Сторінка
3
У тексті комедії все це розгорнуто і представлене дуже жваво, незабутньо, психологічно вірогідно. «Горе від розуму» є однієї з перших справді реалістичних комедій на російській сцені. Це не значить, що в її поетиці не виявляються й інші, невласне реалістичні риси. У комедії Г., напр., легко помітити деякі ознаки класицизму: єдність дії, єдність місця, єдність часу. На перший погляд, відповідають традиційним амплуа класичної комедії персонажі Г.: осліплений любов'ю невдачливий герой; його суперник — проноза і хитрун; розпещена героїня; батько героїні, якого усі обманюють і який сам себе обманює, і т.д. Персонажі, у повній відповідності з правилами класицизму, наділені значущими іменами: Чацький (у першій редакції — Чацький) — який перебуває у чаду; Фамусов — усім знайомий; Молчалін — безсловесний; Репетилов – який повторює чужі думки і слова і ін.
Усе це окремі зовнішні ознаки класицизму, але не класицизм. Г. частково використовує поетику класицизму заради досягнення конкретних художніх цілей. Так, дотримання єдності місця допомагає йому" представити різноманітне в єдиному, тобто особливо відчутно і наочно. Будинок Фамусова в Г.— не просто постійне місце дії, не просто приватний будинок московського пана, а образ особливого світу, говорячи словами Гоголя про «Ревізора», «збірне місце». Воно припускає і виражає не одиничне, а множинне, залишаючи при цьому враження єдності і цілісності.
Помітніше всього це в третій дії комедії. Події в ньому розвиваються і поступально і вшир. Стіни будинку Фамусових точно розсовуються, перед глядачем (читачем) розігрується не одна, а безліч маленьких, забавних і типових комедій, героями яких є чоловіки Горичи, сімейство Тугоуховських, графиня-бабуся і графиня-внучка і ін. Картина виявляється гранично узагальненою, гранично масштабною і гранично цільною.
Г. легко і вільно користається класицистичною поетикою — і легко відступає від неї. У «Горі від розуму» не п'ять (як це покладається за законами класицизму), а чотири дії. У комедії немає рішучої розв'язки, доля героїв залишається невирішеної, усі закінчується не крапкою, а три крапками. Багато чого повинні додумати самі глядачі (читачі).
Ще важливіше загальний трагічний зміст комедії Г. У комедіях класицизму можливі трагічні почуття і колізії, але частіше всього вони знаходять більш-менш спокійне вирішення. У Г. такого вирішення немає. Чацький протягом усього ходу п'єси живе і діє з «міліоном дратувань» у серці, у тім же стані він і іде зі сцени. Не далекий окремих комічних чорт, що утягується часом в комічні ситуації, Чацький в основі своєї трагічний — і він робить комедію Г. у цілому трагічної. Але комедія, що є в той же час і трагедія,— це явище, характерне найбільше для реалізму.
Реалізм «Горя від розуму» виявляється й у принципах зображення персонажів. У Г. усі персонажі — характери, вірні правді життя, яскраві, неодномірні. Говорячи про відмінність героїв Шекспіра від героїв класициста Мольера, Пушкін писав: «Обличчя, створені Шекспіром, не суть, як у Мольера, типи такої пристрасті, такого пороку, але істоти живих, виконаних багатьох пристрастей .» (Пушкін A.C. Збірка творів: У 10 т.— М., 1976,— С. 178).
У своїй комедії Г. йде слідом за Шекспіром, розвиває його досягнення. Персонажі «Горя від розуму», будучи героями комедії, аж ніяк не карикатури, а точні подоби живих людей. «Карикатур ненавиджу, у моїй картині ні однієї не знайдеш»,— писав Г. Катеніну (Тівр— М., 1953.— С. 527). Ці слова Г. добре підтверджуються лгядацькими і читацьким сприйняттям діючих облич грибоєдівської комедії.
Найбільше характеризує те суспільство, що протистоїть Чацькому, Фамусов: недарма це суспільство ми називаємо «фамусовським». Фамусов — типовий московський пан початку минулого століття з характерною сумішшю самодурства і патріархальності. Він звик бути паном, ніким іншим і представити себе не може. Відтак він так упевнений у собі, так любить себе. Він займає велику службову посаду, але до служби теж відноситься по-панськи, не обтяжує себе нею. Його політичні ідеали зводяться до прославляння всього старого, устояного: йому добре живеться, і він не хоче ніяких змін. Чацького він боїться і не любить, тому що бачить у ньому бунтівника. Ідеал людини для Фамусова той, хто зробив вигідну кар'єру; при цьому для нього неважливо, якими засобами це досягнуто. Раболіпство і підлість для нього теж гарний шлях, аби він приводив до бажаного результату. У Фамусова уражає відверта аморальність понять і ідеалів. Вона тим особливо страшна, що Фамусов, як пан, має велику владу над людьми. Аморальність влади не може не бути страшною і небезпечною.
І усе-таки Фамусов, як і інші герої, не карикатура, а характер, притім неоднозначний. У ньому є розум, точніше, той рід розуму, що називається здоровим глуздом; у його судженнях укладена і правда побутової властивості — результат його життєвого досвіду. Інші його зауваження мітки, гострі (напр., з його репліки Чацькому: «Мене не зле б спроситися. / Адже я їй трохи те саме що .» і ін.). Мова Фамусова відбиває дворянське просторіччя, багато в чому живе багатство народної, що мови увібрало, у себе, хоча зміст сказаного ним для нас найчастіше далекий і неприйнятний. Фамусов, яким його створив Г., зло конкретне, живе. У його реальність віриш — і тому воно особливо плутає. Це справедливо й у відношенні Скалозуба. Скалозуб подобається Фамусову. Він порівняно холодний, але вже в чинах; зараз він полковник, а завтра неодмінно стане генералом; він надійний захисник старовини. Усе це в Скалозубі улаштовує Фамусова.
Інакше, чим Фамусов, сприймає Скалозуба Чацький. Він відзивається про нього словами, схожими на епіграму: «Хрипун, удавленик, фагот, / Сузір'я маневрів і мазурки». Скалозуб, як його розуміє Чацький (і ми разом з ним), весь у зовнішньому, по-людському не істотному, бездуховному: гучний, затягнутий у мундир, заклопотаний єдино військовими вправами і танцями. Це типовий аракчеєвський офіцер, тупий і божевільний, супротивник усякої вільної думки й освіти.
Це страшна людина. Людська подоба додає йому, зокрема, його постійні потуги на жарт; недарма Ліза говорить про нього: «Жартувати і він гаразд, / Адже нині хто не жартує?» На питання Фамусова, ким доводиться йому Настасья Миколаївна, Скалозуб відповідає: «Не знаю винуватий; / Ми з нею разом не служили». Це і є рід жарту Скалозуба (усерйоз такого навіть сама обмежена людина сказати не може). Таким чином Скалозуб жартує не раз, але його жарти не стільки смішать, скільки спантеличують. Вони занадто грубі, «солдафонські», і той хто так жартує, представляється нам дуже самовдоволеним, дуже дурною і страшною людиною.
Завантажити реферат