Сторінка
2

Карл Густав Єміль Фон Маннергейм – державний діяч Фінляндії

В 1906 року французький вчений Поль Пелло звернувся до російського та китайського урядів за дозволом провести комплексну наукову археологічно-етнографічно-біологічну експедицією з Ташкента до Пекіна, дослідивши Західний (російський) та Східний (Китайський). Туркестан.2

Російський уряд поставив умовою участь у експедиції російського “вченого”, яким став полковник Маннергейм. Його кандидатуру підібрав особисто начальник Генштабу Російської армії генерал Амцин. Маннергейм “подав у відставку” і навіть спеціально з’їздив до Фінляндії, щоб отримати замість загальноросійського фінляндський паспорт.

Кінна експедиція тривала понад два роки і зібрала величезну кількість різноманітних наукових матеріалів.

Маннергейм також здобув славу етнографа та географа, зробивши зокрема, за час експедиції понад 1300 своїх власних фотографій, а 1200 зібраних ним експонатів матеріальної культури сартів, киргизів, уйгурів та тибетців тепер складають спеціальну експозицію в Національному музеї Гельсінкі. Справжнім же підсумком його “наукової” роботи був секретний меморандум, де полковник обґрунтував необхідність та можливість завоювання і включення до складу Російської імперії двох китайських провінцій – Сінузяну та Гальсу.1

З 1913 року вже в званні генерал-майора Маннергейм командував у Варшаві окремою гвардійською кавалерійською бригадою, що складалася з лейбгвардії Уланського. Її Імператорської Величності полка і лейб-гвардії Гродненського гусарського полка. Під час Першої світової війни Каварлерйський генерал послідовно командує бригадою, дивізією, оперативною групою з двох російських та трьох румунських дивізій, а з літа 1917 року – Кавалерійським корпусом на Румунському фронті. Генерал, що дотримувався правих поглядів, украй негативно сприйняв крах російської монархії, і “революціонізацію армії”.2

Його неприязнь до лівих з Тимчасового уряду була взаємною, і як наслідок, 20 вересня 1917 року генерала було знять з командування корпусом і відправлено у резерв штабу Одеського військового округу. Про те, що Маннергейм сам написав заяву про це, пославшись на поганий стан здоров’я, у наказі про його переведення відзначалось, що “Маннергейм недостатньо розуміє суть демократичних перетворень, що відбуваються у Росії, а його ставлення до військових Комісарів Тимчасового уряду є неприпустимим”.

Осінні місяці 1917 року, бездіяльно проведені Маннергеймом у Одесі, стали, як він пише у спогадах, найвищими у житті. Він бачив, як руйнується армія, якій він віддав 30 років життя, як гине велика держава, якій він вірно служив. Зайве, мабуть, казати, що жовтневі події 1917 року у Петербурзі і встановлення більшовицької диктатури граф сприйняв украй негативно.3 Про його службу більшовикам мови бути не могло. Маннергейм вирішував іншу дилему – долучитися до російського білогвардійського руху, що саме виникав тоді, чи послужити маленькій країні в якій він народився півстоліття тому.

Серед уродженців Фінляндії Маннергейм був найвищим за рангом і авторитетом воєначальником. І спікер фінляндського парламенту (фінгювюд буквально “Бомбардував” генерала листами, молячи його повернутися на батьківщину і очолити створювану фінську армію.

Маннергейм чудово знав, що проти реальної незалежності Фінляндії виступають практично усі росіяни – від ультра монархістів до більшовиків.

І цілком можливо, що йому доведеться зустрітися на полі бою зі своїми колишніми товаришами по зброї. Отож, морально цей вибір для нього був дуже важкий. Зрештою, першого січня 1918 року Маннергейм написав листа начальнику генерального штабу фінської армії П.Є. Свінхувуду з проханням звільнити його з Російської служби з зв’язку з тим, що він переходить у збройні сили незалежної Фінляндії. І виїхав до Гельсінкі.

РОЗДІЛ ІІ. ШЛЯХ МАННЕРГЕЙМА ДО НАЙВИЩОЇ ДЕРЖАВНОЇ ПОСАДИ У ФІНЛЯНДІЇ

Радником РРФСР офіційно визнав повну державну незалежність України і Фінляндії в один і той самий день – 31 грудня 1917 року, але це аж ніяк не означало, що нова демократична, чи то пак соціаліста на Росія справді почала будувати відносини зі своїми колишніми колоніями на засадах рівноправності та невтручання. Обом молодим державам довелося вести криваві війни за незалежність. Різниця ж полягає лише в тому, що Фінляндія ту війну таки виграла, а Україна – програма.1

Тому, попри всі відмінності у розмірах, кліматі, географічному положенні, національному положенні, національному характері і таке інше. 4 грудня 1917 року Сейм проголосив незалежність Фінляндії, а вже 28 січня 1918 року комуністична меншість у ньому здійснила спробу захопити владу в країні. Так почалась недовга, тримісячна, але дуже запекла війна між “червоними” “ Білими” фінами.

“Червоні” які хотіли здійснити в Фінляндії таку є революцію як в Росії. Революція почалася в січні 1918 року “Червоні” захопили всю Південну Фінляндію, а сант бажав в м. Вааса. Громадянська війна, в якій фінський уряд получив підтримку від Німеччини, а червоні від російських більшовиків, закінчилась в травні 1918 році перемого урядових військ, очолюваних генералом Густавом Маннергеймом.”2 Отож, першою операцією Маннергейма на фінській службі було роззброєння своїх колишніх товаришів по зброї з російської армії.

Цим було одночасно вбито двох зайців – ліквідовано загрозу втручання цих військ у фінську громадянську війну і значно ліпше озброєно білогвардійські загони, які перед тим мусили воювати фактично голими руками. Згодом, у березні та квітні в околицях Тампере, а також під Випурі наприкінці квітня основні сили фінських червоногвардійців було розгромлено. Певну допомогу Маннергейму надали добровольці зі Швеції та Німецький експедиційний корпус генерала фон дер Гольца.

Хоча сам Маннергейм, якому в ході цієї війни було присвоєно звання генерала від кавалерії, не брав безпосередньої участі в організації репресій білих проти червоних, вже тоді фінські комуністи наліпили йому ярлик “генерала-м’ясника”. Білі. Білі бо справді не жаліли своїх червоних ворогів, і громадянська війна у Фінляндії була не менш жорстокою, аніж у Росії. Під тиском Німеччини Радянська Росія у травні 1918 року згодилася розпочати переговори про мир з білими урядом Фінляндії за посередництвом Німеччини. Проте більшовики свідомо затягували переговори, не бажаючи визнавати реальну незалежність, аж до листопада 1918 року, коли в Німеччині сталася революція. Переговори відновилися лише 1920 року, коли Ленін виступив і висунув ідею про “міні-Брест” і вирішив домовитися заради “мирної передишки” не лише з Польщею та Країнами Балтії, а й Фінляндією. І мир між більшовицькою Росією та Фінляндією було підписано у жовтні 19200го в естонському місті Тарту.1