Сторінка
1
ПЛАН
Вступ
1. Шевченко як засновник нової української літератури
2. Роль Шевченка в розвитку української літературної мови
3. Місце творчості Т.Г.Шевченка у світовій культурі
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Шевченко — явище унікальне. Його немає з ким порівняти у письменстві інших народів. Не тому, що він кращий за інших. Йдеться про особливий генотип культури нашої країни. Саме Т.Г.Шевченко залишив один з найбільших слідів у світовій культурі.
З 1918 року вшанування пам'яті великого Кобзаря 9 березня стало в нашій країні щорічним і всенародним. Відкрито пам'ятники поетові в Києві, Каневі, Харкові та в інших містах України, могилу великого Тараса оголошено заповідником, ім'я Шевченка присвоєно Київському університетові, театру опери та балету; масовими тиражами видаються його твори, відкрито Державний музей Т. Г. Шевченка, його ім'я присвоєно навчальним закладам і науковим установам, вулицям, бульварам, площам, пароплавам.
Починаючи з 1962 року, щорічно присуджуються Державні премії України імені Т. Г. Шевченка в галузі літератури і мистецтва. За цей час почесного звання шевченківського лауреата удостоєні П. Тичина, О. Гончар, П. Загребельний, В. Сосюра, М. Бажан, Г. Тютюнник, Ю. Збанацький, П. Майборода, С. Людкевич, О. Кульчицька, А. Малишко, В. Касіян, І. Драч, Л. Но-виченко, Д. Павличко, М. Вінграновський, В. Стус, Б. Антоненко-Давидович, М. Жулинський, Р. Лубківський та інші митці. За рішенням ЮНЕСКО, ювілеї Т. Г. Шевченка відзначалися в усіх державах світу, в багатьох із них вийшли переклади “Кобзаря”.
1. Шевченко як засновник нової української літератури
Шевченко перший в українській літературі виступив як істинно народний поет, твори якого з усією повнотою відбили почуття й думки трудящих мас, їх віковічні визвольні прагнення.
Шевченко є основоположником нової української літератури і родоначальником її революційно-демократичного напряму.
Саме в його творчості повно розвинулися ті начала, які стали провідними для передових українських письменників другої половини ХІХ – початку ХХ століть. Тенденції народності й реалізму були вже властиві в значній мірі і творчості попередників Шевченка.
Попередники великого поета в українській літературі в своїх творах критикували окремі явища тогочасного життя, як-от: знущання поміщиків з селян, хабарництво чиновників. Шевченко ж виступив як грізний суддя і викривач усього самодержавно-кріпосницького ладу, як непримиренний ворог поміщиків і царизму.
У його творах змальований новий позитивний герой – борець проти самодержавно-поміщицького ладу, борець за щасті народу.
Творчість великого народного поета внесла в нашу літературу незнане багатство тем і жанрів, прилучила її до кращих досягнень світової літератури.
Шляхом Шевченка пішли найвидатніші передові українські письменники наступного часу – Марко Вовчок, Панас Мирний, Іван Франко, Павло Грабовський, Леся Українка та ін.
2. Роль Шевченка в розвитку української літератури
та літературної мови
Тарас Шевченко - не тільки поет, а й драматург, прозаїк, мислитель, історик, етнограф, фольклорист, художник(живописець, гравер), який залишив велику образотворчу спадщину - понад тисячу творів. Геній Шевченка надзвичайно широкий, багатогранний.
Тільки літературна спадщина Шевченка - це "Кобзар", 9 повістей, п'єса "Назар Стодоля", уривки драматичних творів, щоденник та листи.
Літературні твори Шевченка формувались поступово, рік за роком, формувало їх саме поетове життя, і все найістотніше із цього життя, з великого життя українського кріпака Тараса Шевченка - від його юності й до останнього подиху, - ввібрав у себе цей літературний моноліт.
Подвиг Шевченка , всю вибухову силу його творчості можемо збагнути, лише уявивиши, серед якої мертвої тиші вона пролунала, проти якого "чудища стозевного" підняла свій меч.
То була епоха, що вішала декабристів, вбивала на дуелях найкращих своїх поетів, гнала в кайданах у рудні Сибиру найшляхетніших своїх синів, послідовно розтерзуючи їх. То була задуха, від якої люди німіли, атмосфера, де панував страх, ненависть, підозри, доноси, загальна зацепенілість, де офіційна брехня ставала звичкою і не вважалася безчестям, а слово правдиве, слово вільне щораз обливалося кров'ю. Оспівати свободу в умовах кріпосницької держави, серед олов'яних буднів жандармської дійсності - це значило висловити, або навіть відкрити, провідну, найважливішу істину життя, розповісти людям у формі поезії те, що для них було за тих умов найсуттєвішим. Нездоланність людського духу виявляється і в тому, що безстрашних співців свободи народжують найпохмуріші часи. Що темніша ніч, то яскравіші в ній маяки.
Найгостріші соціальні драми і найтонші нюанси інтимного, гнівний біль безправства, неволі, хвилин розпачу, що їх теж знав поет, смутки знівеченого життя, голос потоптаної і пробудженої людської гідності, сила непокори, що не раз переходить у скрик прокляття, у грізні вибурхи прометеївського титанізму, - все клекоче , все скипілося в художню цільність поезії Шевченка,
від початку до кінця перейнятої вогнем, може, насильнішого поетового почуття: "Я так її, я так люблю
Мою Україну убогу,
Що проклену святого бога,
За неї душу погублю!"
Саме з цієї любові виросла правдива, вогнена творчість Шевченка, саме це ніякими стужами не остуджене синівське почуття й живило той дух протесту, бунтарства, антикріпаччини, яким наснажена Шевченкова душа. З її тираноборської суворості, у спалахах грозових її розрядів, в усій величі постає образ поета - борця, поета-революціонера.
Поезія Шевченка з'явилася на гребені віку як бунтівний голос найбільш покривджених соціальних низів, голос тих, що вже почували потребу "громадою обух сталить".
Буйна волелюбність-чи не найприкметніша риса Шевченка. Верхи Шевченкової поезії-це спів свободи, уславлення свободи, цієї першої й неодмінної передумови людського поступу, добробуту й щастя. Слово "свобода" поет супроводить найдорожчими епітетами, домінуючи настрій багатьох його поезій-це смуток за втраченою свободою і порив до неї, до "волі святої":
"Встане правда! Встане воля!
Завантажити реферат