічного освоєння світу, політичної поведінки, етноісторичної ментальності .» [2, с. 301].

У розвиненому громадянському суспільстві етнічні меншини не відіграють суттєвої ролі у солідаризації суспільства, етнічні питання вирішуються на рівні суспільних інтересів, що дає змогу етносу уникнути політичної мобілізації і зберігатися на рівні суб'єкта історичного процесу. У перехідних суспільствах етнос стає дійовою особою політичних відносин, а етнічність — фактом політичної лояльності [3, с. 12].

Нині Україна ще не має чіткого плану дій щодо здійснення політики міжнаціональних відносин, де були б повністю враховані інтереси і потреби національних меншин, вирішення яких зменшує напруження в міжнаціональних відносинах. Тому розв'язання чисельних проблем і законодавче закріплення прав і свобод сприятимуть майбутньому безконфліктному інтеграційному поступу народів-етносів в український контекст. Як стверджує І. М. Варзар, «перед титульним народом-етносом країни в багатонародному суспільстві стоїть титанічне завдання — створити навколо себе рівноправну атмосферу існування» [2, с. 302].

Література

1. Багмет М. Міжкультурна взаємодія громадських об'єднань етноспільнот України // Політичний менеджмент. — 2004. — № 2. — С. 68-77.

2. Варзар І. М. Із контекстів минулих літ: Вибране в концептуальних і мемуарних вимірах. — Кн. 1: Держава і народ-етнос у політологічному дискурсі. — К.: ФАДА, ЛТД, 2003.

3. Коч С. В. Етнічність у сучасному політичному процесі: Автореф. … канд. політ. наук. — Одеса, 2000.

4. Мала енциклопедія етнодержавознавства / НАН України. Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького; Ред-кол.: Ю. І. Римаренко (відп. ред.) та ін. — К.: Довіра; Ґенеза, 1996.

5. Степико М. Т. Українська нація: проблеми становлення // Політичний менеджмент. — 2004. — № 1.