Сторінка
3

Культура спілкування і етикет

Важливе місце в житті кожної людини займає також ділове спілкування. Інколи вважають, що і воно теж повинно бути цілком формальним. Але, як свідчить досвід, успіх будь-якої справи значною мірою залежить від того, наскільки ділові партнери розуміють один одного, наскільки кожен з них враховує інтереси, наміри, настрої іншого. Неформальне, зацікавлене ставлення до справи, вболівання за її наслідки ламає кригу суто офіційних відносин між її співучасниками, породжує між ними дружні взаємовідносини.

Саме в дружньому, неформальному спілкуванні розкривається неповторність кожної людини, її характер, внутрішній світ, суто людські якості. Таке спілкування не обмежується лише обміном думками, а включає в себе також почуття і емоції. Воно не сковується якимись інструкціями і не може бути запрограмовано. Кожен учасник такого спілкування може вільно імпровізувати свою поведінку в залежності від обставин чи настроїв. Саме дружнє спілкування, яке ґрунтується на взаєморозумінні і взаємодовірі, на співпереживанні і взаємній симпатії, перетворюється із засобу у мету, оскільки воно самоцінне саме по собі.

Культура спілкування поміж людьми ґрунтуєть­ся на дотриманні загальних правил поведінки, відомих під словом «етикет». Етикет належить до загальнолюдських - норм моралі. Це слово у перекладі з французької означає «ярлик», «цере­моніал». За словами французького філософа Воль­тера, етикет — це «розум для тих, хто його не має». Призначення етикету — захист честі й гідності людей у спілкуванні.

Спроби з'ясувати, що криється за поняттям «культурна, вихована людина», робилися давно. Англійський письменник Джонатан Свіфт стверджував, що «вихований - той, хто найменшу кількість людей поставив у незручне становище».

Відомий філософ Джон Локк вважав проявом вихованості наявність відчуття міри. Він писав: «У кепсько вихованій людині сміливість набуває вигляду грубощів, ученість стає у ній педантиз­мом, дотепність - блазенством, простота - неотесаністю, добродушність — улесливістю; гарні риси становлять істотне багатство душі, але тіль­ки вихованість служить для них оправою».

У Росії першим трактатом з етикету вважаєть­ся «Юности честное зерцало, или Показание к житейскому обхождению» (1717 р.), складений за наказом Петра І. Тут розглядалися правила по­ведінки на людях, за столом, у церкві. «Виховано­го, - як стверджується у трактаті, - вирізняють три цноти - привітність, покора і чемність».

Головна вимога сучасного етикету - гармонія внутрішньої і зовнішньої культури, коли красиві, досконалі форми зовнішньої поведінки спирають­ся на високу моральну культуру особистості. Сплав внутрішньої і зовнішньої культури робить поведінку людини природною, органічною, приваб­ливою, невимушеною.

Вміння жити у суспільстві, спілкуватися з інши­ми людьми - це наука, мистецтво, якого потрібно навчатися все життя, намагаючись виробити автоматизм культурної поведінки. Невміння пово­дитися дорого обходиться людині.

Головні принципи етикету - це загальнолюдські норми моралі, які, ставши надбанням особистості, перетворюються на моральні якості: чемність, ко­ректність, тактовність, делікатність, скромність.

Чемність - це форма взаємовідносин між людь­ми, яка полягає у виявленні уваги, шаноби, доброзичливості.

Коректність - це здатність триматися в рам­ках загальноприйнятих правил у будь-якій, навіть конфліктній ситуації.

Тактовність — здатність відчути межу, за якою внаслідок наших слів чи дій у людини може ви­никнути незаслужене почуття образи.

Делікатність - це виявлення уваги до конкрет­ної людини.

Скромність — уміння людини бути самою со­бою.