Сторінка
5

Культура України в період становлення радянської влади

Найталановитішим письменником цієї генерації був Ю. Яновський, відомий романами "Майстер корабля", "Чотири шаблі", де вишуканою мовою змальовано нестримних у почуттях, одчайдушних повстанців, які нагадують запорожців.

Драматичні твори Я. Мамонтова, І. Кочерги, М. Ірчана ("Родина щіткарів" і "Підземна Галичина"), А. Головка ("В червоних шумах"), В. Минка ("Лісові круки"), Д. Бедзика ("Шахтарі"), І. Микитенка, О. Корнійчука та інших авторів свідчили про бурхливий розвиток української драматургії, театрального мистецтва.

На початку 20-х років на західноукраїнських землях також активізується літературне життя. У Львові в 1922 р. створилися дві літературні групи: перша — "Логос", що об'єднувала поетів католицького напрямку — В. Линниченка, М. Луксицького, О. Моха, О. Семчука (об'єднав їх журнал "Поступ"); друга — при журналі "Митува". До неї входили молоді літератори. Невдовзі було створено об'єднання при журналі "Літературно-науковий вісник", який відновив свою діяльність у 1922 р. турботами публіциста і критика Д. Донцова. У цьому журналі друкувалися Ф. Дудко, М. Матвіїв-Мельник, В. Стефаник, Марко Черемшина. З-поміж нової генерації найактивнішими були Є. Ма-ланюк, Ю. Липа, О. Стефанович, Ю. Дараган, Б. Кравців, О. Лятуринська, Л. Мосендз, Ю. Клен та ін.

Театр

20-ті роки позначилися інтенсивним розвитком театрального мистецтва. Наркомос України в 1923 р. мав на обліку понад 500 театрів, куди входили театри для дітей. Репертуар театральних колективів становила українська, російська й зарубіжна класика — п'єси І. Котляревського, Г. Квітки-Основ'яненка, Т. Шевченка, І. Карпенка-Карого, М. Старицького, М. Кропивницького, Лесі Українки, І. Франка, М. Гоголя, О. Островського, А. Чехова. Із кожним роком дедалі вагоміше місце починає посідати українська радянська драматургія, яку репрезентували І. Кочерга ("Фея гіркого мигдалю"), Є. Кро-тевич ("Син сови", "Сентиментальний чорт"), Я. Мамонтов ("Веселий хам", "Коли народ визволяється", "До третіх півнів").

У театрах поряд з митцями старшого покоління впевнено завойовували сцену молоді актори — І. Замичковський, О. Сердюк, Н. Ужвій, К. Осмяловська, П. Нятко, К. Кошевський, І. Мар'яненко, О. Вату-ля, А. Бучма, Ю. Шумський та ін.

Театри ім. Т. Шевченка та ім. І. Франка ДОСЯГАЙ високого художнього рівня, постійно користувалися великою любов'ю у глядача. Театру ім. І. Франка як одному з провідних у республіці, поборнику peaдієтичних принципів мистецтва було присвоєно звання Державного драматичного театру.

На початку 1920 р. серед провідних театрів України найяскравіше проявився театр "Березіль", керівником якого був Лесь Курбас. Втіленням творчих пошуків театру стали вистави, постановку яких Лесь Курбас здійснював у різних стилях: традиційно-реалістичному ("У пущі" Лесі Українки), психологічному "Чорна Пантера і білий Ведмідь", "Гріх" В. Винниченка), символічному ("Драматичні етюди" О. Олеся), народному гротеску ("Різдвяний вертеп"), імпресіоністичному ("Йола" Є. Жулавського). Етапною в творчості митця і в історії українського театру стала вистава "Гайдамаки" за поемою Т. Шевченка. До складу цього театру входили актори А. Бучма, Н. Ужвій, І. Мар'яненко, Й. Гірняк, В. Чистяков, Н. Титаренко, О. Добровольська та ін.

Одним із провідних осередків українського театрального життя був Львів. Тут у 1920 р. зусиллями Г. Нички створено український незалежний театр. Режисером його у 1921 р. став О. Загаров, який приїхав з Наддніпрянської України разом із дружиною М. Марською, артисткою київського театру. Він познайомив публіку з новим українським і західноєвропейським репертуаром. Ядром драматичного ансамблю були визначні актори М. Крушельницький, М. Бенцаль з дружиною, Г. Борисоглібська, Г. Савичева, Б. Блавацький, Л. Лісович та ін.

У 1922 р. фінансова скрута змусила О. Загарова залишити театр, і трупу очолив Й. Стадник. Театр продовжував працювати, роз'їжджаючи галицькими містечками з опереточним репертуаром. Цього часу працювали й інші театри, зокрема "Богема" П. Сороки у Львові, роз'їзні театри О. Карабіневича, Л. Комаровського і В. Миткевичевої.

Кіно

Зважаючи на величезне виховне й агітаційне значення кіно, в Україні було здійснено низку організаційних заходів, спрямованих на його подальший розвиток. У березні 1922 р. було створено Всеукраїнське фотокіноуправління (ВУФКУ), якому підпорядковувались усі кінематографи і підприємства з виробництва кінофільмів. Тоді ж при Наркомосвіті республіки було створено Головний комітет контролю за репертуаром (Головрепертком), а весь кінопрокат об'єднано в Радкіно.

На початку своєї роботи кіностудії України мали низький мистецький рівень, переважала пропагандистська продукція, яка у примітивній формі відтворювала революційні ідеї. Дещо поліпшилося становище у 1923—

1924 pp.: почала збагачуватися тематика, насамперед за рахунок уведення в репертуар соціальних тем, пов'язаних з національними проблемами. Особливо активізувався цей процес у період українізації: на екрани вийшла низка фільмів з історичними ("Тарас Трясило") та побутовими сюжетами ("Микола Джеря" за мотивами повісті І. Нечуя-Левицького, "Борислав сміється" І. Франка, "Fata morgana" M. Коцюбинського).

Більшість художніх фільмів розповідали про революційну боротьбу в роки громадянської війни та іноземної інтервенції. Це були переважно екранізовані літературні твори. Серед кінофільмів за спеціально написаними сценаріями найпомітнішим став фільм "Остап Бандура" (Одеська кінофабрика, режисер В. Гардін, сценарист М. Майський, у головній ролі М. Заньковецька). Він разом з документальною кінострічкою "Асканія Нова" демонструвався на Паризькій виставці 1925 p., чим був покладений початок широкого виходу радянських кінофільмів на зарубіжні екрани.

Популярними українськими реалістичними фільмами 20-х років стали "Два дні" режисера Г. Ставового (1927), "Нічний візник" Г. Тасі-на (1928) та двосерійний фільм "Тарас Шевченко" П. Чардиніна, головні ролі в яких зіграли А. Бучма, І. Замичковський. "Тарас Шевченко" з успіхом йшов на екранах Чехословаччини, Канади, Голландії.

На вищий рівень вивів український кінематограф О. Довженко. Перший свій фільм "Звенигора" він зняв у 1928 р. Наступні "Арсенал" і "Земля" митець створив під впливом ілюзій, надій та щирої віри у непереможність добра, яке принесла революція. За змістом обидва твори вписуються в ідеологічну схему тієї пори. Фільм "Земля" був неоднозначно сприйнятий критиками-сучасниками. З одного боку, висловлювалося загальне захоплення твором на Всесвітній виставці у Брюсселі (1958), його було визнано і внесено до першого десятка "кращих фільмів усіх часів і народів". Тим часом Д. Бєдний, М. Горький, Р. Роллан звинувачували О. Довженка у красивостях, натуралізмі, хаотичності розкриття сюжету. Але попри такі полярні оцінки фільми О. Довженка і сьогодні доносять до нас подих того часу та романтично-піднесене бачення його митцем.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4  5  6  7  8 


Інші реферати на тему «Культура, культурологія, етика, естетика»: