Сторінка
2

Малі фольклорні жанри. Види казок. Морально-етична тема у творчості В.Сухомлинського

32 роки Василь Сухомлинський вів педагогічний щоденник, у якому записував свої спостереження за поведінкою учнів. А потім ці розповіді виливалися на папір і ставали книгами. Для молодших школярів він написав майже 1500 художніх мініатюр-казок, оповідань, легенд, притч, новел.

Літературна спадщина В.Сухомлинського досить багатогранна і глибока: він торкається проблем форму­вання мовної культури як учнів, так і вчителів-словесників, конкретних методичних питань щодо різних мовленнєвих рівнів.

Уся педагогічна діяльність вченого спрямовувалася на те, щоб «життєдайне джерело — багатство рідної мови — було відкрите для дітей з перших кроків їхнього життя». У багатьох його працях («Слово рідної мови», «Джерело невмирущої криниці», «Рідне слово», «Слово про слово», «На трьох китах») знаходимо відповіді на актуальні питання: як навчити дитину сприймати, розуміти слово і вдало використовувати його в усному й писемному мовленні.

На найвищий щабель своєї педагогічної творчості Василь Олександрович піднявся у шістдесяті роки. Саме тоді з особливою виразністю і силою проявився його яскравий і самобутній талант педагога-дослідника й педагога-публіциста, саме у ті роки написав він найкращі книги, статті, художні твори для дітей та юнацтва.

Складною виявилася і доля художніх мініатюр Сухомлинського — казок, оповідань, легенд. Посилав їх у «Радянську школу», у «Веселку» — публікувати ніяк не погоджувалися.

У 1966 році на республіканській конференції у Білорусі Василь Сухомлинський познайомився з білоруським дитячим письменником Василем Віткою, редактором дитячого журналу. Витка попросив прислати мініатюри і видав книжечку білоруською мовою. Потім її переклали і видали в Казахстані та Молдові. Ось тоді вже зацікавилося й видавництво «Дитяча література», відібрало кілька мініатюр і російською мовою вийшов збірник «Поющее перышко». Потім видавництво «Малыш» опублікувало два збірники оповідань для дітей, а потім уже й українське видавництво «Веселка» видало збірник «Гаряча квітка».

Остання книга, яку написав Василь Олександрович, називається «Як виховати справжню людину». Це посібник з етики для вчителя. Коли останню книгу Сухомлинського почали публікувати у Москві, Анна Іванівна запропонувала її видати з додатком художніх мініатюр як хрестоматії. Після довгих вмовлянь видавництво погодилося. Ці матеріали до друку підготувала дочка Василя Олександровича. Потім вона взялася за «Сказки под голубым небом», доповнила, систематизувала їх і під тією самою назвою видала в Україні. Через деякий час знову повернулася до цих художніх мініатюр. Так з’явилися збірники «Чиста криниця» і «Вічна тополя». Сьогодні вони витримали 11 видань, але жодного з них не довелося побачити Василю Сухомлинському — твори побачили світ тільки після його смерті. Багато з них сьогодні включено до шкільної програми. Тексти Сухомлинського якраз і заповнили ті прогалини у шкільній програмі, які виникли після відмови від ідеологічно спрямованої літератури для дітей. Вони базуються на українських народних легендах і притчах, а також на матеріалі з життя дітей.

Найбільш глибокі передумови для розуміння моральних норм складаються у школярів у підлітковому віці. Але підліткам властиві протиріччя, які найбільш повно охарактеризував В.О. Сухомлинський у книзі “Народження громадянина”. У розділі, який так і називається “Протиріччя отроцтва”, він пише, що одного боку, - непримиренність до зла, неправди, готовність вступити до боротьби з найменшими відхиленнями від істини, та невміння розібратися у складних явищах житті – з другого:

бажання бути добрим, прагнення до ідеалу і у той самий час неприязнь до навчання, морального наставляння;

глибока необхідність в пораді, допомозі і у той самий час начебто небажання звернутися до дорослого;

багатств бажань і обмеженість сил, досвіду, можливостей для їх здійснення;

показне заперечення авторитетів, захоплення ідеальним і сумнів у тому, що ідеальне може бутив нашому буденному житті;

презирство до егоїзму, індивідуалізму і чуттєве самолюбство;

здивування перед невичерпністю науки, бажання багато знати, відчуття натхнення, радості інтелектуальної праці і у той самий час пове6рхневе відношення до навчання до своїх повсякденних обов’язків;

романтична захопленість і . грубі вибрики (вихватки), мораль не неуцтво; захоплення красою й . іронічне ставлення до краси.

Свої твори Василь Олександрович писав у маленькому кабінетику, що з’єднував житлові кімнати сім’ї директора з навчальними приміщеннями. Вставав о четвертій ранку, обходив сад і сідав працювати. У його кабінеті рукописи були скрізь — на стільцях, на дивані, ними щільно була забита ціла шафа. Тоді дозвіл на публікації книг отримати було дуже важко, вимагали подати до двадцяти рецензій, а також нескінченно переробляти текст відповідно до зауважень редакції. Працював Сухомлинський дуже швидко, ніколи не користувався машинкою, усе писав тільки від руки.

Отже, до найголовніших, найгрунтовніших творів В.О.Сухомлинського, опублікованих починаючи із 1960 р., належать: «Як ми виховали мужнє покоління» , «Духовний світ школяра» , «Праця і моральне виховання», «Моральний ідеал молодого покоління», «Сто порад учителеві», «Листи до сина», «Батьківська педагогіка», «Проблеми виховання всебічно розвиненої особистості» і особливо — «Павлиська середня школа» та «Серце віддаю дітям» (1969). Остання праця витримала вже кільканадцять видань, вона була удостоєна першої премії Педагогічного товариства УРСР (1973) і Державної премії УРСР (1974). На високу оцінку заслуговують і праці В.О.Сухомлинського, які з’явилися окремими виданнями вже після смерті талановитого педагога: «Народження громадянина», «Методика виховання колективу», «Розмова з молодим директором школи», «Як виховати справжню людину».

Хто серцем відчуває слово й може передати найтонші відтінки людської думки і переживання, той піднімається на сходинку високої людської культури. І навпаки, низька мовна культура збіднює духовний світ людини. Із живої думки і слова «почалося становлення лю­дини: мисль, втілена в слово, підняла нас над природою, над усіма речами і явищами, над епохами і століттями. Слово ввібрало в себе найтонші порухи наших почуттів; в ньому закарбувалася душа, звичаї, традиції, радості і болі народу — всі його духовні цінності, творені століттями».

Зворушити дитяче серце — означає відкрити ще одне життєдайне джерело думки. «Сила цього джерела в тому, — казав Сухомлинський, — що слово відбиває не тільки предмет, явище, дає їм означення в людській мові, а й втілює глибоко особисті сприймання, почуття, переживання».