Сторінка
2
Карти до гри винайдено, мабуть, у Китаї (ХІІ в.), а знані вони були і в Індії, сперті на шахову гру: тут було вісім мастей - "армій", що 
різнилися емблемами й кольором; короля боронили, як у шахах, усі інші фігури - вижники й пішаки. В Південно-Західну Європу (спершу в Італію в ХІІІ в.) карти занесено з Близького Сходу за хрестових походів. Найважливішою грою, винайденою в Італії, був тарок (гра 78 картами прийшла до нас почерез Німеччину, де Tarokз італ. таrocco, утвореного від tarа "відчислення ваги; вага самого опакування"); в Еспанії винайдено свою національну гру гомбре "людина", що то почерез французьке l'hombreе занеслася в ХVІІІ в. і в Росію, де ломбер став загалом означати назву столика до картової гри.
Спершу довго не було устійнених типів карт: в Італії фігури граверовано на мідяних табличках; у Німеччині карти ("Briefe") зразу вирізували як дощечки окремі ремісники цеху Formaschneider, а ремісники іншого цеху Briefmader шаблонами відмальовували на таких дощечках фігури; з Німеччини й Голландії імпортовано в ХV в. до Італії навіть тарокові карти, стандартизуючи помалу отак їх тип. У Німеччині то й витворилися тоді свої "національні" масті карт, втримані як назви ще й досі. Почерез Чехію й Польщу ці назви враз із німецьким типом карт поширилися й на Україну та тут перетривали в народі (як назви) навіть наступну у ХVІІІ-ХІХ вв. хвилю французької моди в картах. Ці наші "німецькі" назви мастей це: черва, серце (нім. Rot Herz), вино, вина, зелень (нім. Grutn "зелене", Laub "листя" - від намальованого виноградного листка, інколи ще й з вусиками), жолудь, жир (нім. Eicheln "жолуддя", Ецкерн "буква, жир, букове насіння") та дзвінка, бубки, бубенчики (нім. Schellen "дзвінки, дзвіночки").
Такі народні назви, як черва (кер), дзвінка, жир (каро), жолудь (треф), вина, віно (пік) втрималися, хоч подекуди з пересуненими значеннями, на Південно-Західній Україні і для іншого - французького типу карт.
У Франції появилися в ХІV в. карти італійського типу, а вже від ХV в. устійнився тут той тип чотирьох картових мастей, що поширені нині скрізь: coeuar - кер, серце, черва; carreau - каро, дзвінка, жир; trefle - треф(и), жолудь, бубна; pique - пік, ви'на, ши'па, лопа'тка. Французькі назви мастей пішли від зображуваних емблем: серця (кер), гранчастої кістки - ромба (ка'ро), трилисної конюшинки (треф) та вістря піки - копія (пік); тлумачено ці чотири масті і як символи - схематизовані рисунки атрибутів лицарського побуту, себто як: щит, герб, меч, копіє. Популярність картових ігор ширилася особливо в ХVІІ в. всупереч королівським заборонам. Для охорони перед таємним шулерським значкуванням ("цинкуванням") - чисті спершу відвороти карт стали задруковувати цяткуванням чи краткуванням. Фігури карт (королів, дам, валетів) заступлювано у французьку революцію різними "республіканськими" алегоріями, а то королів - чотирма "геніями" (війни, торгівлі, миру, мистецтв), дам - чотирма алегоріями свободи (віровизнань, друку, подруж, промислів), валетів - чотирма алегоріями рівності (станів, прав, обов'язків, рас). Змінювано ці фігури ще й історичними постатями філософів, філантропів та відомих республіканців, поки під час Реставрації не повернено до давніх традиційних фігур з-перед революції. Від 1828 р. прийнялася і у Франції змодифікована бельгійська система фігур у півкарти. Французькі карти ширилися в нас від ХVІІ в. почерез Німеччину - Чехію - Польщу - з 
"німецькими" назвами. У простолюддя карти сходили почерез шляхетські двори й міщанські доми та вояцькі обози, де вони, особливо серед козаків, втішалися немалою популярністю, витіснюючи давні кості. У ХVІІІ в. перенесено з Франції почерез столичні двори в Польщі й Росії до шляхетських двірків моду на руїнні газардові ігри в карти. Часті тоді бали не обходилися без кількох картярських ("зелених") столиків, при яких одні впродовж ночі програвали маєтки, інші ж багатіли. Подібним розсадником картярства було в ХІХ в. ще хіба офіцерство розташованих по Україні російських полків; звідси то в дальшому газардні ігри в карти ширилися на вояцтво, міщанство й вулицю: на тій останній опинювалися й збанкрутовані дворяни.
В ХІХ ст. до наших давніх народних назв для мастей дійшли ще нові позначення, взяті безпосередньо з німецької мови, особливо на південному заході України - мабуть, почерез австрійське військо (крайц "треф", ши'па "пік") чи й з французької; ті останні поширювалися почерез шляхетське середовище, де в салонах, як відомо, користувалися францужчиною. Тому-то в цілому картярська термінологія в нас така різноманітна. Всі ж згадані шляхи відображені хоча б у багатстві назв для мастей: черва - нім. Rоt, чеське cervene, поль. czerwien; серце, кер, ке'ри - франц. coeur, нім. Herz; дзвінка - переклад нім. Schellen "дзвіночки", поль. Kolor dzwonkowy, bunkowy (бубонковий); сх.-укр. бу'бна, бу'бни, бубе'нчики, чеське bubny; ка'ро, франц. carreau - почерез польщину, як показує ненакінцевий наголос; треф - нім. Тreff із франц. treflе "конюшинка"; від нім. рисунків і назв Eicheln "жолуддя" пішла зах.-укр. назва жо'лудь, чесь. zaludy, поль. zoldz, а почерез перекручене рос. жлуды - теж сх.-укр. жлуди'; з нім. "буква, букове насіння", чесь. zir пішло зах.-укр. жир, жи'ро, жиро'к (до речі, наше карпатське жир - це "букове насіння"); від іншої німецької назви цієї масті Кreuz "хрест" походять і зах.-укр. крайц чи то народне перекладене: хре'стик, сх.-укр. хрести'' (рос. кресты); пік - франц. piquе "спис, копіє" (від схематизованого рисунка вістря списа, що його тлумачено й як лопатку з коротким держаком, нім. Schippe "лопатка", з чого зах.-укр. ши'па "пік", а почерез чесь. Lopaty й рідше стрічане лопатка); на давніх німецьких картах цю масть позначувано як виноградний листок: нім. Laub, Cruen, чеське zeleny й наше рідке нині зелень, а частіше: вино, ви'на, ві'но - поль. winо, чесь. vinо.
Завантажити реферат