Сторінка
3

Джонатан Свіфт (1667-1745)

У Ліліпутії заохочуються доноси, провокації й арешти. Міністри повинні виконувати волю монарха, а тому що бажання короля часто мінялися, те вони задовольняли його капризи зі спритністю акробатів. Таких міністрів-акробатів і зобразив Свіфт при дворі правителя Ліліпутії.

У Ліліпутії представники політичних партій видумували програми і прагнули переконати наївних простаків, що вони захищають визначені принципи. На справі партійні діячі займалися базіканням. Під партіями ліліпутів Свіфт мав на увазі вігів і торіїв.

Релігійні війни, у той час часто спалахують у європейських країнах, приносили народам нещастя і страждання. Свіфт осміяв ці нескінченні баталії в сценах, що описує бої «тупоконечників» з «гостроконечниками». «Тупоконечники» розбивали яйце з тупого кінця, а «гостроконечники» — з гострого, але незважаючи на таке сміховинне розходження між ними, вони люто ненавиділи один одного. І ця ненависть стала причиною згубної війни.

Загальна атмосфера сваволі, підлабузництва і жорстокості, що панує в Ліліпутії, відбиває реальні картини життя англійського суспільства на початку XVIII століття.

В другій частині роману — «Подорож у Бробдінгнег», у країну велетнів,— Свіфт намагається викласти свою теорію зробленого суспільства, побудованого на розумних принципах.

Країна Бронбдінгнег у зображенні Свіфта — країна «природних» людей, який править освічений добрий король, супротивник воєн і прихильник світу. Коли Гуллівер розповідає йому про свою батьківщину і без збурювання й обурення повідомляє про династичні війни, корупцію, політичні інтриги, король Бробдінгнега заявляє, що історія батьківщини Гуллівера— це «купка змов, смут, убивств, побиттів, революцій і висилок, а жителі Англії уражені невиліковними хворобами: жадібністю, лицемірством, віроломством, жорстокістю, заздрістю, сластолюбством і злістю».

Гуллівер був здивований мовою короля. Він не зрозумів, чому його розповідь про звичайні явища і події так обурив цього дивного володаря. Гуллівер, щоб вислужитися перед королем Бробдінгнега, порадив йому зміцнити свою владу за допомогою пороху, рушниць і гармат. Король відкинув цю пропозицію і заявив, що війни викликає тільки «злісний геній, ворог роду людського».

Третя частина роману— «Подорож у Дануту, Бальніборби, Лаггнегг, Глаббдобдріб і Японію» — свідчить про еволюцію політичних поглядів Свіфта і виражає його відношення до науки. До цього часу він уже розчарувався в освіченій монархії і свої критичні думки з цього приводу висловив у главі, що описує школу політичних прожектерів, діяльність яких довела країну до повного зубожіння і руйнування.

Більшість лапутян, що живуть на літаючому острові, займаються наукою. Один з них усі свої сили й енергію віддав рішенню абсурдної проблеми. Він хотів з огірків витягти сонячні промені. Інший учений невтомно працював над проектом, здійснюючи який можна було би будинок будувати не з фундаменту, а з даху. Третій теоретик вирішував не менш абсурдну задачу — він прагнув екскременти перетворити в продукти харчування,

Свіфт ненавидів середньовічний обскурантизм, догматиків, вчених-схоластів і прожектерів. Своє відношення до них він чітко виразив у «Подорожі в Лапуту».

Монархію і дворянство Свіфт особливо різко викрив у главі, присвяченій країні чарівників — Глаббдобдріб. Чарівники, за бажанням Гуллівера, показують йому історію людства. Перед ним пропливають картини, що малюють різні історичні епохи, він бачить засідання римського сенату й англійського парламенту. Але якщо в римському сенаті збиралися герої і напівбоги, то в англійському парламенті місця зайняли злодії, грабіжники і бешкетники.

Свіфт зі збурюванням пише про те, як знатним привласнювалися титули. Вони одержували їхній тільки за те, що займалися звідництвом, содомією, кровозмішенням і робили інші огидні злочини.

Свіфт облачав не тільки монархів, феодалів, попів, але і різко відзивався про англійську буржуазію. З презирством і ненавистю говорив він про торгашеські і загарбницькі прагнення представників цього класу і викривав їхній безмежний цинізм. Письменник щиро і гаряче любив народ. Він затверджував, що англійські селяни відрізняються «простотою вдач, їжею, одягом, чесністю в торгівлі, справжньою волелюбністю, хоробрістю і любов'ю до батьківщини». У цей час Свіфт стає справжнім республіканцем. Тому він захоплювався мужньою боротьбою Брута за республіканські ідеали і, зображуючи його, підкреслював, що в Брута шляхетне обличчя, палке серце, наповнене ненавистю до тиранів.

В останній частині роману — «Подорож до гуігнгнмам» — Свіфт ще раз звернувся до зображення англійського суспільства, що роздирається соціальними протиріччями.

З гірким і гнівним почуттям Свіфт, описуючи огидних звіроподібних людей іеху, обрушується на недоліки свого суспільства.

Іеху, нащадки здичавілої англійської пари, закинутої катастрофою в країну гуігнгнмов, коней, наділених розумом і які володіють мовою,— повні пороків, властивих представникам англійської аристократії і буржуазії. Вони жадібні, заздрі, жорстокі, серед них процвітають корисливість, підлабузництво, лицемірство й егоїзм. Іеху люблять золото. Всі вони власники. Письменник чорними фарбами малює їхні суспільні відносини. Розбрати, бійки — часті явища в їхньому житті. Картина, намальована Свіфтом, була настільки похмура і безвихідна, що багато хто обвинуватили його в людиноненависництві. Але це твердження не відповідало істині. Свіфт дійсно, особливо до кінця життя, дивився на багато явищ песимістично, але він ніколи не відносився з ненавистю до людства, завжди вірив у духовні і моральні сили народу і до кінця свого життя боров за розкріпачення людей від влади деспотизму.

Художні особливості роману

Роман «Подорожі Гуллівера» — вершина творчості Свіфта, зразок методу реалістичної фантастики, характерної для багатьох письменників епохи Відродження. Глибокий ідейний зміст роману містить багату художню форму, у фантастичному виді якого відображає сучасне Свіфтом громадське життя Англії. Новаторство Свіфта полягало в тім, що усі фантастичні елементи роману, усі гіперболи і контрасти лише підкреслювали реалістичну основу твору. У самих неймовірних картинах у Свіфта завжди закладена внутрішня правда. Свіфт використовує їх для вираження визначених ідей.