Сторінка
5

Теорія етногенезу Льва Гумільова

4.4. Фаза інерційна

Фаза інерційна (фаза інерції) - фаза етногенезу, у якій після фази надлому настає деяке підвищення й потім плавне зниження рівня пaсіoнарної напруги. Характеризується зміцненням державної влади й соціальних інститутів, інтенсивним нагромадженням матеріальних і культурних цінностей, активним перетворенням ландшафту. Панує суспільний імператив «Будь таким, як я», що означає орієнтацію на загальноприйнятий еталон для наслідування (часто це узагальнений образ, відхилення від якого засуджується суспільною думкою, - подібно образу «джентльмена» в XVII - XIX століттях в Англії; іноді ж цей імператив виливається в обожнювання правителя, преклоніння перед яким - нехай навіть чисто зовнішнє - обов'язкова умова входження індивіда в систему). Перехід до інерційної фази звичайно виглядає як заспокоєння й початок творчої діяльності після катаклізмів фази надламу. Відповідно, пануючим в інерційній фазі стає характерний тип «золотої посередності» - законослухняна, працездатна людина. Це означає домінування в етносі людей гармонійних і з низькими ступенями пасіонарності. Однак у силу наявності потужного централізованого керівництва, що втихомирює внутрішні конфлікти, етнос в інерційній фазі робить грандіозну роботу, що буває корисно для культури, але згубно для природи. Приклади інерційної фази: Рим епохи принципату (від Августа, що встановив в імперії дуже характерний для інерційної фази порядок, до Комода, при якому вже почалося вповзання в обскурацію}: об'єднання Великого степу Тюркським каганатом (545 - 747 р. н.е.); в Ірані інерційна фаза - це Сасанидська імперія (224 - 499 р. н.е.), у середньовічному Китаї - імперія Сун (960 - 1127 рр.). У Західній Європі інерційна фаза почалася в XVII ст., і триває донині. Вона ознаменувалася створенням сильних національних держав, колоніальною експансією, зародженням і торжеством капіталізму, інтенсивним розвитком техніки, украй сильним і згубним впливом на природне середовище. Змінився психологічний вигляд типового жителя Заходу: на зміну лицарям акматичної фази, непримиренним борцям за відновлення Церкви епохи надламу прийшли розважливі бізнесмени, виконавчі чиновники, працьовиті обивателі. У цю же епоху в Європі народилася «релігія прогресу», яка постулює, що західна цивілізація є осьова лінія розвитку людства, що неухильно сходить від нижчого до вищого. Подібні міфічні подання характерні й для інших суперетносів в інерційній фазі так, і древньокитайска імперія Хань, і імператорський Рим вважали свою цивілізацію єдиною і вічною, а всі інші народи - варварською периферією. Це цілком пояснювано: культура й порядок в інерційній фазі бувають настільки досконалі, що здаються сучасникам неминущими - люди не знають, що слідом за «золотою осінню» настають «сутінки» - фаза обскурації.

4.5. Фаза обскурації

Фаза обскурації - фаза етногенезу, у якій пасіонарна напруга спадає до рівня нижче гомеостатичного «нульового», за рахунок значного збільшення числа субпасіонаріїв. Етнос існує за рахунок матеріальних цінностей і навичок, накопичених у попередню інерційну фазу. Субпасіонарії, що розплодилися, унеможливлюють будь-яку конструктивну діяльність, вимагаючи тільки одного - задоволення своїх ненаситних потреб. Починає панувати імператив «Будь таким, як ми» - тобто засуджується (а при можливості - знищується) будь-яка людина, що зберегла почуття обов’язку, працьовитість і сумління. Власний імператив субпасіонаріїв - «День, так мій», що відбиває їхню повну нездатність до прогнозу. У результаті суспільний організм починає розкладатися: фактично узаконюється корупція, поширюється злочинність, армія втрачає боєздатність, до влади приходять цинічні авантюристи, що грають на настроях юрби. Настає депопуляція, чисельність населення до кінця фази обскурації значно скорочується; частково цей процес гальмується за рахунок припливу представників окраїнних і чужих етносів, які найчастіше починають домінувати в суспільному житті. Етнічна система втрачає резистентність і може стати легкою здобиччю більш пасіонарних сусідів. Фаза обскурації передує загибелі етнічної системи або її переходу в стан етнічного гомеостазу, причому гомеостазу може досягти лише незначна здорова частина етносу, що збереглася в «кривавому мороці» епохи обскурації. У Стародавньому Римі фаза обскурації почалася наприкінці II ст. н.е. і закінчилася загибеллю Західної Римської імперії; у Візантії обскурація охопила суперетнос у період правління династії Ангелів і привела до падіння Константинополя у 1204 р. (і остаточної загибелі в 1453 р.). У Китаї фаза обскурації запанувала в XVII ст., і він був захоплений маньчжурами (маньчжурська династія правила в країні до Сіньхайскої революції 1911р., що була проявом уже нового етногенезу). Обскурація в Стародавньому Китаї пов'язана із занепадом імперії Хань і узяттям в 312 р. столиці Піднебесної хуннами.

4.6. Фаза регенерації

Фаза регенерації - можливе відновлення етнічної системи після фази обскурації за рахунок збереженої на окраїнах ареалу пасіонарності. У Візантії таким тимчасовим відновленням була Нікейска імперія, що виникла вже після падіння Константинополя в 1204 р. Однак фаза регенерації - лише короткий сплеск активності напередодні завершення процесу етногенезу. Вона переходить потім у меморіальну фазу. Дійсно, в 1453р. турки-османи остаточно знищили Візантійську державу, а візантійські греки зберігалися надалі як невеликий релікт. Іноді під терміном «регенерація» розуміється будь-яке відновлення етнічних структур після внутрішніх катаклізмів і вторгнень ззовні.

4.7. Фаза меморіальна

Фаза меморіальна - близька до етнічного гомеостазу фаза етногенезу, що знаменує завершення цього процесу. У меморіальній фазі етнічна система вже загубила пасіонарність, але окремі її члени ще продовжують зберігати культурну традицію минулого. Пам'ять про героїчні діяння предків продовжує жити у вигляді фольклорних творів, легенд. Так, у долинах Гірського Алтаю мешкають нащадки колись могутніх степових етносів (древніх тюрок, найманів). Нині вони загубили активність, але багатий билинний епос говорить нам про колишню славу цих народів. Поняття «меморіальна фаза» застосовне також до окремих субетносів, що випали з основного потоку етногенезу й ізолювавших себе з метою законсервувати свій спосіб життя й погляд на світ. Такі старообрядники - субетнос-ізолят, що склався в XVII ст. Перехід від меморіальної фази до закінченої форми етнічного гомеостазу має дуже плавний характер і виглядає як поступове забуття традицій минулого. Саме поняття «минуле» втрачає своє наповнення, тому що запановує статичне відчуття часу.

5. Висновок

У своїх працях «Етносфера: Історія людей і історія природи», «Кінець і знову початок», «Етногенез і біосфера Землі», та інших, Л.М. Гумільов оповідає про етногенетичні процеси, що відбуваються в Ойкумені, а також про те, який вплив вони чинять вони на людську популяцію, про пасіонарність і стадії етногенезу. Обмеживши період, що підлягає вивченню, епохою в 3000 років (так званий історичний період), він досліджує головні, на його погляд, закономірності етногенезу, причому під етносом він розуміє біологічну одиницю, що таксономічно стоїть нижче виду, як популяція. Науку етнологію Л.М. Гумільов поміщає на стику історії, географії й біології, і тільки такий підхід здатний допомогти дослідникові розібратися в настільки заплутаній проблемі. Він розглядає кілька категорій, характерних для того або іншого етносу - таких, як мова, тимчасове й просторове світосприймання, спадковість поколінь, а також здатність до так званих «наднапружень», що проявляються в посиленому перетворенні природи, невідомому до того, або в міграціях (як Велике переселення народів). Отже, існує щось, що лежить, можливо, навіть поза людською психікою, але визначає всі вчинки даного індивіда протягом усього його життєвого шляху. Цю нову якість Л.М. Гумільов назвав пасіонарністю, причому на конкретних історичних прикладах розповів про її варіації й модуси - полюси. Залежно від рівня пасіонарності етносу формується його історична доля в цей момент; і поряд із суспільним розвитком існує розвиток етнічний, обумовлений пасіонарністю й минаючий через ряд стадій. Етапи, через які проходить будь-який етнос, досить давно помічені й навіть описані істориками, однак такого повного пояснення з урахуванням етнічних особливостей не зміг дати ніхто: у цьому - неоціненний внесок Л.М. Гумільова в історію.