Сторінка
1

Формування оборотних коштів

Джерела формування оборотних коштів значною мірою визначають ефективність їх використання. Встановлення оптимального співвідношення власних і притягнутих джерел, обумовленого специфічними особливостями кругообігу фондів у тому чи іншому суб'єкті господарювання є важливим завданням системи управління.

У процесі управління формуванням оборотних коштів повинні бути забезпечені права підприємств і організацій у сполученні з підвищенням їх відповідальності за ефективне і раціональне використання оборотних коштів. Достатній мінімум власних і позикових коштів гарантує безперервність руху оборотних коштів на всіх стадіях кругообігу, що задовольняє потреби виробництва в матеріальних і грошових ресурсах, а також забезпечує своєчасні і повні розрахунки з постачальниками, бюджетом, банками й іншими передавальними ланками.

Провідна роль у складі джерел формування покладена на власні оборотні кошти, тому що вони створюють умови для майнової й оперативної самостійності організації, такої необхідної для рентабельної підприємницької діяльності. Власні оборотні кошти свідчать про ступінь фінансової стійкості підприємства, його становище на фінансовому ринку.

Власні оборотні кошти служать джерелом покриття нормованих оборотних коштів. Первісне формування їх відбувається в момент створення організації й утворення її статутного капіталу. Джерелом власних оборотних коштів на цій стадії є інвестиційні засоби засновників організації. Надалі, у міру розвитку підприємницької діяльності, власні оборотні кошти поповнюються за рахунок одержуваного прибутку (прирівняного до власних засобів, що називаються стійкими пасивами), випуску цінних паперів і операцій на фінансовому ринку.

Прибуток направляється на покриття приросту нормативу оборотних коштів у процесі її розподілу. З розвитком акціонування організації мають право використовувати отриманий прибуток за своїм розсудом, крім тієї її частини, що підлягає обов'язковим відрахуванням, оподатковуванню й іншим напрямкам відповідно до законодавства. Економічно обґрунтована система розподілу прибутку в першу чергу повинна гарантувати виконання фінансових зобов'язань перед державою і максимально забезпечити виробничі, матеріальні і соціальні потреби підприємств.

Ринкові умови господарювання визначають пріоритетні напрямки використання чистого прибутку, тобто прибутку, що залишається в розпорядженні організації. Розвиток конкуренції викликає необхідність скеровувати чистий прибуток насамперед на розширення виробництва, його модернізацію й удосконалення. У плані цих заходів частина чистого прибутку направляється на приріст нормативу власних оборотних коштів.

Конкретний розмір цього прибутку визначається у процесі фінансового планування на підприємстві і залежить від ряду факторів: розміру приросту нормативу оборотних коштів, загального обсягу прибутку в майбутньому періоді, приросту стійких пасивів, можливості залучення позикових засобів, необхідності першочергового напрямку прибутку на інвестиційні процеси та ін.

Стійкі пасиви— прирівняні до власних коштів. Власне кажучи ці кошти не належать підприємству, тому їх не можна віднести до власних. Однак вони постійно перебувають в обороті підприємства й у сумі мінімального залишку використовуються як джерело формування власних оборотних коштів.

До стійких пасивів відносяться такі види коштів: мінімальна перехідна заборгованість з оплати праці працівникам підприємства; резерв майбутніх платежів; мінімальна перехідна заборгованість бюджету і позабюджетним фондам; мінімальна заборгованість покупцям по заставах за поворотну тару; засоби кредиторів, що надходять у вигляді передоплати за продукцію (товари, послуги); перехідні залишки фонду споживання тощо.

Стійкі пасиви є джерелом покриття власних оборотних коштів тільки в сумі приросту, тобто різниці між їх розміром на кінець і початок майбутнього року.

Мінімальна перехідна заборгованість по оплаті праці (М3) працівникам визначається за період часу між кінцем розрахункового періоду, за який проводиться оплата праці, і конкретною датою виплати коштів за формулою

де Φ — фонд оплати праці в IV кв. майбутнього року; Д — кількість днів з початку місяця до дня виплати коштів.

Наприклад: фонд оплати праці в IV кв. майбутнього року — 4050 грн. Термін виплати — 7 число наступного місяця. Мінімальна заборгованість з оплати праці становить

Резерв майбутніх платежів формується для резервування коштів на оплату відпусток працівникам підприємства й інших схожих витрат. Резерв для оплати відпусток обчислюється на основі його мінімального залишку за звітний рік і зміни фонду оплати праці у планованому періоді.

Якщо на підприємстві резервуються кошти для виплати винагород за вислугу років, резерв утвориться шляхом включення в собівартість щомісяця 1/12 частини загальної суми винагороди, виплачувані один раз у рік. Таким чином, на кінець року резерв досягне максимальної величини, що дорівнюватиме річній сумі виплачуваних за вислугу років винагород.

Мінімальна перехідна заборгованість бюджету і позабюджетним фондам визначається виходячи з кінця розрахункового періоду, за який проводяться платежі, і конкретними термінами сплати. Платежі в бюджет проводяться в порядку сплати визначених податків і зборів на підставі чинного законодавства. Мінімальна сума заборгованості бюджету постійно переходить з місяця у місяць і тому враховується у складі стійких пасивів.

Внески в позабюджетні фонди (Фонд державного соціального страхування, Пенсійний фонд, Державний фонд зайнятості населення) проводяться у встановлених відсотках від фонду оплати праці (відповідно 2,5 %; 32 %; 2 %).

Розрахувавши мінімальну перехідну заборгованість по оплаті праці працівникам підприємства і застосовуючи зазначені відсотки відрахувань, установлюється мінімальна перехідна заборгованість позабюджетним фондам, кошти яких постійно перебувають в обороті підприємства.