Сторінка
1

Українська культура у міжнародних зв’язках

Поняття "культура" складне і багатогранне. Чима­ло філософів та інших дослідників давніх і новітніх часів цікавились цим питанням. Саме слово "культура" латин­ського походження і означає "обробіток", "догляд".

Вперше це поняття вжив видатний римський мислитель, оратор і державний діяч Цицерон (106—43рр. до н.е.). У культурі він вбачав, з одного боку, діяльність по перетво­ренню природи на благо людини, а з іншого, — засіб удос­коналення духовних сил людини, її розуму.

Пізніше слово "культура" все частіше починає вжива­тися як синонім освіченості, вихованості людини, і в цьо­му розумінні воно увійшло по суті у всі європейські мови. У середні віки поняття "культура" асоціюється з міським укладом життя, а пізніше, в епоху Відродження, з доско­налістю людини. Нарешті, у XVII ст. слово "культура" на­буває самостійного наукового значення.

Німецький філософ XVII ст. Й.Рейдер відстоював ідею історичного прогресу людства, пов'язуючи його з розвит­ком культур. Він підкреслював, що творення і засвоєння набутої людством культури є необхідною умовою станов­лення людини, її "другим народженням".

Український філософ Г. Сковорода вперше поставив пи­тання про культуру як окремий, незалежний від природи, символічний світ, у якому вищі цінності людського буття, все святе і божественне, розкриваються і побутують у сим­волічній формі.

Сьогодні не існує загальноприйнятого визначення куль­тури. У світовій літературі можна знайти більш як 500 визначень поняття "культура". Ось деякі з них:

• Культура — все те, що є результатом людської історії.

• Культура — як міра людяності людини.

• Культура — все те, що людина створила власним ро­зумом, а не отримала від природи.

• Культура — це матеріальний і духовний прогрес як ін­дивідів, так і різноманітних соціально-національних спільнот.

• Культура — водночас історично визначений рівень розвитку суспільства, творчих сил і здібностей люди­ни, виражених у матеріальних і духовних цінностях, створених самою людиною.

Традиційно розрізняють два основні напрямки культу­ри — матеріальний і духовний, — відповідно до двох голов­них сфер людської діяльності — матеріальної і духовної. Матеріальна культура охоплює всю сферу виробничої діяль­ності людства та її результати: як знаряддя праці, житло, предмети повсякденного побуту, одяг, будівельні споруди, засоби зв'язку, пам'ятники і монументи тощо. Духовна культура стосується області свідомості, пізнання, моралі, виховання, освіти, науки, мистецтва, літератури та інших сторін духовної діяльності людини. Сюди також належать релігія і міфологія, світоглядні, політичні, моральні та інші уявлення людей. Між матеріальною і духовною культурою існує тісна органічна єдність.

Будь-яка абсолютизація чи недооцінка матеріальної або духовної сторони культури надзвичайно збіднює її як ба­гатогранне і цілісне явище.

Структура культури являє собою цілий макросвіт. Вона охоплює освіту, науку, мистецтво, літературу, міфологію, мораль, політику, право, релігію. При цьому всі її елемен­ти взаємодіють між собою, утворюючи єдину систему та­кого складного явища, як культура.

Також визначається певна типологія культури відпові­дно до її носіїв. Залежно від цього необхідно виділити світо­ву і національну культури. Світова культура — це синтез кращих досягнень усіх національних культур різних народів, що населяють нашу планету.

Національна культура уособлює надбання культур різних соціальних верств і прошарків населення кожного окремого суспільства. Своєрідність національної культури, її неповторність і оригінальність виявляються як у духовній (мова, література, музика, живопис, релігія), так

і в матеріальній (традиції виробництва, праці, ведення гос­подарства) сферах життя і діяльності народу. Так, зокре­ма, виділяють національні культури — українську, російсь­ку, французьку та ін.

Кожен народ, створюючи власну національну культуру, тим самим робить внесок у світову культуру, здійснюючи за її допомогою зв'язок з навколишньою природою та інши­ми народами. В результаті такого спілкування відбуваєть­ся взаємне культурне збагачення. І як наслідок — різні куль­тури розвиваються, ускладнюються, стають набагато різно­манітнішими.

Щодо української культури та її місце в світових процесах, то в урядовій програмі “Назустріч людям” одним із завданням було виголошено наступне: «Українська культура у світі. Вихід у світовий цивілізаційний простір». Українська культура має стати впізнаваною у світі. МЗС дбатиме про подолання нинішньої відірваності української інтелектуальної та творчої еліти від основних мереж і каналів міжнародного спілкування, сучасних цивілізаційних процесів. Міністерство також сприятиме створенню організаційних засад та започаткуванню діяльності інформаційно-культурних центрів України. У рамках конкретних зовнішньополітичних популяризаторських акцій МЗС буде пропагувати за кордоном кращі надбання культурної спадщини України. До пріоритетів належатиме робота з повернення українських культурних цінностей, насамперед тих, які становлять виняткову державну та історичну цінність для України.

Що ж маємо насправді? Вітчизняна культура як така у світі майже не представлена (хіба що трішки завдяки гастролям хору Верьовки чи ансамблю Вірського, але треба розуміти, що іноземці не трактують ці ансамблі як культуру, а радше як розвагу-екзотику).

Щоправда деякі наші співаки, художники і навіть оркестри виступають по світу? Однак виступати успішно це ще аж ніяк не визнання. Тих виступів мізерна кількість — що для нашої держави взагалі нічого. А високою культурою, якою пишаються у світі, вважаються симфонічні оркестри, що гастролюють із відомими солістами, оперні театри, грандіозні виставки в музеях, у галереях, театральні постановки, кіно та визнана література — і це все рухається по всій Європі й Америці, якщо не по світу. А де ми? Клопочемося в cадочку під черешнею про «відродження». Скажімо, попередня міністр культури у своєму звіті за 100 днів подає єдину і найголовнішу програму у сфері музики — «Культура великого народу починається з душі маленької дитини», — спрямовану на розвиток дитячого мистецького виховання. Тим часом українська симфонічна музика (а вона високопрофесіональна) взагалі не звучить у світі .