Сторінка
2

Форми фінансової санації

є) рефінансування дебіторської заборгованості (переведення її в інші, ліквідні форми оборотних активів: гроші, короткострокові фінан­сові вкладення тощо). Одним із факторів, що негативно впливає на фі­нансовий стан підприємств і зокрема на їхню платоспроможність, є ви­сокий рівень невиправданої дебіторської заборгованості (у цілому в Україні, станом на початок 1999 року загальна сума дебіторської забор­гованості суб'єктів господарювання становила майже 110 млрд грн.). Це є суттєвим резервом відновлення платоспроможності підприємств, що опинилися у фінансовій кризі. Тому фінансовий менеджмент му­сить використати всі наявні можливості для її погашення.

До основних форм рефінансування дебіторської заборгованості належать:

• Факторинг (продаж дебіторської заборгованості на користь фа­кторингової компанії чи банку). На підставі договору про проведення розрахункових операцій через факторинг банк, наприклад, може при­дбати в підприємства-продавця право вимоги за поставлені товари та надані послуги, строки сплати за які минули (прострочена дебіторська заборгованість), або за поточними розрахунками. Підприємства посту­паються правом на одержання грошей згідно з платіжними документа­ми на поставлену продукцію в обмін на негайне одержання основної суми дебіторської заборгованості (за вирахуванням комісійної винаго­роди факторинговій фірмі, розмір якої залежить від ризиковості опера­ції, діючої відсоткової ставки та строків настання платежу).

• Облік або дисконт векселів. Зміст цієї операції полягає в тім, що банк, придбавши вексель за іменним індосаментом, терміново його оплачує пред'явнику, а платіж отримує тільки з настанням зазначеного у векселі строку погашення. Економічною суттю операції дисконтуван­ня є дострокова реалізація векселя його держателем банку і переведен­ня комерційного кредиту в банківський. За достроковий платіж банк утримує з номінальної суми векселя певну винагороду на свою користь, тобто оплачує вексель за мінусом знижки. Різниця між сумою, яку банк заплатив, придбавши вексель, і сумою, яку він отримає на цей вексель у строк платежу, також називається дисконтом[1].

• Форфейтинг — кредитування зовнішньоекономічних операцій у формі викупу в експортера векселів та інших боргових вимог, які акце­птовано імпортером. Продавцем вимог за форфейтингу може бути під­приємство, яке виконало зобов'язання за контрактом і прагне рефінан-сувати дебіторську заборгованість з метою зменшення кредитного ризику та поліпшення ліквідності (платоспроможності). Форфейтинг, як правило, здійснюється за участю банківської установи і є також од­нією із форм трансформації комерційного кредиту в банківський.

Крім того, у межах заходів щодо рефінансування дебіторської заборгованості проводиться комплекс процедур з примусового стяг­нення заборгованості, у тім числі зверненням із позовом в арбітраж­ний суд. Порядок доарбітражного врегулювання спорів та позовного звернення в арбітражний суд детально описано далі.

Усі охарактеризовані вище санаційні заходи так чи інакше зумо­влюють зміни в окремих статтях активу балансу. Наступні дві групи заходів пов'язані в основному зі змінами у звіті про фінансові ре­зультати та їх використання (звіт про прибутки та збитки).

Зменшення (заморожування) витрат

Даний блок санаційних заходів здійснюється в двох напрямках:

1. Заморожування інвестиційних вкладень.

2. Зниження валових витрат.

Строк окупності інвестицій (особливо зовнішніх), здійснюваних під­приємством, яке перебуває у фінансовій кризі, має бути якомога меншим. Окупність капіталовкладень може відбуватися або в результаті збільшен­ня грошових доходів, або завдяки зменшенню витрат. У рамках фінансо­вої санації може бути прийнято рішення про заморожування ризикових інвестиційних проектів та інвестицій з довготривалим строком окупності.

Санаційні заходи, спрямовані на зниження витрат виробництва, до­цільно здійснювати на основі нуль-базис-бюджетуваняя (ZBB — Zero-Base-Budgeting). Головною метою ZBB є визначення оптимального рів­ня валових витрат підприємства та пріоритетних напрямків викорис­тання обмежених фінансових ресурсів. Основна відмінність ZBB від звичайного оперативного фінансового планування полягає в тім, що останнє значною мірою зорієнтоване на показники рівня витрат попе­редніх періодів (які можуть бути невиправдано завищеними). Базою для ZBB є так звана точка-нуль, тобто планові показники розраховую­ться на підставі нового обрахунку всіх норм та нормативів витрат, їх складу та структури. ZBB є складовою частиною контролінгу витрат підприємства. Порядок проведення ZBB показано на рис. 1.

Рис. 1. Етапи нуль-базис-бюджетування

(За: Meyer-Piening. Zero Base Planning. — Keoln, 1990. — S.I 8.)

У рамках ZBB аналізуються всі статті витрат і за кожною з них визначаються можливості економії. Розробляючи плани ощадного використання сировини та матеріалів, особливу увагу слід звернути на необхідність боротьби з крадіжками на виробництві. За деграда­ції економіки та суспільної моралі вони набирають масового та сис­темного характеру. У 1996 р. в Україні офіційно враховані втрати та юитки від крадіжок становили 19,5% ВВП, в 1997р. — 9%. Практи­чно всі тр.інспортні партії приходять недоукомплектованими. Для боротьби з цим явищем на багатьох підприємствах доцільно ство­рювати власну службу безпеки.

Як свідчать вітчизняна практика та зарубіжний досвід, прове­дення фінансової санації підприємств обов'язково супроводжується радикальним зменшенням витрат на персонал. Економії за цією статтею можна досягти зменшенням заробітної плати або зменшен­ням величини необхідного робочого часу. Найбільш поширеними заходами щодо вивільнення робочого часу є:

• запровадження неповного робочого тижня;

• достроковий вихід на пенсію;

• неоплачувані відпустки;

• звільнення персоналу.

Зауважимо, що масові звільнення персоналу треба поєднувати із санаційними заходами соціального характеру.

У рамках мобілізації внутрішньовиробничих санаційних резервів аналізуються всі наявні можливості збільшення виручки від реа­лізації продукції. У цьому разі слід використати весь арсенал захо­дів для активізації збутової (маркетингової) політики підприємства. Стимулювати збут можна як наданням знижок покупцям, так і помір­ним збільшенням цін; як масованою рекламою, так і її припинен­ням. Тип санаційних заходів у даній сфері залежатиме від конкрет­ного підприємства та від вибраної ним стратегії маркетингу.