Сторінка
2

Сучасна українська поезія рідного краю. (Дещо із творчої лабораторії В.Рябого та Я.Руданця)

Століття ХХ посилило поетичний розвій коломийців. Понищене репресіями, війною і заповнення чужинцями, місто над Прутом у 1950-ті роки знову сідлає своїх Пегасів. Через десятиліття з’являються такі нові імена: Я. Свищук, Д. Ужитчак, І.Стефурак, Я.Ясінський, Я.Ярош, Б. КравчукЮ В.Довірак. А за ними – ще новіші: Н.Стефурак, О.Бабій, В.Рябий, Я.Руданець, О.Слоньовська, М.Лазарук, М.Томенко, А.Кох та інші.

І нарешті 1990-ті роки – роки сподівань і розчарувань, час відчутності цензури і відсутності коштів на видання книжок.

[14, с. 1]

Під час пошуку інформації для моєї роботи я, не жаль, не стикнулася з жодною науковою роботою про поетів мого рідного краю. Тому я не можу з точністю стверджувати чи казати про якісь дослідження поезії Коломищини. Та мушу з впевненістю сказати, що неодноразово натрапляла на книги – дослідження поетичного міста. Одним з таких дослідників є краєзнавець Степан Андріїшин, який дуже гарно і, на мою думку, точно сказав про на край: “Літературно-мистецька Коломийщина є унікальним явищем історії української культури”. І це справді так. Але, на превеликий жаль, як мені вдалося вияснити, література мого рідного міста є маловивченою. Більшість коломиян зовсім не цінують того доробку і того скарбу, який мають уже не одне десятиліття – поезія. Якщо деякі краєзнавці і пробували зібрати найбільше відомостей про літературну Коломию в одній книзі, то, мені здається, у них це погано виходило. Я сама не здогадувалась про такі кількість талановитих людей лише у моєму місті. А отже, мені здається, що одній людині важко зібрати всі відомості про всіх літераторів Коломиї. Малопомітні, маловідомі і, на перший погляд, прості письменники випадали з поля зору багатьох краєзнавців. Можливо, саме це наштовхнуло мене на те, щоб більше дізнатися про хоча б декого з таких поетів.

Так як я вирішила дослідити не лише творчий, а й життєвий шлях двох найцікавіших і найтаємничіших для мене поетів Коломиї, то з самого початку я збирала все про письменництво мого рідного краю, а потім різну літературу, яка мала хоч якесь відношення до теми мого дослідження. Можливо, комусь здасться дивним те. Що я шукала інформацію про письменництво на Коломищині, але все, в тому числі і поезія, мало свій почато. Можливо, серед цього матеріалу я могла б знайти відповідь на питання. Що дуже мене цікавить: що заставляє поетів писати? Щодо літератури, яка безпосередньо стосується життя, творчості і характеру поетів, про яких я вивчала в цій науковій роботі, то вона мені була потрібна для того. Щоб скласти власну дужку про поета, як митця і як просту людину.

Звичайно, однією літературою я не могла обійтися. Для цікавості моєї роботи мені потрібно було придумати і додати щось своє, що зацікавило б кожного. Так як я хочу стати журналістом, я вирішила сама познайомитися з кожним із двох поетів і поспілкуватись, зробивши цим самим маленьке журналістське розслідування. При зустрічі, чи навіть при телефонній розмові з поетом головним моїми методами були уважне слухання та запам’ятовування. Адже мені потрібно було написати і висловити мої враження та думки щодо почутого і побаченого. Я хотіла, щоб ті, хто читатиме чи слухатиме мою роботу відчували ті переживання, ту безнадійність і водночас величезну віру в те, що все вийде і що все буде гаразд. Але головним методом мого дослідження було описання і висвітлення вибраної мною теми через моє осмислення. Емоції та світосприйняття. Я хотіла, щоб кожен зрозумів необхідність мого дослідження так, як це розумію я.

РОЗДІЛ ІІ. У ЙОГО ВІРША ЗВУЧИТЬ

2.1. Зустріч з Ярославом Руданцем

Перше знайомство та спілкування з Ярославом Григоровичем Руданцем.

Моє перше знайомство з цим поетом відбулося ще в ранньому дитинстві, коли мені було день 6-7 років. На одній з книжних полиць у мене вдома лежали дві зібочки, ще тоді невідомого мені поета Ярослава Руданця – “Вітер і вічність” і “Хвилина дощу”. Тоді я просто перечитувала вірші і не здогадувалась, що колись мені випаде шанс познайомитися з самим митцем.

Моє перше уже свідоме знайомство з Ярославом Руданцем відбулося в рідній школі 29 листопада 2005 року. Я не знаю, чому саме життя і творчість цього поета я обрала для дослідження, але точно знаю, що цей поет заслуговує не лише на всеукраїнське визнання, а на щось більше і вище.

Найперше, що зробив поет – це показав мені свою останню поетичну збірку, яка йому, та й не одному йому, видалася найкращою книгою. Найкращою тому, що за неї Ярослав Григорович Руданець був нагороджений літературною премією Марка Черемшини у Снятинському музеї 13 червня 2003 року.

З першого погляду Ярослав Руданець нагадує звичайну пересічну людину, яку щодня можна побачити на вулиці. Але це лише з першого погляду. Я одразу помітила його щиру відданість поезії і талант, коли він лише взяв до рук своє останнє видання “Раїна”.

В літературу прийшов справжній талант, якому пишніти та розцвітати, навіть унинішніх жорстоких умовах. Талант, що має тверді переконання. Широкий кругозір і тему. І це в одній площині з яскравими образами, барвистою мовою, що вільно ллється з-під пера, як життєдайний, дзюркотливий прозорий гірський потік.

Мені одразу ж було зрозуміло, що він професіональний митець, який навіть досягнувши слави, не піднімає голову занадто високо. Адже він не розповідав і не хвалився безперестанку про себе і про свою творчість. Мені було дуже приємно, що він вислуховував мої думки хоча, можливо, вони були не повністю правильними. Моє перше дослідження вдало для мене закінчилось. Я отримала багато корисної і неоціненної інформації, як кажуть, “з перших уст”. Я справді впевнилась, що Ярослав Григорович – досить освічена і комунікативна людина. В мене склалося враження. Що він ладен допомогти кожному, його лише потрібно покликати. Він став для мене своєрідним ідеалом доброти, ввічливості і щирості. Погодьтеся, що в наш час таких людей дуже важко зустріти.