Сторінка
3
У вірші "На шляху" місяць, що зранку втрачає силу, асоціюється зі стертою монетою (метафоричне порівняння-оречевлення, що базується на перенесенні ознак витвору цивілізації на небесне світло), і це зумовлює антропоморфний образ дня: "і день ховає місяць в кручу, / мов у кишеню гріш старий" (149). Така децентралізація місяця стає основою максимально виразного картинного зображення щоденно повторюваного явища і ґрунтується на наївному зоровому сприйнятті язичника.
Далі з'являється децентралізований образ сонця, яке зранку ще не набуло своєї повної сили й не сягнуло середини неба, тому входить до складу розгорнутої метафори: "Іде розсміяний і босий / хлопчина з сонцем на плечах" (149). В аналізованій міфологемі язичницьке сприйняття поєднується з християнськими уявленнями. В образі ранку — хлопчини, під ногами якого "дзвенить, мов мідь, широкий шлях" небесний, проступає постать Ісуса Христа, який несе у світ сонце правди й благодаті для всіх народів. Децентралізований образ сонця може виражати й прагнення поета наблизитися до суті, до праслова, і недосяжність ідеальної сутності для людини водночас:
І хочеться хлопчині конче 3 трави нежданно скочить сонце,
від весняних воріт ключа. немов сполохане лоша (152).
Джерело поетичного натхнення автора "Трьох перстенів" — це переважно весняна краса природи. Тому співзвучне єгипетському культу Осіріса — воскресаючого Бога, який проростає із зернин травою, уявлення слов'ян-язичників про юнака Зельмана, що відмикає весняні небесні ворота й проростає у вигляді зелені, модифікується в міфологемі: "І хочеться хлопчині конче / від весняних воріт ключа" (152). Новонароджене весняне сонце виступає в образі лошати.
Відомо, що атрибутом небесної їзди є кінь. Але функції образу незміцнілого ще лошати дещо інші: лоша грається у травах, спочиває на них, а трава має амбівалентну символіку: сполучає в собі полюси життя і смерті, як і зелений колір. Отже, в образі лошати постає воскресаюче навесні сонячне божество.
Ідею вічного колообігу життя і смерті, відродження живої природи навесні у зб. "Три перстені" відбиває образ веретена. Але в Б.-І.Антонича (вірш "Веретено") образ сонця децентралізується: "Червоним сонця веретеном / закрутить молоде хлоп'я" (154), підлягаючи поетичному натхненню хлопця, який творить власний світ.
Децентралізований образ сонця з'являється й тоді, коли світло ще не набуло повновладдя: "Ось і ранок синім возом їде / і сонця сніп в село везе" (159). "Сніп сонця" — це жмут проміння, явленого через виразно національну метафорику. Звукові та зорові відчуття поєднані в антропоморфному образі ранку — українського селянина на возі (вірш "Півень"). Наступна міфологема: "Крильми шумить червоний півень / співучий з міді серп" (159).
Півень — передвісник світанку, символ життя, вогню й сонця, а також домовитості й господарності, і його поява закономірна у замальовці передсвітанкового села. Виникають також асоціації за кольором вогнисто червоного гребеня півня із яскраво-червоним сонцем, яке щойно виринає з-за обрію. Як писав О.Ф.Лосев, міф завжди має свою строгу, внутрішньо мотивовану структуру. Суть міфологічного дива полягає у незвичному зчеплені тих реалій, що їх дає нам лише видимий і підвладний органам чуття навколишній світ. У вірші "Півень" Б.-І.Антонич чітко дотримується селянської образності у змалюванні світил.
"Марнотратний гімн" Антонич присвячує щедротам світил: "І зір розтратниця
— зла ніч і день сліпучий! / Розтратно твореним і нищеним багатством ." (212). "Сонячний день" — це свято життя, диво-явище, що (у вірші "Ярмарок" зі зб. "Зелена Євангелія") за співучастю в єдиній світовій містерії співвідноситься з такою урочистою і гамірливою подією селянського життя, як ярмарок9. Ярмарок стоїть на межі селянського побуту і сакрального дійства:
Співають теслі, бубни б'ють. червоне сонце продають
Розкрию таємницю: на ярмарку в Горлицях" (252).
Децентралізація образу сонця, яке асоціюється з яскравими хустками, що "горять, немов стобарвний гребінь", застосована саме з метою сакралізувати ярмаркове дійство. Ковальське ремесло в поетиці Антонича теж межує з містерією. Децентралізуючи образ місяця, поет наділяє ковальство сакральним змістом: "Хай, люба, місяць на підкови / нам ковалі перекують". Нагадаємо, що підкова — це символ родинного щастя.
У вірші "Різдво" децентралізований образ сонця побудований за принципом осмислення ознак небесних світил через земні реалії, що притаманне давнім українським колядкам: "Народився Бог на санях" / в лемківськім містечку Дуклі" (161). Ця міфологема синтезує в собі сюжет християнської легенди з українськими розрізненими уявленнями про різдво сонця, узагальненими поетом. За Біблією, Діва Марія народила Ісуса у хліві й поклала його в ясла з сіном для овець. Таким чином, Син Божий з'явився на світ серед земних реалій унаслідок благодаті, посланої Богом-Отцем на земну дівчину. В українців часів Київської Русі їзда на санях символізувала перехід в інший світ. Замість трьох царів зі сходу, які прийшли поклонитися новонародженому, в Антоничевому підкреслено локалізованому лемківському варіанті "Прийшли лемки у крисанях і принесли місяць круглий". Лемки тут знаменують собою зорі, після яких з'являється місяць. Крізь давньоязичницький неантропоморфний образ місяця-повні, який бере на себе болі й страждання смертних, сповнюється ними дощенту, після чого старіє, вмирає, щоб знов відродитися (місячний цикл)10, проступає образ Христа, який узяв на себе всі гріхи людства, поніс за них страждання.
В Антоничевих міфологемах про різдво світлих богів проводиться аналогія між язичницькими сюжетами про народження чи спочинок світил на землі, у воді, у вирії та їх сходження на небо вранці чи навесні й біблійними легендами про боголюдське походження Ісуса Христа і його земне життя, про воскресіння і вознесіння на небо.
Прикметне, що крізь образ Марії проступає Велика Матір давніх українців - вода як жіноча першооснова світобудови. Через єдність води з чоловічою першосутністю — вогнесвітлом — створене розмаїття життєвих форм, зокрема найшанованіша в язичників рослинна природа. Праматір-вода тримає у своїй долоні місяць. В цьому уявленні простежується чітка закономірність: місяць керує припливами і відпливами води на землі, він здатний притягувати і відштовхувати воду, але й сам деякою мірою підпадає під владу земного тяжіння, тому втрачає свою центральну позицію в нічному небі. Всі ці вірування втілені в міфологемі "У долоні у Марії місяць — золотий горіх".
Завантажити реферат