Сторінка
1

Трансформація біблійних образів у містерії Івана Огієнка “Каїн і Авель”

ЗМІСТ

Вступ …………………………………………………………………3

Основна частина ……….………………………………… .… 6

Висновки ……………………………………………………………19

Список використаної літератури ………………………….21

Вступ

Іван Огієнко був непересічною особистістю, людиною енци­клопедичних знань, праці й обов’язку. Йому вдалося втілити свій талант у життя і залишити по собі слід видатного мовознавця, літературознавця, ре­дактора і видавця, перекладача і поета, редактора і міністра, православного митрополита й історика української церкви. Усе своє життя він важко пра­цював на благо відродження України, її мови і культури. Бібліографія його наукових, публі­цистичних і художніх праць налічує (за неповними даними) понад тисячу одиниць.

Після розпаду СРСР, у 1992 році, відбулися дві науково-практичні конференції, присвячені 110-тій річниці від дня народження ученого: “Ду­ховна і науково-педагогічна діяльність І.І.Огієнка в контексті укра­їнського національного від­родження” (Кам’янець-По­дільський) та “Іван Огієнко. Незабутні імена української науки” (Львів). До читацького загалу починає повертатися його багатюща творча спадщина. Побачили світ (масовими тиражами) його найвідоміші праці, такі як: “Українська культура”, “Українська церква”, “Хвалімо Бога рідною мовою”, “Дохристиянські вірування українського народу”, “Історія українського друкарства”. Крім того, засноване Всеукраїнське то­вариство імені Івана Огієнка. Воно разом зі Спілкою письменників України, Житомирською обласною Радою народних депутатів та Фондом сприяння розвитку мистецтв України заснували багатогалузеву премію його імені. Вперше вручення премій лауреатам різних галузей (літератури і мистецтва, науки і освіти, громадської, політичної та церковної діяльності) відбулося 29 березня 1995 року.

Це все є свідченням того, що Іван Огієнко частково, повільно, та все ж повертається на Ба­тьківщину, і, можливо, буде поцінований, і займе належне йому місце не лише в історії Української культури, але й історії України загалом.

Іван Огієнко крім наукової залишив ще велику художню спадщину. Вона цікава, самобутня, але практично невідома читачеві, більше того, не до­сліджена навіть літературо­знавцями. Автор розділив свій художній доробок на вісім томів: перші два – драматичні твори; два наступних – поеми; п’ятий – легенди; з шостого по восьмий – ліричні твори ре­лігійного спрямування. Переважна кількість цих творів побачила світ у 50 – 60-ті роки у видавництві “Наша культура” (Вінніпег, Канада). Вони, як правило, при­свячені тим сторінкам боротьби українського народу за своє національне визволення, які були або замовчувані, або перекручувались у нас на догоду ідеологічним інтересам. Серед таких можна виділити цикл драматичних поем “Вікові наші рани” (1960) та історична епопея у двох частинах “Наш бій за державність” (1961).

Протягом усього свого життя Іван Огієнко напо­легливо збирав і зберігав рідкісні стародруки, унікальні рукописи, книжкові видання, які волею випадку опинялись у найнесподіваніших місцях земної кулі. Велику кількість книжок він змушений був залишити у Кам’янці-Подільському. Крім цього дві величезні книгозбірні залишилися у Варшаві й Холмі, відповідно шістнадцять та двадцять тисяч томів, які він зібрав протягом свого повного поневірянь емігрантського життя. Ще одна унікальна книгозбірня знаходиться у Вінніпезі (Ка­нада), де Іван Огієнко провів останній період свого життя. Серед книг, збережених ним, є Острозька Біблія 1581 року, “Ізборники” Святослава 1073 року, “Лексікон словено­росскій” Памви Беринди, “Грама­тика” Лаврентія Зизанія 1596 року та ін.

Все своє життя він присвятив Україні, вся його робота була для її блага. Така атмосфера національної жертовності панувала в його родині. Доказом цього може слугувати хоча б заповіт його дружини пані Домініки своїм дітям: “Духом невидимим завжди пробуватиму разом з вами і все вам прощу, але не прощу найменшої національної зради. …Синам своїм женитися з чужинками, а доньці моїй вийти заміж за чужинця – свого благословення рішуче не даю.

Завіщаю всім своїм дітям… ціле своє життя добре й ясно пам’ятати про своє українське походження та про національні обов’язки до своєї обездоленої Батьківщини” [7, c. ].

Сподіваємося, величезна наукова, духовна і літературна спадщина великого гуманіста і самостійника послужить незалежній Україні. Хотілося б вірити, що своєю курсовою роботою ми хоча б частково привідкриємо завісу досліджень Огієнкової художньої літератури. А саме жанру драматичної поеми (на прикладі релігійної містерії “Каїн і Авель”).

Наша робота складається зі вступу, основної частини, висновків та списку використаної літератури.

ОСНОВНА ЧАСТИНА

Для початку нам хотілося б розглянути жанр драматичної поеми, історію його виникнення, характерні йому риси і ознаки.

Уперше драматична поема з’явилася на межі ХVІІІ-ХІХ ст., коли саме таке визначення було використане великим німецьким поетом і дра­матургом Фрідріхом Шіллером. Він драматичною поемою (“dramatische Gedichte”) назвав свою трилогію про Валенштайна. Широко викори­стовували цей новий вид і романтики ХІХ ст.

Витоки драматичної поеми беруть свій початок у мистецтві Давньої Індії. У відомих поемах-епопеях “Рамаяна ” та “Махабхарата” розповідь про події сполучалася з драматичними діалогами, в яких окремі репліки супро­воджувалися ремарками, які вказують, як у п’єсах, кому з діючих осіб вони (репліки) належать. Дослідники небез­підставно вбачають у цьому вплив театру на літературу. Він виявився і на більш пізніх етапах розвитку світового мистецтва (“Божественна комедія” Данте, поеми Мільтона і Ґьоте).

Історія драматичної поеми в українській класичній літературі на­раховує близько століття, з нею пов’язано багато сторінок національної культури, найвагоміші здобутки у творчості окремих художників. Драматична поема, як і трагедія, поема, балада, дума, віршований цикл з найбільшою повнотою втілює романтичну свідомість, таку характерну для становлення і розвитку нової української літератури.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5 


Інші реферати на тему «Література світова»: