Сторінка
3

Художня кераміка Коломийщини

У Варшаву було надіслано 129 праць з Польщі. Росії, Галичині, Австрії. Жюрі відзначило працю, виконану за українськими моти­вами, під назвою «Коломия».

1904 року на виставці мод у Відні виставкові зали було прикра­шено виробами гончарної школи в Коломиї.

На початку XX століття в Зноймі (Німеччина) було відкрито cпеціальну фабрику, що займалася виготовленням продукції “під Коломийщину”.

Родина Кахнікевичів.

Тернистий шлях пройшло коломийське гончарство протягом своєї історії — то занепадало, то відраджувалося знову.

Вагоме місце у продовженні та розвитку традицій народної КОЛОА.ИЙСЬКОЇ кераміки займає творчість родини Кахнікевичів — батька Василя і двох його дочок — Надії та Марії.

Майже сім десятиліть Василь Кахнікевич присвятив улюбле­ній спразі. Його творча біогра­фія нерозривно пов'язана з періодом відновлення коломийського гончарства.

Народився Василь Кахнікевич, січня 1917 року в Коло­миї, Е добре знаній гончарсь­кій р< дині Марії Білоскурської та Федopa Кахнікевича. Це їх ужиткові вироби продавалися на всіх базарах Станіславщини і за її режами. З-поміж сорока трьох коломийських гончарів Білоруські та Кахнікевичі виділялися високою майстерністю випалювання. У їх майстернях з цим мистецтвом знайоми­лися відомі гончарі, зокрема Григорій Цвілик і Михайло Рощиб'юк.

Кахнікевичам, як власне й усім народним майстрам, нелегко було жити й творити. Вироби збували на базарах за безцінь, лише б заробити на прожиток. Василь Кахнікевич пройшов складний життєвий шлях. Уже з п’яти років призвичаївся до гончарства — допомагав бать­кам місити глину, а десятиріч­ним хлопчиком став за гончар­ний круг, тоді з-під його рук вийшли перші мисочки те гор­нятка.

Лише 1948 року він повер­нувся 3 Сибіру до Коломиї і продовжив займатися улюбле­ною справою.

Увесь творчий процес проходить в основному в майстерні. Старовиною віє від гончарної печі власної конструкції майст­ра, від гончарного круга, який у сім'ї Кахнікевичів є символом, фамільним набутком, бо дочки продовжують традицію родин­ного гончарного ремесла. Во­ни за короткий час зуміли пе­рейняти у батька навики цієї ро­боти.

Одні з небагатьох, Кяхнікевичі створюють свої вироби від початку до кінця самі, зберіга­ючи традиційну технологію, яка починається від власноручного приготування матеріалу.

Кожен виріб має спочатку обсохнути, потім до нього при­робляють деталі: ручки, вушка. Після першого випалу ви­роби покривають поливою і знову випалюють, тоді вони от­римують свій золотаво-корич­невий колір з багатьма відтін­ками: від темно-коричневого до червоного. Деякі вироби не поливані, а виконані в терако­ті. Різниця у тонах залежить не від поливи, а від часу перебування в печі — ефект досягає­ться лише вогнем.

Кахнікевичі володіють бага­тим арсеналом прийомів на­родного декорування. Вони зберігають не лише традиційні для стародавньої коломийської кераміки декор, процес вироб­ництва, але й асортимент, який існував у Коломиї з давніх-да­вен. Це різних розмірів миски, баньки, друшляки, бабники, кулешники, макітри, тарілки, гор­нятка — словом усе, в чому варили їжу, з чого їли і пили в кожній домівці.

З перших днів існування (1981) Коломийської філії Іва­но-Франківських художньо-ви­робничих майстерень Спілки художників України, гончарні/ вироби Кахнікевичів репрезентували місто як осередок гончарсва а Республіканській виставці в Києві. 1983 року Кахнікевичам були присвоєні звання Народних майстрів.

Деякий час майстри працю­вали у художньо-виробничих майстернях агрофірми «Прут».

У Кахнікевичів немає творів, спеціально зроблених для му­зеїв, — усі вони вжиткового призначення і саме тим цінні. Важливою їх особливістю є відчуття форми, яке йде від діда-прадіда. Вони несуть кра­су, в якій в єдине ціле органіч­но поєднані форма, декор і функція. Це привернуло увагу широкого кола спеціалістів та наукових працівників.

Твори родини Кахнікевичів зберігаються в Коломийському музеї народного мистецтва Гуцульщини і Покуття, Львівсько­му та Київському музеях на­родної архітектури та побуту Полтавському музеї кераміки.

Випускники Косовського технікуму народних художніх промислів.

Відрадним є те, що у наи/б-ЛФ-9ЯІСТІ з багатими, культурними, зокрема гончарними традиціями, при заводоуправлінні будівельних матеріалів відкрито цех майоліки. Його очолюють здібні фахівці, випускники Косівського технікуму народних художніх промислів, які про­довжують традиції коломийсь­кого гончарства в сучасних творах, що знаходять викорис­тання в побуті і сучасному ін­тер'єрі

Одним із відомих професій­них майстрів був уродженець Коломиї, член Спілки художників Тарас Матейчук, який працював в Івано-Франківському художньому фонді України.

Творчість Тараса Матейчука формувалася під впливом гу­цульських народних майстрів, мистецтво і слава яких розій­шлася далеко за межі Гуцульщини і Покуття.

Під час навчання у Косівському технікумі народних ху­дожніх промислів Тарас Матей­чук особливо захоплювався де­коративною скульптурою і керамікою, котрі згодом стали до­мінуючими в його творчості.

Гостросюжетні, динамічні і пластичні скульптури художни­ка пов'язуються з психологічним трактуванням образів. Твор­ча фантазія митця полягає в розкритті народної теми в не­великих за розміром скульптурних композиціях, виконаних в теракоті. Вони розкривають життя народу, важливі історичні події, часто пов'язані з літера­турними героями та фолькло­ром.

Художниця Лариса Цибульська, також випускниця Косівського технікуму, після деякої пе­рерви знову повернулася до ке­раміки. Тепер вона виготовляє невеликі сувернірні форми та жіночі прикраси. Творчість Ла­риси Цибульської характерна цікавим підходом до відрод­ження традицій коломийської кераміки: нові форми, інтер­претації орнаменту — основна риса майстрині.