Сторінка
13

Етнополітична карта світу XXІ століття

Важливою особливістю є те, що США «вибирають» ворогів здебільшого серед країн, де сильне авторитарне правління, що на певний час змогло об’єднати в одній державі різні, нерідко ворожі етноси. Проте більшість експертів визнає, що справжніми американськими конкурентами є демократичні країни, які завдяки своєму устрою, рівню культури, успішній економічній політиці в післявоєнний час досягли сильних позицій на світовій політичній арені. Більшість з цих країн (переважно європейських) мають усі можливості реально змагатися зі Сполученими Штатами як у політиці, так і в економіці. Проте навряд чи протистояння США —європейські держави набуде масштабів всебічного конфлікту. Швидше за все, це буде боротьба за сфери економічного впливу та право регулювати політичні та військові процеси в тих чи інших регіонах світу. Для більшості країн буде вигіднішим протекторат європейських країн — з їхньою поміркованістю, аніж американська дипломатія сили.

Таким чином, імовірним є варіант, коли Сполучені Штати розправляться зі своїми авторитарними ворогами, а решта країн шукатимуть підтримки у Європи. Тоді США опиняться на перехресті. Постане питання щодо напряму дальшого розвитку: чи розв’язати вже справжнє протиборство з європейськими країнами, чи припинити свої акції пошуку та знищення «ворогів миру і спокою на планеті». Кожен з цих варіантів призведе до дестабілізації внутрішньополітичної ситуації в Штатах. США не зможуть поводитися з європейськими країнами, як з Іраком, зображаючи із себе рятівника людства, а проявлять себе вже як звичайний агресор. Але такий прояв навряд чи буде позитивно сприйнятий американським населенням, вихованим на демократичних традиціях і звиклим до майже месіанської ролі своєї держави. Отже, найімовірнішою є ситуація, коли Сполучені Штати позбудуться своїх ворогів, а конфлікт зі справді сильним противником може призвести до небажаних наслідків для всіх його можливих учасників. Незалежно від того, наскільки активними будуть спроби вступити в таке протистояння, американці зрозуміють, що більша частина податків громадян іде не на розвиток соціальних, медичних, освітніх програм, що декларується всіма останніми американськими президентами, а на маніакальну «битву з вітряками». Услід за громадянами це зрозуміють і регіональні еліти. Для чого віддавати Вашинґтону гроші штату для фінансування багаточисельних федеральних спецслужб чи військових розробок, коли для цього немає серйозної причини? Розпочнеться боротьба за більшу фінансову незалежність окремих штатів, а це буде першим кроком на шляху до політичної сепарації.

Проте втрата геополітичної мети розвитку Сполучених Штатів як наддержави та спровокована цим фінансова сепарація регіонів — далеко не єдина причина імовірного розпаду США. У сполучених штатах діють майже всі чинники нестабільності та сепарації, які існують в інших поліетнічних країнах. втрата геополітичної мети лише дасть поштовх для активного прояву інших чинників і початку процесу сепарації регіонів. Одним зі специфічних для США чинників є крах фінансової піраміди, створеної американським доларом як світовою валютою, — такий крах рано чи пізно буде неминучим. Найбільший світовий боржник, яким натепер є держава США, закономірно перетвориться у найбільшого в світі банкрута. Можна припустити, що США є водночас найстабільнішою (на цей час) і найнестабільнішою (в майбутньому, що може настати навіть невдовзі) державою у світі, і будь-який поштовх може перевести цю нестабільність з перспективної в реальну.

Отже, прогнозується сепарація різних територій Сполучених Штатів. Незважаючи на значну автономність теперішніх штатів, сепарувати, найвірогідніше, будуть не окремі штати (за деякими винятками), а групи штатів, тобто регіони. Отже, прогнозується виділення таких описаних нижче державних утворень на території сучасних Сполучених Штатів Америки.

Техас. Сепараційні настрої в цьому американському штаті не зникали від часу втрати ним незалежності та приєднання до Сполучених Штатів. На сьогодні люди, які виступають за незалежність штату, сприймаються у Вашинґтоні не інакше як диваки чи терористи. Проте коли вони дістануть підтримку від потужних техаських бізнесових і нафтових угруповань, ставлення до них зміниться. Тому поштовхом до політичної сепарації штату, найімовірніше, стане не досвід державності Техасу та відчуття техасцями своєї відокремленості від решти населення США, а економічна боротьба штату з центром, що може набути великого розмаху з приходом до влади президента, не надто лояльного до техаської економічної еліти. Саме представники бізнесової, особливо нафтової, еліти штату зможуть розпочати його реальну сепарацію. Опинившись перед загрозою втрати значної частини свого прибутку, техаська економічна еліта згадає, що Техас є найбільш націоналістичним і сепараційним штатом, і зрозуміє, що вигідніше бути економічною елітою окремої держави зі всією повнотою влади, аніж провінційними магнатами, яких намагається обібрати центр. Коли ж політичні сепаратисти отримають моральну та матеріальну підтримку від економічної еліти штату, вони стануть вже не терористами, а борцями за незалежність Техасу. Проте навряд чи нове політичне утворення Техас залишиться в межах сучасного штату. Прогнозується відокремлення від нього південних районів уздовж ріки Ріо-Ґранде, заселених переважно мексиканцями й індіанцями.

Оклахома. Цей сучасний американський штат ще з часів завоювання європейцями «Дикого Заходу» вважався індіанською територією. Власне, сюди й переселяли рештки індіанців, які вижили після такого завоювання. Довший час тут майже не було європейського населення, а з індіанцями підписали дуже важливий документ, який гарантував їм цю землю, «доки світять сонце і зорі». Хоча з часом в Оклахомі оселилося багато європейців, але й сьогодні це найбільш індіанський штат у країні (частка чисто індіанського населення — 20-30 відсотків). Згаданий документ надає індіанцям змогу у будь-який момент заявити про свої права на цей штат. Індіанці Оклахоми не тільки наполягають на відродженні «індіанства» у своєму штаті, а й підсилюють його («індіанство») у всіх західних та центральних штатах, де вже зараз цей рух набув значного розмаху. Власне, виділення індіанського політичного утворення дасть поштовх і до сепарації усього американського Заходу.

Нова Мексика. Прогнозується приєднання цієї території до Північної Мексики. Більша частина колишньої мексиканської території, яку внаслідок американо-мексиканської війни було приєднано до США (сучасні штати Нью-Мексико, Арізона, Каліфорнія, Колорадо, Техас), активно колонізувалася англомовним населенням, там майже повністю було витіснено мексиканський культурний і мовний вплив. На деяких з цих територій навіть сформувалися власні протоетноси (північ Техасу). Проте на значній частині колишніх мексиканських земель викорінити мексиканський вплив не вдалося. Тому тепер, коли багато мексиканців легально чи нелегально поселяються у США, більшість з них осідає на землях, де є пласт зі «старих мексиканців» — тих, що вже давно переселилися з Мексики, чи тих, чиї предки проживають на цих територіях ще з часу відторгнення їх від Мексики і які не втратили своєї національної ідентичності. Отже, мексиканське населення повторно колонізує свої давні землі, передовсім території штату Нью-Мексико та південно-західних районів Техасу. Там у найближчому майбутньому мексиканці можуть стати абсолютною більшістю. А з часом, коли Сполучені Штати охопить велика політична, економічна та етнічна криза, американські «латинос» (назва вихідців з Латинської Америки, насамперед Мексики, які проживають у США) можуть виступити за відокремлення від США тих своїх історичних територій, де вони становлять більшість. Проте варіант приєднання американських латинос до збанкрутілої Мексики, яка обтяжена багатьма внутрішніми економічними, політичними та етнічними проблемами і до того ж повністю залежна від Сполучених Штатів, є малоймовірним, оскільки разом з Мексикою можна впасти у ще глибшу кризу. Створення ж незалежної держави американських латинос також малоймовірне, позаяк етнічно вони не відрізняються від населення прикордонних північних мексиканських провінцій, з якими дуже тісно пов’язані (наприклад, майже кожне досить велике американське місто на річці Ріо-Ґранде має місто-супутник на мексиканському березі). Тому найвірогіднішим є варіант, коли території латинос приєднаються до нового державного утворення в Північній Мексиці (Монтеррей), яке в економічному та політичному плані буде значно сильнішим від сучасної Мексики і зможе реально претендувати на американські території.