Сторінка
1

Логіка Давньої Індії

Уже в давніх упанішадах («Чхандогья», «Мундака») «…йдеться про існування кількох самостійних видів знання…, в переліку яких крім Вед і різних магічних мистецтв згадуються хронологія, логіка (риторика), етимологія, гра­матика, наука чисел, астрономія, військова наука» [І].

Виникненню логіки в Індії сприяли філософські диспу­ти, на яких представники різних течій відстоювали свої погляди і спростовували думки опонентів. Тому логіка три­валий час була тісно пов'язана з риторикою, теорією ора­торського мистецтва.

В історії індійської логіки виділяють три основних пері­оди, по-різному окреслюючи хронологічні рамки.

За В. Донченко

— перший період VI ст. до н.е. — II—III ст. н.е.;

— другий період. II—III ст. — Х ст.;

— третій період: XII—XVII ст. За М. Коадаковим [34]:

— перший період (рання буддистська логіка) — VI—V ст. до н.е. — II ст. н.е.;

— другий період (діяльність шкіл вайшешика і ньяя) — ПІ—У ст.;

— третій період (розквіт буддистської логіки) — VI— VIII ст.

Перший період

Уже в ранній буддистський період (буддистська логіка до Дигнаги) були написані трактати про те, як ефективно вести диспути. При цьому в центрі уваги стояло питання про сутність, види та місце виголошення промов. Важли­вого значення надавалося психології мислення (не радили виступати з промовами у стані перевтоми, суму, гніву чи якогось іншого сильного збудження) і власне ораторському аспекту промови. Зверталась увага й на логічну переконливість промов та необхідність дотримання правил логіки

Тогочасні мислителі розрізняли шість видів промов :

— промова про себе;

— красива промова, що дає насолоду (художнє слово);

— промови диспутів, у яких співбесідники, втягнуті в дис­кусію, висловлюють протилежні думки з приводу пев­ної тези,

— "дурна промова», в якій викладається хибне вчення;

— правильна промова, яка узгоджується з істинним ученням і ставить за мету донести до слухачів істинне знання;

— промова, в якій викладається істинне вчення,

Вважалось, що перший І другий види промов можуть бути як «хорошими», так і «дурними»; і з цим треба раху­ватися. Третій і четвертій — завжди «дурні», тому їх необ­хідно уникати, А п'ятий і шостий — завжди «хороші», їх треба завжди застосовувати.

Різнили промови і за місцем виголошення:

— перед царем;

— перед правлячими;

— на великому зібранні;

— перед тими, хто добре знає вчення;

— перед брахманами,

— перед тими, хто любить слухати істинне вчення.

Прикрашенням промови вважали і такі моменти: висо­кий авторитет її автора, довір'я і прихильність до нього, готовність вислухати виступ з боку аудиторії, відсутність боязні в оратора; знання помилок супротивників і переко­нання в перевагах своєї тези,

Крім того. існували інші вимоги: під час дискусії мають добре працювати пам'ять і розум, виявлятися кмітливість;

підкреслювалася важливість виразності промови, зокрема чіткості дискусії. Рекомендувалось утікати ущипливих за­уважень, не дратуватися. не гніватися, не грубіянити.

Детально було розроблено і вчення про недоліки промов. Виділялося кілька груп недоліків, до першої входили:

— визнання своєї власної помилки й істинності тези супро­тивника;

— різні форми ухилення від продовження дискусії;

— синтетичний недолік, який містив такі дев'ять різновидів промов: промова навмання, шалена, темна, непомірна (надто коротка чи надмірно тривала), бездумна (що містила десять різновидів, зокрема доповідь, доведен­ня, яке саме потребує доведення, доповідь, що ґрун­тується на алогічних чи хибних доктринах), суперечна, неясна, нескладна.

Перед тим, як розпочинати дискусію, рекомендувалося

попередньо визначити такі обставини:

— чи буде дискусія мати якусь користь;

— чи чесний, неупереджений учасник дискусії;

— чи має він знання і чи здатний належно вести Дискусію.

При негативній відповіді на ці питання радили уникати дискусії.

Щодо власне логічного змісту промови («базису», або «опори» учасників дискусії), в останній розрізняли два еле­менти: те, що необхідно довести, і саме доведення.

Доказуване може бути або суб’єктом, сутністю, або ат­рибутом, якістю. В першому випадку стверджується чи за­перечується існування чогось (йдеться про судження, які зараз називають екзистенцій ними), а в другому — стверд­жується чи заперечується, що певна властивість або якість належить чи не належить суб'єкту (сучасні атрибутивні суд­ження).

Доведення складається з восьми складових (їх перелік і визначення в різних джерелах різні): речення, основа (підстава), приклад, однорідність, різнорідність, пряма (без­посередня) перцепція, висновок, авторитет.

Речення — теза, в якій висловлюється певна точка зору на ге, що має бути доведене

Воно або ґрунтується на науковому знанні, або є ре­зультатом незалежної інтуїції, або почутим від когось. Ре­чення — це положення, яке учасник дискусії приймає до­бровільно і яке потребує доведення. Воно має висловлюва­тися так, щоб бути зрозумілим іншим людям. Мається на увазі логічний суб'єкт, поняття про предмет думки, той предмет, що є носієм властивостей і якостей.

Основа — логічна підстава, яка випливає з прикладу, однорідності, різнорідності, прямої перцепції, висновку і авторитету.

Коли об'єкт, який має бути доведеним, не є очевид­ним, то основа полягає у знаходженні таких моментів, які Зроблять його пізнаним.

Приклад — наведення загально визначених або прийнятих нау­кою положень.

Однорідність — складова доведення, що виявляється в подібності

сутності, атрибутів, причини і наслідку

Сюди ж відносили і «застосування» — логічне правило, що полягало в наведенні інших фактів, які належать до того самого класу чи роду, для доведення атрибута логіч­ного суб'єкта.

Різнорідність — складова доведення, що полягає у взаємному розрізненні сутності, атрибутів, причини і наслідку.

Пряма перцепція - безпосереднє сприйняття відповідного пред­мета.

Її відмітними рисами є очевидність, незалежність від уяви і помилок. До таких помилок відносили:

— приймати один предмет за інший (наприклад, міраж — за дійсність);

— вбачати в елементарному якийсь комплекс (так, уві сні людина може бачити два місяці замість одного);

— вважати, ніби предмет має певну форму, тоді як на­справді він ЇЇ не має (наприклад, бачити вогняне колесо при швидкому обертанні предмета, що горить),

— помилка сприймання (при розладі органів чуття);

— приписування невластивої дії чому-небудь (наприк­лад, уявний рух дерев, коли швидко повз них проїж­джаєш).

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3 


Інші реферати на тему «Логіка»: