Сторінка
1
Періодизація. З більшою підставою, ніж про будь–яку культуру, можна говорити про культурну єдність, своєрідність і замкненість культури, яка сформувалася в Стародавньому Китаї і майже без змін проіснувала аж до ХVII ст. н.е. Основні періоди (епохи) в історії Стародавнього Китаю традиційно носять назви династій і царств:
Шан (або Інь) – XVI – XI ст. до н.е.
Чжоу і Чжанго – XI – III ст. до н.е.
Цінь – 221 – 207 рр. до н.е.
Хань – 206 – 220 рр. до н.е.
Період Шан (Інь). Найдавніші племена на території Китаю селилися, як і в інших давньосхідних цивілізаціях, у долинах великих рік, головною з яких була Хуанхе. Одне з цих племен, яке себе називало Шан (сусіди дали йому ім'я Інь), змогло ближче до середини II тисячоліття до н.е. створити першу державу. Саме в цей період починають закладатися основи Давньокитайської культури. Було винайдено шовкопрядіння, бронзоливарну справу, ієрогліфічну писемність, зародилися основи містобудування.
Правителі держави – вани (князі) – одночасно вважалися верховними жерцями. При їх дворі працювали вчені, які вели літописи, спостерігали небесні явища, добре знали історичні події минулого. Велика увага приділялася астрономії. Була встановлена тривалість місяця з 29,5 дня і сонячного року з 366 днів. У календарі були чітко визначені сезони року. Місяць поділявся на декади – повний складався з 30 днів, неповний – з 29.
Іньська писемність з'являється в досить розвиненому вигляді, що дає можливість відносити її виникнення до більш раннього періоду. Найдавнішими є гадальні написи XIV – XI ст. до н.е. Існувало понад 3,5 тис. ієрогліфів, 2,5 тис. з яких збереглися і до наших днів. Для письма використовували гладку поверхню панцирів черепах і кісток тварин, а також довгі тонкі дерев'яні або бамбукові планки, які з'єднувалися потім шнурком або ременем.
Найдавніші твори китайського мистецтва датуються III тисячоліттям до н.е. Вони представлені в основному керамікою, виготовленою на гончарному крузі. В епоху Інь поширюються бронзові предмети. Найчастіше зустрічається бронзовий посуд для жертвоприношення з рельєфною поверхнею і зображеннями тварин.
Значну роль у житті шанського суспільства відігравала релігія. У всіх явищах природи давні китайці бачили волю духів і богів. Вони порівнювали з божествами грім, вітер, дощ тощо. Існував також культ предків. Верховним божеством вважали Небо, яке уявляли у вигляді кола, землю зображали у вигляді квадрата, в центрі якого поміщали свою батьківщину. Тому свою країну вони і назвали Піднебесною або Серединним царством.
Період Чжоу і Чжанго. У XI ст. до н.е. державу Шан завоювали племена Чжоу. Недовгий розквіт змінився роздробленістю і міжусобними війнами – епохою Чжанго – “Ворогуючих царств” (V – III ст. до н.е.).
Безперервні війни сприяють нагромадженню військового досвіду. Фундатором військової теорії вважається Сунь Цзи. Його “Трактат про військове мистецтво” став каноном військової науки свого часу і досі вважається класикою військово–стратегічної думки.
В епоху Чжоу продовжився бурхливий розвиток астрономії. З'явилися нові прилади для визначення координат небесних світил – армілярні сфери. За 600 років до н.е. було введено сонячно–місячний календар. На 350 р. до н.е. вченим стало відомо, що тривалість сонячного року – 365,25 доби, а місячного – 295 діб. Знаки 12 тварин служили для позначення “земних гілок” циклу в 600 років. У IV ст. до н.е. вченим Ші Шенєм було складено перший у світовій історії зоряний каталог, що включав 800 світил. Починаючи з 240 р. до н.е. точно відмічалася кожна поява комети, відомої зараз під назвою Галея.
Значними були досягнення давньокитайських медиків. Частина їх методів лікування не втратила своєї актуальності за наших часів: голкотерапія, пульсова діагностика, припікання тощо.
У періоди Чжоу і Чжанго формується китайська філософія. Виникають матеріалістичні переконання, в основі яких лежали уявлення про п'ять першоелементів (“стихій”) природи: води, вогню, металу, дерева, землі. Одночасно відбувається становлення головних принципів вчення про протилежні і взаємопов'язані сили Інь і Ян, дія яких розглядалася як причина руху і мінливості в природі. Це знаходить своє втілення в стародавньому літературному пам'ятнику Китаю – “Книзі перемін” (XII – VI ст. до н.е.).
У VI – V ст. до н.е. зароджуються даосизм і конфуціанство. Засновником даосизму вважається мудрець Лао–цзи. У центрі його вчення – поняття Дао (“Шлях”), якому підлеглий весь світ і яке є основою та джерелом всього сущого. Весь Всесвіт має своє Дао і перебуває у постійному русі, в постійній зміні, підкоряючись природній необхідності. Поведінка людини також повинна керуватися природними законами, вона не повинна втручатися у природний плин життя, інакше це призведе до хаосу. Засуджуючи багатство, розкіш, знатність, виступаючи проти жорстокості і свавілля, насильства і воєн, Лао–цзи, проте, проповідував відмову від боротьби, висував теорію “недіяння”, ненасильницького споглядання.
Конфуціанство виникло як етико–політичне вчення і надалі набуло значного поширення. Основоположник вчення Кун Фу–цзи (551 – 479 рр. до н.е.) вважав вічним встановлений Небом порядок, закликав шанувати традиції в сім'ї і державі, ставлячи понад усе виховання людини. Він розробив цілу систему правил і норм поведінки людини – Ритуал, згідно з яким треба шанувати предків, поважати старших, прагнути до внутрішнього самовдосконалення. Покірність молодших старшим і народу володарям вводилася у вічний і непорушний закон. Будь-які докорінні зміни засуджувалися. Конфуціанське вчення здобуло популярність серед родової знаті, яка не бажала змін у суспільстві. Проте імператори династії Цінь досить жорстоко боролися проти нього, і тільки у Шаньській імперії конфуціанство стало офіційною державною ідеологією (і було такою до початку ХХ ст.!).
До літератури чжоуського періоду належать названа вище “Книга перемін”, а також “Книга пісень” – пам'ятник найдавнішої народної поезії, до якої входить 305 поетичних творів, і “Книга історії” – збірник офіційних документів та описів історичних подій. Всі вони визначили подальший розвиток літератури і поезії.
Це стосується і творчості Цюй Юаня (340 – 278 рр. до н.е.). Він походив зі знатного аристократичного роду, але конфліктував з придворними сановниками, що і відбилося на його поезії. Багато його творів мають сатиричний характер. Цюй вважається основоположником літературної поезії і по праву називається першим видатним поетом Китаю.
У період Чжоу значно розширюється коло ремесел, з'являється безліч предметів декоративно–прикладного мистецтва, створених висококваліфікованими майстрами: бронзові дзеркала, вироби з нефриту, лакові вироби тощо. Виробництво лаку, до речі, в той час було відоме тільки в Китаї. В цей же час у Китаї ведеться розробка родовищ руд заліза, міді, олова. Тут вперше починають видобуток соляних розчинів за допомогою свердловин, які бурять на глибину до 900 м.
Завантажити реферат