Сторінка
3

Поняття про етнографію та етнографічне районування

Гуцули живуть на Івано-Франківщині: південь Надвірнянського, Косівського та Верховинського районів; в Чернівецькій області: в Путильському та на півдні Вижницького районів; в Закарпатській області переважно в Рахівському районі.

Походження назви гуцулів досі викликає дискусії серед вчених. Найпоширеніші гіпотези — від молдавського гуц, гоц, що означає “розбійник”. У ХVІІ — ХVІІІ ст. серед гуцулів було чимало опришків — повстанців, народних месників. На думку Дмитра Зеленіна це слово позначало партизанів, тобто “благородних розбійників”. Мовознавці пов’язують цю назву з дієсловом кочувати через форми кочул, гочул, що не зовсім переконливо. Немає також достатніх аргументів на підтвердження гіпотез про походження цієї назви від назви тюркського племені уци, або давньоруського племені уличі. Отже, назва досі лишається не зовсім зрозумілою. Самі гуцули не називають себе цим словом, яке, можливо, в давнину було для їхніх предків образливим. Володимир Шухевич писав: “Всім укладом свого життя, своїми нравами і звичаями гуцули відрізняються від своїх співвітчизників, що живуть у Карпатах і далі на захід. Зокрема, гуцульський костюм являє собою особливе й видатне явище; більш за все він відзначається великою кількістю металічних прикрас, що дуже красиво виділяються на темно-червоному фоні їхнього одягу”. Оригінальність культури гуцулів стала причиною гіпотез про походження їх від кавказців, котрі змішалися з українцями (Федір Вовк), або фракійців. Володимир Січинський знаходить в гуцульській архітектурі чимало спільних рис із культурою давніх етрусків. Архаїзм давніх гуцульських будівель полягає насамперед у типовому замкненому подвір’ї — своєрідній фортеці, яка має тільки ворота і хвіртку. Кожна гуцульська хата нагадує своєрідний музей народного мистецтва: всі речі повсякденного вжитку (посуд, меблі, килими, одяг, зброя) прикрашаються різноманітними візерунками, різьбою, вишивками, художнім розписом тощо.

Живучи в горах, гуцули не забули землеробства, тим більше, що в жнива вони спускалися в долини на заробітки. Землеробська термінологія гуцулів уся слов’янського походження, тоді як термінологія тваринництва має багато слів волоського (молдавського) походження: бербениця — діжка: бриндзя; будз — назви сирів; деякі назви рослин і тварин.

Типові гуцульські прикраси клокічки — намисто з плодів, яке носять як жінки, так і чоловіки. Можливо, в давнину воно було ритуальним або оберегом. Нараквиці — чоловічі та жіночі прикраси у вигляді браслетів, плетених з вовни, прикрашених геометричним орнаментом. З часів Київської Русі збереглися жіночі чільця — налобні прикраси. Згарди — литі з металу хрести, нанизані на ремінець, які носять жінки, не зустрічаються більше ніде в Європі. Лише в гуцулів зберігся плащевидний ритуальний одяг нареченої гугля, який нагадує давньоруське корзно.

Особливі й гуцульські штани: холоші вишиваються із зворотного боку яскравою вовною, а потім вивертаються вишивкою наверх. Сорочка носиться поверх штанів. Онучі та шкарпетки (капчурі) вишиваються по краях. Жінки носили доколінниці — ногавиці з білого сукна (в холодну пору року). Доколінниці — стародавніші від жіночих штанів. Гуцулки також носили головні перемітки — убруси. Безрукавний одяг називався: гугля, гуня, манта, чуга. Характерна дівоча налобна прикраса, схожа на давньоруські рясна, потребувала багато праці і була святковою. Її готували всі дівчата й жінки для старшої дочки: поки старша не виходила заміж, молодші не мали права вдягати цей головний убір.

Етнографічний район Карпат і Прикарпаття має ще історичну назву Галичина. У Х — ХІ ст. вона входила до складу Київської Русі. В ХІІ ст. тут було Галицьке князівство, а ХІІІ — XIV ст. Галицько-Волинське. Отже, нині територія Галичини точно не визначена. Крім того, Галичиною називалися у пізніші часи й землі, що входили до інших держав (Польщі, Австрії). Нині Галичиною прийнято вважати території Івано-Франківської, Львівської, Тернопільської, Чернівецької областей. Частину етнографічних груп цих областей ми вже розглянули, тому далі мова піде про райони, перехідні між Поділлям і Гуцульщиною.

Назву Галичина пов’язують з племенами Геродотових алазонів (галізонів). Геродот розмістив їх у межиріччі Дніпра й Південного Бугу, нині це територія Вінницької та Київської областей. Отже, така гіпотеза була б правомірною, якщо припустити, що ці племена перемістилися на захід. Цікавою гіпотезою є думка Олексія Стрижака про кельтське походження назви і самого населення Галичини. Це підтверджується багатьма топонімами та етнонімами спільного походження як у Галичині в Україні, так і в Галлії у Франції, в Галатії у Малій Азії, тобто на всьому шляху, який подолали ці племена. Греки називали кельтів галатами, римлянм — галлами. Цікаво й те, що в південній Галлії є історична провінція Руссийон, столицею якої було місто Русцино, а трохи північніше — м. Рутени (теперішнє Родез), населення якого ще і нині називає себе рутенами.

Галицьке Прикарпаття є перехідним етнографічним районом між Карпатами та Поділлям. Зберігаючи основні риси культури, спільні з населенням Карпат, Галицьке Прикарпаття має й свої оригінальні особливості. До наших днів у Чернівецькій області збереглися хати-мазанки, які можна вважати поліпшеним варіантом трипільських будівель: стіни, стеля, піл для спання, двері й лави — все це виплетене з лози. На Тернопільщині переважають садиби на кількох терасах: на верхній — хата, на нижній — господарські будівлі. Такого типу забудови характерні також і для Поділля. Одяг жінок відрізнявся від одягу інших регіонів тим, що жінки тут не носили керсета, замість нього була коротенька безрукавка з перехватом на талії — камізелька. Чоловічий одяг — полотнянка, опанча з відлогою — особливо не відрізнявся від подільського. Жіночий кожушок кабат — кофтоподібний одяг приталеного крою, близький до закарпатського сіряка. Дівчата заплітали коси в дрібушки. На весіллі у молодої відтинали косу — звичай дуже архаїчний. Головний убір дівчат вінчик.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5  6 


Інші реферати на тему «Народознавство»: