Сторінка
1

Кров. Кровоутворення людини

Кров — рідка сполучна тканина, що циркулює в судинній системі і складається з рідкої частини — плазми (55— 60 %) та кров'яних клітин, або формених елементів (40— 45 %)• Разом з лімфою і тканинною рідиною кров утворює внутрішнє середовище організму. Перебуваючи в постійному русі, кров постачає всі органи і тканини розчиненими в ній речовинами. Вода і розчинені в ній речовини переходять з крові в тканинну рідину, що омиває кожну клітину. Це забезпечує постійний обмін речовин між органами. Лімфа утворюється з тканинної рідини в лімфатичних капілярах. Безперервне змішування крові, тканинної рідини й лімфи сприяє підтриманню сталості їхнього складу. Крім транспортної кров виконує також захисну функцію, яка здійснюється лейкоцитами, здатними до фагоцитозу, і речовинами, що забезпечують гуморальний захист організму від шкідливих мікроорганізмів, які потрапили в організм. У крові є антитіла, з якими пов'язаний імунітет. До захисної функції слід також віднести здатність крові до згортання, внаслідок чого припиняється кровотеча в разі поранення.

Плазма крові є її рідкою частиною, що складається з розчинених у воді білків, вуглеводів, солей, біологічно активних речовин (гормонів, ферментів тощо), а також продуктів клітинної дисиміляції, що мають бути видалені з організму. Плазма крові, рухаючись через кровоносні капіляри, безперервно отримує і віддає різні речовини, однак її склад залишається відносно сталим. Плазма містить близько 92 % води, 7—8 — білків, 0,12 — глюкози, 0,7—0,8 — жирів, 0,9 % солей.

Білки плазми крові характеризуються різними специфічними функціями і властивостями, їх поділяють на три основні групи: альбуміни — 4,5 %; глобуліни — 1,7—3,5 і фібриноген (один з глобулінів) — 0,4 %. Фібриноген відіграє важливу роль у процесах згортання крові; гаммаглобулінова фракція містить антитіла, що забезпечують імунітет, стійкість проти різних інфекційних захворювань; інші види білків беруть участь у підтриманні колоїдноосмотичного тиску, який регулює вміст води в крові.

Утворення крові в зародках відбувається одночасно з утворенням кровоносних судин і з одного загального з ними зачатку: судини закладаються у виді суцільних шнурів мезодермічних клітинок, з них зовнішні дають стінку судини, а внутрішні роз'єднуються утворену між ними рідиною і перетворюються в червоні кров'яні тільця, що і розмножуються розподілом.

Білі кров'яні тільця утворяться пізніше, довгий час амебоподібні клітки помічаються лише поза судинами у виді блукаючих мезодермичних клітинок. Пізніше червоні кров'яні тільця у всіх хребетних утворяться в крові шляхом розподілу з особливих клітинок із круглим ядром і тонким шаром плазми, що містить гемоглобін. Місцем утворення червоних кров'яних тілець буває потім у ссавців печінка і селезінка, відіграє роль у дорослому стані кістковий мозок, але крім того червоні тільця розмножуються розподілом у самій крові. Білі кров'яні тільця утворяться в різних органах, що входять до складу лімфатичної системи.

В ембріональному періоді розвитку печінка виконує роль органа кровотворення. Нині відомо, що в печінці синтезуються майже всі білки плазми крові — альбуміни, глобуліни, фібриногени, протромбіни та інші ферменти. У цій залозі відбувається обмін холестерину і вітамінів. Усе це свідчить про те, що печінка — провідна біохімічна "фабрика" організму, вона потребує дбайливого ставлення. До того ж її клітини дуже чутливі до алкоголю.

Глюкоза є основним джерелом енергії для клітин. Зменшення кількості глюкози в плазмі крові спричинює різке підвищення збудливості клітин головного мозку, що призводить до появи судом. У разі подальшого зниження концентрації глюкози порушуються кровообіг, дихання і настає смерть.

До мінеральних речовин плазми відносять солі натрію, кальцію, калію та ін. Співвідношення і концентрація іонів цих елементів відіграють важливу роль у життєдіяльності організму. В клінічній практиці використовують розчини, які за осмотичною активністю (для людини 0,85—0,9 % NaCl), а іноді й за своїм кількісним і якісним складом відповідають плазмі. Такі розчини називають ізотонічними. Сталість хімічного складу плазми крові підтримується за допомогою нейрогуморальної регуляції органів, які вводять у кров чи виводять з неї відповідні компоненти.

Еритроцити, червоні кров'яні тільця, містяться в плазмі в завислому стані і визначають колір крові. В нормі вони являють собою без'ядерні двовгнуті клітини округлої форми, діаметром 7—8 мкм і завтовшки 1—2 мкм. До складу еритроцитів входить специфічний пігмент крові гемоглобін — білок, сполучений з гемом, що містить атом заліза. У дорослого чоловіка віл крові міститься (4 .5) • 1012, у жінки — (3,9 .4,7) • Ю12 еритроцитів. В 100 мл крові людини міститься близько 15г гемоглобіну. Еритроцити утворюються в червоному кістковому мозку, що заповнює порожнини деяких кісток. Живуть вони 3—4 місяці. Щосекунди в селезінці й печінці руйнується близько 2,5 млн еритроцитів і така сама кількість їх утворюється в кістковому мозку.

У разі порушення функції червоного кісткового мозку під час деяких інфекційних захворювань розвивається анемія — зменшення кількості еритроцитів у крові, що призводить до кисневого голодування тканин. Основна функція еритроцитів полягає в транспортуванні кисню від органів дихання до тканин і видаленні з тканин оксиду вуглецю (П). Це пов'язано зі своєрідною здатністю гемоглобіну утворювати нестійкий хімічний комплекс з киснем; атоми кисню приєднуються до атома заліза, що є в молекулі гемоглобіну. В легенях кисень зв'язується з гемоглобіном (НЬ), утворюючи нестійку сполуку — оксигемоглобін (НЬО2): НЬ + 02 <^ НЬО2. Це оборотна реакція. В умовах низького парціального тиску кисню в капілярах тканин відбувається розщеплення оксигемоглобіну з вивільненням кисню і гемоглобіну. Гемоглобін приєднує близько 10 % СО2. Решта вуглекислого газу транспортується плазмою крові у вигляді карбонатних сполук, в утворенні та руйнуванні яких беруть участь ферменти еритроцитів. Незначна частина С02 транспортується у вигляді розчину в плазмі крові.

Лейкоцити, білі кров'яні тільця, на відміну від еритроцитів, позбавлені гемоглобіну, мають ядро і здатні до активного амебоїдного руху. Лейкоцитів значно менше, ніж еритроцитів — (4 .9) • 109 віл. Кількість їх навіть у однієї й тієї самої людини дуже коливається. Найменше лейкоцитів у крові вранці, натщесерце, а збільшення вмісту їх спостерігається після їди, тяжкої м'язової праці, при запальних процесах. У крові міститься кілька видів лейкоцитів, що різняться між собою за розмірами, формою ядра, наявністю зернистості в цитоплазмі. Відсоткове співвідношення між окремими видами лейкоцитів називають лейкоцитарною формулою. Під час багатьох захворювань характер лейкоцитарної формули змінюється. Тому підрахунок різних форм лейкоцитів має діагностичне значення. Лейкоцитам властивий амебоїдний рух, завдяки чому вони здатні проникати крізь стінку капілярів до місць інфекції в тканинах і фагоцитувати мікроорганізми. Стимулом, що спрямовує рух лейкоцитів до місця інфекції, є речовини, які утворюються інфікованими тканинами у відповідь на запалення.