Сторінка
2

Особистiсно орiєнтований підхід у формуванні професійної майстерності студентiв-пiанiстiв

Л.С. Виготський (12) вважає, що особистiсть - це поняття соцiальне, яке мiстить все, що є в людині надприродного, iсторичного. Вона виникає на основi природженого, але є результатом культурного та iсторичного розвитку.

На думку С.Л. Рубінштейна (12), особистiстю є людина, яка ставиться певним чином до оточення, i це її ставлення виявляється в її сутностi. Особистiсть - це iндивiдуальнiсть у сукупностi зi свiтобаченням, яке формується на основi цiннiсних орiєнтацiй особистостi.

Слiд розрiзняти поняття “iндивiд” та “особистiсть”. На думку Н.Б. Язикової, “індивiд - це людина, яку розглядають як природну iстоту, продукт фiлогенетичного та онтогенетичного розвитку. Це носiй таких iндивiдуально- своєрiдних рис, як цiлiснiсть психофiзiологiчної органiзацiї, що забезпечує його усталеність у взаємодiї з навколишнiм свiтом” (17).

У своїй дисертаційній роботі А.І. Савостьянов зазначає: “Iндивiд характеризується тими рисами, що визначаються спадкоємнiстю, бiологiчними властивостями органiзму, властивостями нервової системи. Iндивiд - це ядро особистостi. Все, що накопичується в процесi виховання, освiти, спiлкування в конкретних соцiально-iсторичних умовах, виявляє суспiльну природу особистостi. Особистiсть є носiєм свiдомостi і являє собою результат суспiльно-iсторичного розвитку. Найважливiшими характеристиками особистостi є усвiдомленiсть, соцiальнiсть, здатнiсть до саморегуляцiї” (13).

Слiд також розрiзняти такi поняття в професiйнiй педагогіцi, як iндивiдуально орiєнтований пiдхiд та особистiсно орiєнтований пiдхiд.

У своїй науковій дисертації Н. Б. Язикова пише: “ З точки зору психологiї, особистiсний пiдхiд - це пiдхiд до людини як цiлiсної особистостi, з урахуванням її складностi, iсторичного розвитку та iндивiдуальних особливостей, тобто з урахуванням iндивiдуально-динамiчної структури даної конкретної особистостi. Iндивiдуальний пiдхiд - це пiдхiд до людини як до iндивiдууму, що передбачає знання й урахування його конкретних iндивiдуальних особливостей, в тому числi й особливостей органiзму” (17).

У нашій статті ми розглянемо проблему особистiсно орiєнтованого підходу в зв'язку з формуванням професійної майстерності студентiв-пiанiстiв. Для цього слід розглянути сутність поняття “ професiйна майстерність” у психолого-педагогічній літературі і структуру професійної майстерності музикантiв-виконавцiв.

На думку В.Я. Сіненко, “професійну майстерність трактують як якість, котра свідчить про високий рівень володіння вмiннями, необхідними при виконанні будь-якої справи. Близьким до цього поняття є термін “професіоналізм”, про який говорять як про високу марку, відмінну якість, високий статус будь-якого спеціаліста. Якість тут означає високий рівень квалiфiкацiї, що є рівнем професійної підготовки до будь-якої cправи, ступенем придатності до неї” (14). Слід також розрізняти професійну підготовку спеціаліста (яка є процесом оволодіння необхідними знаннями та вміннями) та його професійну майстерність (результат цього процесу, якісна характеристика). Можна також сказати, що професiоналiзм - це ще деяка перспектива, яку має спеціаліст завдяки його індивідуальним можливостям (творчі здібності, особливості характеру, темперамент тощо) i різним об'єктивним факторам (вплив педагога, батьків, творчий психологічний клімат навколишнього середовища тощо). Допомогти спеціалісту побачити цю перспективу в повному обсязі і створити умови для її досягнення - обов'язок вчителя, і, мабуть, важливіший, ніж констатація стану професіоналізму в даний момент.

За Й. Корженевським (5), комплекс професійної виконавської майстерності являє собою сукупність таких складових: техніки, культури інтонування, iнтерпретацiї та артистизму. В процесі роботи над музичною iнтерпретацiею в ході індивідуальних занять з фортепіано здійснюється мiжособистiсне спілкування та реалізуються основнi принципи “Педагогіки співробітництва”. Опрацювання техніки, культури інтонування та артистизму є різними аспектами роботи над музичною iнтерпретацiєю (музично- виконавською герменевтикою.) Інакше кажучи, в процесі роботи над музичною iнтерпретацiєю відбувається творча самореалізація студента та педагога, пiд час якої розкриваються сутнiстнi сили особистості, а саме: iндивiдуальнi особливості (темперамент, характер), а також духовний потенціал (особливості світосприйняття, цiннiснi орiєнтацiї, спрямованість особистості, духовно- естетичний тезаурус). Духовний багаж особистості, її духовний потенціал, iндивiдуальнi особливості - цей багатогранний комплекс й вiдрiзняє справжнього митця від звичайного майстра, що знає свою справу, відрізняє живу та яскраву iнтерпретацію від шаблонної. Ту саму інтерпретацію, яка є живим спогляданням істини, що не потребує доказів, оскільки є результатом інтуїтивного осягнення. Тому ще раз привертаємо увагу до потреби накопичення музично- естетичного тезаурусу для того, щоб музична інтерпретація могла набути “онтологічного статусу”, бо, як казав ще Л.М. Толстой: “ З нічого не вийде нічого”. Але, говорячи про музичну інтерпретацію, слід дати правильне роз'яснення цього поняття. Психолого-педагогічна література дає різні визначення поняття “музична iнтерпретацiя”.

Так, за М. Чернявською: “Музична інтерпретація - це особлива форма (ідеальна) музичного твору, його існування в саморозвитку, в діяльності та через діяльність окремої людини. Пiд iнтерпретацiєю розумiємо тiльки акт духовної дiяльностi” (17). Видатний пiанicт С.Є. Фейнберг вважав, що це “активний творчий процес, в якому воля композитора має стати власною волею iнтерпретатора”.

Н.П. Корихалова (6) розглядає iнтерпретацiю як процес, що є похiдним вiд двох факторiв, i визначає кiнцевий результат - створення виконавської трактовки, яка втiлюється в рядi конкретних одноразових виконаннь. На думку музикознавця, iнтерпретацiя у вузькому розумiннi є сприйняттям будь-якого твору мистецтва. Перше похiдне, вiд чого залежить iнтерпретацiя, на думку Н.П. Корихалової, це сам виконавець. Друге похiдне - об'єктивнi умови, якi сприяють iснуванню твору: музичнi iнструменти, змiни основних тенденцiй виконавського мистецтва, традицiйнi форми суспiльного музикування тощо. В. Москаленко розглядає iнтерпретацiю з позицiї загального музичного iнтерпретування, тобто, у всiх музикантiв, виконавцiв, що творчо мислять. Вiн вважає, що музична iнтерпретацiя є “вживання у внутрiшнiй художнiй свiт твору, коли останнє стає для iнтерпретатора немовби своїм, що зараз твориться” (9). С.М. Мальцев формує поняття “iнтерпретацiя” як виконавську або авторську концепцiю стосовно таких виражальних засобiв, як темп, динамiка, артикуляцiя фразування, акцентування. Правда, далi С.М. Мальцев застерiгає, що вiн вiдходить вiд розумiння цього поняття як тлумачення образно- смислового змiсту музичного тексту. Особливо відмітимо визначення iнтерпретацiї О. Котляревської, яка найповніше розкрила смисл цього термiна. На її думку,“ iнтерпретацiя - це специфiчна форма iндивiдуально-творчої культурної дiяльностi, спрямованої на розкриття сенсу музичного твору” (7). В своїй дисертацiї вона розглядає iнтерпретацiю в багатоаспектному розрiзi як засiб пiзнання типiв мислення рiзних епох, як засiб втiлення особистого свiтосприйняття з позицiй “Людина-Свiт”, “Людина-Свiт людини”.