Сторінка
1

Б.Пастернак

Значну роль у мистецькому розвитку Б. Пастернака відігра­ла мати. Від неї він успадкував здатність до повної самовіддачі мистецтву, що згодом стала серцевиною його творчого кредо.

Перші пастернаківські вірші були надруковані у колек­тивній збірці «Лірика» 1913 р. А вже за рік молодий поет видав свої твори окремою книжкою, що в дусі часу нази­валася «Близнюк у хмарах» і була просякнута пафосом пошу­ку новітніх засобів художнього самовираження. Прагнення до оновлення поетичної мови привело поета-початківця до футуристського угруповання «Центрифуга». На цей час припадає його зближення з В. Маяковським та М. Асєєвим, творчість яких він високо цінував. Утім, найбільшим мистець­ким авторитетом для Пастернака був австрійський поет P.M. Рільке.

Перед Рільке він схилявся з містичним благоговінням - як перед генієм, що у своїй творчості піднявся на недосяжну висоту. Тим біль­шою радістю була для Пастернака передана батьком звістка про те, що Рільке схвально відгукнувся про його вірші та «ранню славу», яка у 20-і роки докотилася вже до Парижа.

Після революції 1917 р. Пастернак деякий час працював у бібліотеці Народного комісаріату просвіти. Його лірика була високо оцінена М.Бухаріним, що належав до кола «перших осіб» радянської влади. Втім, істинне своє ставлення до поета тоталітарна система виявила дещо пізніше.

20-30-і роки були періодом напруженої творчої праці. Поряд із віршами, що увійшли до збірок «Сестра моя - життя» (1922), «Теми і варіації» (1923), «Друге народження» (1932), були написані прозові твори («Повість», «Охоронна грамота», «Дитинство Люверс»), поеми «Дев'ятсот п'ятий рік» (1926) та «Лейтенант Шмідт» (1927), роман-поема «Спекторський» (1930). Слава поета зростала. Однак насолодитися її плодами Пастернаку не судилося: як поет, що не вкладався у прокрустове ложе ідеологізованої літератури, він викликав незадово­лення представників офіційної критики. Головним засобом його творчого і мистецького існування поволі ставала перекладацька діяльність. Пастернак пе­рекладав твори Шекспіра, Петефі, Ґете, Бараташвілі та інших майстрів слова. Ця виснажлива праця залишала надто мало часу для власної поетичної творчості. І навіть коли 1943 р. вийшла друком Б. Пастернак книжка його нових віршів («На ранніх потягах»), поет, змучений постійними депресіями, більше засмутився, ніж зрадів. В одному з листів він писав про неї: «Надсилаю . книжечку, надто тонку, дуже спізнілу і надто незначну, аби про неї можна було говорити. У ній є лише декілька сторінок, написаних по-справжньому . Це зразок того, як би я тепер взагалі писав, аби мав змогу .»

1946 р. Б. Пастернак розпочав роботу над романом «Доктор Живаго», який вважав головною справою свого мистецького життя. Натхненна праця тривала близько 10 років. Утім, завершення цієї книжки-мрії стало початком гучного конфлікту митця із владою.

Рукопис, спочатку прийнятий до друку провідним вітчиз­няним часописом, був невдовзі відхилений. Головними аргу­ментами відмови були «негативне ставлення автора до рево­люції та відсутність віри у соціальні перетворення». Натомість за кордоном «Доктор Живаго» був відразу оприлюднений (1957) і упродовж року перекладений 18-а мовами. Для західних читачів він став своєрідним свідченням того, що за «залізною завісою» ще збереглися істинні майстри художнього слова, здатні висловити власну точку зору на життя у СРСР, яка не збігається з «Коротким курсом історії ВКП(б)».

23 жовтня 1958 р. Пастернак отримав телеграму з повідом­ленням про присудження йому Нобелівської премії. Його запросили на урочисту церемонію вручення високої відзнаки до Стокгольма. Вражений поет надіслав до Шведської академії телеграму такого змісту: «Безмежно вдячний, зворушений, гордий, здивований, схвильований». Однак в урядових колах СРСР рішення Нобелівського комітету викликало обурення. Вітчизняна критика вибухнула низкою «викривальних» статей, в яких митця називали «зрадником», «злостивим обивателем», «наклепником», «Юдою», «ворожим наймитом» і тощо. Це було продиктовано заздрістю до поета, який стояв осторонь соц-реалістичної літератури, а проте ж був відзначений найавтори­тетнішою міжнародною літературною премією. Пастернака виключили зі Спілки письменників і, зрештою, примусили відмовитися від премії. За чотири дні після першої теле­грами на адресу Шведської академії надійшла друга, в якій поет пояснив: «Внаслідок того значення, що надається присудженій мені нагороді у суспільстві, до якого я належу, я повинен від неї відмовитися. Не вважайте образою мою добровільну відмову».

На жаль, принесена Пастернаком жертва була марною - його становище вона не поліпшила. Газети продовжували цьку­вати автора та його роман. Хрестоматійно відомою стала фраза з надрукованого у центральній газеті листа слюсаря N-ського заводу: «Я роману не читав, але, як на мене, це книжка шкідли­ва!» Ще гірше поводилися колеги-літератори, які жбурляли в поета зі світовим іменем прокляття на кшталт: «Плюю в морду Юді!» Проти переслідувань митця повстали відомі іноземні письменники: Джон Стейнбек, Грем Грін, Олдос Гакслі, Сомер­сет Моем. «Ми не будемо заперечувати, якщо авторові зама­неться скуштувати капіталістичного раю», — публічно заявив тодішній голова КДБ. Поет твердо заперечив: «Залишити батьківщину для мене рівноцінно смерті . Я пов'язаний з Росією народженням, життям і роботою».

Усі ці образи й приниження скоротили вік поета, на той час вже тяжко хворого. Розтоптаний владою й пригнічений суспільним осудом, він не прожив і двох років від початку історії з Нобелівською премією. Помираючи, він із гірким сумом говорив про своє існування як про «нескінченний двобій з панівною і всепереможною сірятиною за вільний грайливий людський талант». «На це й пішло все життя», - підсумував поет. Він помер 30 травня I960 р.

Слід зазначити, що і людські взаємини зазвичай вплітаються у пастернаківській ліриці у перспективу всесвітнього буття. Спільний ритм пульсації людського кохання та природи майс­терно відтворюється у поезії «Зимова ніч». У ньому теми кохання й природи настільки глибоко вростають одна в одну, що взагалі неможливо визначити, яка з них є головною, а яка -другорядною.

Перейти на сторінку номер:
 1  2 


Інші реферати на тему «Література світова»: