Сторінка
7

Культура України в період становлення радянської влади

Живопис Галичини представляли насамперед художники І. Труш, О. Новаківський, П. Холодний, О. Курилас, Л. Гец, А. Монастирський, О. Кульчицька, Я. Музика, М. Бутович та ін.

Успішно розвивалася графіка; популярними стають офорт, гравюра на дереві, ліногравюра та літографія. Нових вершин сягає мистецтво оформлення книги, що було викликано збільшенням обсягу книгопродук-ції України. Крім І. Іжакевича, О. Сластіона, які раніше працювали в цьому напрямку, великих успіхів ДОСЯГАЙ митці школи Г. Нарбута — Л. Лозовський, М. Кирнарський, Л. Хижинський, М. Алексеева. Виконувані ними ілюстрації та обкладинки досить повно розкривали зміст і стилістику літературного твору.

Українські художники, зокрема К. Трутовський, А. Ждаха, О. Сла-стіон, О. Налепинська-Бойчук, І. Падалка, І. Іжакевич, В. Касіян, М. Дерегус зробили значний внесок у розвиток графічної Шевченкіани.

Буквально з перших днів революції скульптори включилися до реалізації плану монументальної пропаганди, проголошеної в декреті від 14 квітня 1918 р. "Про зняття пам'ятників, споруджених на честь царів та їх слуг і вироблення проектів пам'ятників Російської соціалістичної революції". У списку, доданому до декрету, було зазначено осіб, яким передбачалося встановити пам'ятники першочергово; серед них були прізвища двох геніїв українського народу — Т. Шевченка та Г. Сковороди. Ці пам'ятники було встановлено у Москві — за проектом С. Волнухіна, у Ленінграді — за проектом латвійського скульптора Т. Тільберга. В Україні також починається реалізація монументальної пропаганди — встановлюється погруддя Т. Шевченка у Києві (роботи Ф. Балавенського) і Ромнах (роботи І. Кавалерідзе). Пізніше споруджуються стаціонарні пам'ятники Кобзареві в Києві (1939), Каневі (1939), Харкові (1935). Б. Кратко виконав погруддя Г. Сковороди, встановлене у с. Сковородинівці. О. Сокол — автор монумента "Розкутий Прометей", встановленого у Дніпродзержинську.

Архітектура

Перед архітекторами України в 20-ті роки постала низка важливих завдань, які випливали з пошуків створення проектів нових і модерних будівель. Певна частина архітекторів стояла на позиціях відродження українського національного стилю, а інші орієнтувалися на зразки Західної Європи. У цей час виникають різні архітектурні угруповання, серед яких досить сильне Товариство сучасних архітекторів України (ТСАУ). Наочним зразком стилю конструктивізму став зведений у Харкові в 1925—1929 pp. адміністративний ансамбль Держпром (архітектори С. Серафимов, Ф. Фель-гер, С. Кравець).

Іншою прикметою української архітектури став її масовий характер. Йшлося про зведення великої кількості типових житлових і громадських будівель, а також досі небачених нових споруд, що мали засвідчувати сучасність і оригінальність будівництва. Широко практикуються архітектурні конкурси, які стимулювали нові пошуки. Найпомітніші споруди, зведені у стилі конструктивізму, — електростанція і кінофабрика в Києві.

Частково у стилі українського модерну в Києві у 1927—1933 pp. збудовано залізничний вокзал (архітектор О. Вербицький). У 1925— 1929 pp. побудовано кілька палаців культури, будинків рад, робітничих поліклінік. Окремо розгорнулося промислове будівництво — грандіозна Дніпровська гідроелектростанція (Дніпрогес).

Культурно-освітня робота. ліквідація неписьменності

Уряд України величезну увагу приділяв розгортанню масової культурно-освітньої роботи. Вона мала стати засобом здійснення культурної революції, виховання нової людини, сприяти вирішенню завдань українізації.

Основними осередками культурно-освітньої роботи стали робітничі клуби, селянські будинки та хати-читальні. Це були громадські заклади, створювані профспілками, кооперацією, комсомолом тощо.

Після 1923 p., коли економічне становище країни помітно поліпшилось, почала швидко поширюватись мережа культурно-освітніх установ. У травні 1923 р. у республіці налічувалось 4030 клубів, сільбудів, хат-читалень та народних будинків. Цього ж року відбувся кардинальний поворот у змісті, формах і методах проведення культурно-освітньої роботи. У руслі українізації стає ліквідація неписьменності, поширення виробничих знань, політичне і культурне виховання трудящих.

В Україні працювали державні бібліотеки, бібліотеки при клубах, сільбудах, хатах-читальнях, стаціонарні й пересувні. Вони організовували колективні читання газет, книг, влаштовували виставки літератури до свят, літературні вечори. При багатьох робітничих бібліотеках створювалися технічні гуртки, а при сільбудах — сільськогосподарські чи агрономічні.

Преса

Велика роль у культурному будівництві відводилася пресі. Звідси швидке збільшення кількості газет і журналів, постійне збільшення їх тиражів. Якщо в 1921 р. виходило близько 300 партійних, державних, молодіжних, відомчих газет, бюлетенів, то на початку 30-х років лише газет видавалося 2037, разовий тираж яких становив 5894 тис. примірників.

Було досягнуто успіхів в українізації преси та налагодженні видання газет мовами народів, які проживали в Україні. Якщо в 1921 р. українською мовою виходили лише газети "Вісті" та "Селянська правда", то в 1923 р. їх було вже 10, а в 1925 р. — 29, 10 із яких друкувались одночасно російською та українською мовами. З 1926 р. почав видаватись українською мовою також центральний орган КП(б)У — газета "Комуніст" та орган Всеукраїнської ради профспілок "Пролетар". Якщо в 1928 р. газети, що друкувались українською мовою, становили 56 %, то вже у травні 1930 р. — 89 %. Виходили також газети польською, єврейською, болгарською та німецькою мовами.