Сторінка
3

Особистiсно орiєнтований підхід у формуванні професійної майстерності студентiв-пiанiстiв

На наш погляд, музична iнтерпретацiя, виконавська iнтерпретацiя - це життя в музицi, переживання, iснування- екзистенцiя: з початком, розвитком, кульмiнацiєю та закiнченням. Різні розділи музичної форми - тобто складові композицiї твору є аналогiєю композицiї “життя”. А ноти, динамика, музичнi iнтонацiї, смислова кульмінація, динамічна кульмінація - це змiст “життя”. Є рiзнi варiанти iнтерпретацiї, проте основа одна: можна надавати рiзних вiдтiнків змiсту, розставляти по-рiзному акценти, придiляти бiльше уваги рiзним моментам, подiбно звукорежисеру, та все ж, змiст, сенс, мета, призначення твору в цiлому єдині, композицiя запрограмована композитором, а через нього, в свою чергу, Богом, вiдтак кульмiнацiя буде саме там, де їй належить бути.

Митець-фiлософ повинен iнтуїтивно зрозумiти зашифрований змiст, iстину, але не спотворювати її , як криве дзеркало. С. Рiхтер стверджував : “ . я намагаюся бути об'єктивним, наче дзеркало”. Саме в “мiсiонерських” творах найглибше вiдчувається переживання “життя” (наприклад, концерти, сонати С.В. Рахманiнова): ніби бачиш, споглядаєш сутнiсть, iстину “ життя ” згори, з висоти орлиного злету, ніби Бог споглядає згори своє творiння. Справжнє натхнення, осяяння яскраво проявляється в момент виконання музичної інтерпретаціії через артистизм, що гармонiчно доповнює музично-сценiчне виконання (за умови досконалої виконавської технiки), що є суттю передачi iстини слухачам, зашифрованої в голограмi музичного тексту композитором.

Як бачимо, в музикознавствi термiн “iнтерпретацiя”, попри різні вiдтiнки, визначають як художнє тлумачення музичного твору в процесi його виконання. Але це художнє тлумачення здiйснює саме творча особистiсть митця, якщо ми маємо на увазi самодостатню художньо-творчу особистiсть, з багатим, насиченим духовним потенцiалом. Як відзначав Л.М. Толстой: “Писання моє є увесь я”. Цей вислів можна перефразувати стосовно виконавця-iнтерпретатора так: “Виконання твору - це мiй iндивiдуальний погляд, моє особистісне ставлення до музичного твору композитора”. Якщо ж ми маємо справу зi студентами вищих навчальних закладiв, то в них особистiсть майбутнього митця ще тiльки формується у творчiй взаємодiї з особистiстю вчителя. В другій половині 18-19 сторіччя відбувся сплеск досліджень щодо особистісного аспекту в творчій діяльності музиканта-виконавця. В ХХ сторіччі видатний пiанiст та педагог Г.Г. Нейгауз (10), а також не менш вiдомий вчений у галузі психологiї музичних здiбностей Б. Теплов (15) висловлювали думки про те, що навчання мистецтву - це процес психологiчний, а навчати його основ слід з позицій виховання музиканта, що становить формування особистостi cтудента-виконавця. Як вiдомо, кожен музикант-виконавець має комплекс професiйних і психологiчних особливостей. Властивостi особистостi - основа соцiальної та професiйної сутностi музиканта-виконавця. Успiх його дiяльностi залежить не тiльки вiд ступеня розвитку певної iндивiдуальної властивостi, а й, насамперед, вiд поєднання цих властивостей. Формуючись пiд впливом суспiльної творчої дiяльностi викладача й студента, цi професiйнi особистi властивостi справляють значний вплив на професiйнi здiбностi, на функцiонування психiчних процесiв і станiв.

На нашу думку, формування професiйної майстерностi й особистiсний пiдхiд нерозривно пов'язанi мiж собою, бо професiйний потенцiал залежить передусім вiд iндивiдуальних особливостей, творчих здiбностей ( музичний слух, відчуття ритму, особливостi пам'ятi, рухово-моторнi здiбностi тощо), особливостей характеру, темпераменту. Цi якостi особистостi слiд розвивати й коригувати під час формування особистостi митця, що можливо тiльки завдяки дуже коректнiй педагогiчнiй дiагностицi особистостi .

Зазначимо, що музична професiйна майстернiсть - це iнтегральна якiсть, що свiдчить про високий рiвень володiння винонавськими вмiннями, науково-предметними та психолого-педагогiчними знаннями.

Отже, йдеться не тiльки про психолого-педагогiчну дiагностику музичних здiбностей та їхній розвиток, а й про цiлiсний розвиток особистостi, збагачення її духовного потенцiалу - істотною складовою професiйного потенцiалу особистості , оскільки справжнiй митець - виконавець має справу з духовним тлумаченням музичних текстiв рiзних епох, тобто з iнтерпретацiєю музичних творiв . Для цього необхiдна побудова цiлiсного, органiчного комплексу гуманiтарних музично-теоретичних та спецiальних дисциплiн, об'єднаних єдиним гуманiстичним смислом i спрямованих на iнтеграцiю рiзних галузей знань. Музикант повинен постiйно прагнути до духовного самовдосконалення, накопичення музично-естетичного тезаурусу, бути високодуховною i високоморальною людиною (що не раз пiдкреслювали в своїх працях Р. Шуман, Г. Нейгауз, С. Рiхтер та iншi видатні музиканти), мати вiдмiнний естетичний смак, iдеал, певнi цiннiснi орiєнтацiї та свiтоглядну настанову. В усiх цих прагненнях, безумовно, велике значення має особистiсно орiєнтований вплив педагога на iнтенцiю майбутнього виконавця.

Якщо бiльш детально розшифровувати істотні складовi професiйної майстерностi виконавця, то тут слiд згадати про необхiднiсть виховання почуття партнерства для гри в камерному ансамблi або в нелегкiй справі концертмейстера, володiти навичками емоцiйної саморегуляцiї (що нерозривно пов'язане з поняттям “артистизм”) пiд час сценiчного виконання, добре знати репертуар, який було написано для спецiального iнструменту і бути обізнаним з сучасними новими творами. Молодий виконавець має бути завжди вiдкритим для творчого пошуку, для спiлкування з колегами, для сценiчної естради, студiй звукозапису. Він повинен вiдвiдувати концерти, фестивалi, конкурси та iншi культурнi заклади і самому брати в них участь. Не слiд замикатися лише на собi, на внутрiшньому творчому пошуку, треба вмiти не тільки реалiзовувати себе в межах домашньої роботи чи на уроках з педагогом, а й шукати можливостi для нескiнченної концертної практики, музичних записiв, здорової самореклами. Іншими словами, завойовувати авторитет на музичнiй виконавськiй аренi. Педагог, звичайно, мусить допомагати своїм обдарованим учням у цiй нелегкiй справi. Розвиток комунiкативних здiбностей особистостi, а також почуття партнерства, команди в цiй справi, мабуть, є найважливiшими.

До курсу музично-теоретичних та музично-iсторичних дисциплiн слiд увести такi предмети як “основи композицiї” та “мистецтво творчої iмпровiзацiї”, адже жодне тлумачення твору не обiйдеться без музично-теоретичного аналiзу стилiстичних особливостей композицiй рiзних епох. Мистецтво iмпровiзації, iмпровiзацiйне мислення теж є складовою професiйної майстерностi виконавця, тому що останнiй постiйно має справу з варiативним потенцiалом музичної iнтерпретацiї. Згадаємо також про каденцiї класичних концертiв, коли самi автори-класики чекали вiд майбутнiх виконавцiв своїх творiв яскравих творчих iмпровiзацiй. Самi ж композитори були видатними майстрами цiєї справи (згадаємо про спогади їхніх сучасникiв, в яких описано творчі спалахи натхнення пiд час iмпровiзування у В.А. Моцарта, Л. Бетховена та iнших композиторiв минулого). Як вiдомо, мистецтво iмпровiзації в минулi епохи було істотною складовою професiйної майстерностi виконавця. Особистiсть музиканта тоді розглядали як цiлiсний комплекс, що складався з професiйної майстерностi композитора, виконавця на багатьох музичних iнструментах, iмпровiзатора, педагога, теоретика, диригента, вокалiста, а iнодi, навіть майстра й знавця будови iнструмента. Слiд вiдроджувати традицiї виховання особистостi унiверсального музиканта з дитячих рокiв, особливо в наш час, коли музичний ринок вимагає дедалі бiльшої самовiддачi вiд молодих музикантiв. Нині виживає найсильнiший, найталановитiший, унiверсальний музикант в перевагу спецiалiсту вузького профiлю.