Сторінка
4

Вивчення політики організації в області поліпшення управління міжнародної діяльності

Стратегію можна розглядати як філософію, якою має керувати­ся організація, що її має. З цієї точки зору стратегія це:

v позиція, спосіб життя, що не дає зупинитися на досягнутому, а орієнтує на постійний розвиток;

v інтегральна частина менеджменту, що дозволяє усвідомити майбутнє;

v процес мислення, інтелектуальні вправи, які потребують спеці­альної підготовки, навичок і процедур;

v відтворювана цінність, що дає змогу досягти найкращих резуль­татів активізацією діяльності всього персоналу.

Організаційно-управлінська концепція стратегії пов'язана з кон­курентними діями, заходами та методами здійснення стратегічної діяльності на підприємстві.

Згідно з поглядами класика стратегічного планування А. Чандлера, стратегія — це «визначення основних довгострокових цілей та задач підприємства, прийняття курсу дій і розподілу ресурсів, необхідних для виконання поставлених цілей.

Стратегія — це специфічний управлінський план дій, спрямова­них на досягнення встановлених цілей. Вона визначає, як організа­ція функціонуватиме та розвиватиметься, а також яких підприємни­цьких, конкурентних і функціональних заходів і дій буде вжито для того, щоб організація досягла бажаного стану.

У фундаментальній праці І. Ансоффа «Стратегічне управління» наводиться таке поняття стратегії: «За своєю сутністю стратегія є переліком правил для прийняття рішень, якими організація користу­ється в своїй діяльності». Він стверджує, що досвідчений фахівець бізнесу завжди зможе розгледіти за успіхом фірми ту чи іншу оригінальну стратегію.

Стратегія — це довгостроковий курс розвитку фірми, спосіб до­сягнення цілей, який вона визначає для себе, керуючись власними міркуваннями в межах своєї політики.

Для розробки стратегії кожне підприємство має усвідомити такі важ­ливі елементи своєї діяльності: місію; конкурентні переваги; особливості організації бізнесу; ринки збуту, де діє фірма; продукцію (послугу); ре­сурси; структуру; виробничу програму; організаційну культуру.

Отже, стратегія:

v дає визначення основних напрямків і шляхів досягнення цілей зміц­нення, зростання та забезпечення виживання організації в довгостроко­вій перспективі на основі концентрації зусиль на певних пріоритетах;

v є способом встановлення взаємодії фірми із зовнішнім середо­вищем;

v формується на основі дуже узагальненої, неповної та недостат­ньо точної інформації;

v постійно уточнюється в процесі діяльності, чому має сприяти до­бре налагоджений зворотний зв'язок;

v через багатоцільовий характер діяльності підприємства має скла­дну внутрішню структуру, тобто можна ставити питання про фор­мування системи стратегій у вигляді «стратегічного набору»;

v є основою для розробки стратегічних планів, проектів і програм, які є системною характеристикою напрямків розвитку підприємства;

v є інструментом міжфункціональної інтеграції діяльності підпри­ємства, способом досягнення синергії;

v є основою для формування та проведення змін в організаційній структурі підприємства, узагальненим стрижнем діяльності всіх рів­нів і ланок ОСУ;

v є основним змістовним елементом діяльності вищого управлін­ського персоналу;

v є фактором стабілізації відносин в організації;

v дає змогу налагодити ефективну мотивацію, контроль, облік та аналіз, виступаючи як стандарт, котрий визначає успішний розвиток і результати.

Стратегія — це багатогранне та дуже ефективне для дія­льності підприємства творіння, яке, між іншим, не є панацеєю від всіх негараздів підприємства. Тому дуже важливо чітко визначити, чого саме не треба очікувати від стратегії.

Чого не дає стратегія:

v негайного результату;

v 100 % передбачення майбутнього, котре б забезпечувало у поточ­ному періоді прийняття «винятково правильних рішень»;

v продажу товарів у запланованих обсягах;

v забезпечення необхідними за кількісними та якісними характери­стиками ресурсами за низькими цінами саме тими постачальниками, що були заздалегідь визначені;

v 100% виконання всіх стратегічних настанов;

v визначення стандартного переліку дій та етапів розробки стратегії для всіх без винятку суб'єктів господарської діяльності;

v обов'язкового виживання підприємства в довгостроковій перспек­тиві (відсутність стратегії зменшує ймовірність виживання підприєм­ства взагалі).

Чім не повинна бути стратегія:

v «вилитим у бронзі» планом, який треба виконати за будь-яких умов і будь-якою ціною;

v переліком сухих стандартних форм і документів, де втрачається основна ідея існування та розвитку підприємства;

v простою агрегацією продуктових, ресурсних і функціональних планів;

v планом «обсягом 100 сторінок»;

v ідеєю лише вищого управлінського персоналу;

v розробленою та виконаною в умовах конфлікту;

v заміною здорового глузду та інтуїції.

Аналіз діяльності підприємств у ринковій економіці дав змогу виок­ремити фактори, що найбільш суттєво впливають на зміст стратегії:

v потреби клієнтів;

v наявність можливості та період впровадження необхідних ново­введень різних типів;

v наявність необхідних ресурсів;

v можливості використання власних і залучених капіталовкладень;

v рівень діючої технології та можливості її модифікації;

v тип і масштаб використання сучасних інформаційних технологій;

v кадровий потенціал та ін.

Дослідження факторів не завжди дає змогу уникнути помилок. Так, М. Портер зазначає, що «картина змісту корпоративних страте­гій досить похмура». Це зумовлено недостатнім обгрунтуван­ням стратегії підприємства.

Ознаки недостатньо обгрунтованої стратегії:

v орієнтація на «вузьке коло питань», що не охоплюють усієї сис­теми стосунків підприємства та особливостей його діяльності;

v передбачення однобічного розвитку без резервних стратегій і за­пасних варіантів;

v ототожнення стратегії й тактики діяльності;

v недостатнє врахування зовнішніх і внутрішніх факторів, викори­стання необгрунтованих гіпотез і недостовірної інформації;

v відсутність навичок стратегічної діяльності та невміння керувати опором (що проявляється у відсутності відповідних розділів страте­гічних планів).

В загальному стратегічне управління - багатоплановий, формально-поведінковий управлінський процес, який допомагає формулю­вати та виконувати ефективні стратегії, що сприяють балансу­ванню відносин між організацією, включаючи її окремі частини, та зовнішнім середовищем, а також досягненню встановлених цілей.

Мета стратегічного управління — це визначення місії, цілей та стратегій, розробка і забезпечення виконання системи планів як ін­струментів реалізації стратегічних орієнтирів з удосконалення під­приємства та його окремих підсистем, що є основою для забезпечен­ня його конкурентоспроможного існування в довгостроковій перс­пективі.

Виходячи з цього й наведено принципову схему стратегічного управління підприємством.