Сторінка
4

Основі етапи розвитку української державності

Однією з найцікавіших , пам'яток української прав­ничої думки є «Пакти й конституції законів та вольностей Війська Запорозького», що з'явилися на світ у Бендерах серед тієї частини україн­ського козацтва, яка пішла за Мазепою і в результаті опи­нилася у вимушеній еміграції. Цей документ становив собою своєрідний договір між козаками і новообраним після смерті Мазепи емігрантським гетьманом Пилипом Орликом щодо бажаного майбутнього державного ладу України. Конституція Пилипа Орлика (так її скорочено називають) була прийнята публічною ухвалою обох сторін, підтверджена 5 квітня 1710 р. під час виборів підписом, печаткою і відповідною присягою нового гетьмана, а 10 травня 1710 р. ще й санкціонована (підтверджена) шведським королем Карлом XII.

Таким чином, Конституція Пилипа Орлика містила багато цікавих і прогресивних правових ідей, була на рівні кращих досягнень тогочасної юридичної думки. Проте реальної сили на території України вона так і не набула й назавжди лиши­лася в історії тільки як оригінальна правова пам'ятка, своє­рідна юридична платформа «мазепинського руху».

Права, за якими судиться маорійський народ

Після об'єднання з Росією на Лівобережній Україні (Гетьманщині) формально було збережено чинність «давніх прав». Під останніми мався на увазі не якийсь конкретний акт, а вся попередня правова система, що вбирала в себе норми Литовського статуту, магдебурзького права, актів гетьманської влади, звичаєвого права тощо. Така правова система мала багато внутрішніх суперечностей, прогалин у регулюванні та інших недоліків. До того ж вона погано відповідала тим феодаль­но-кріпосницьким відносинам, які все більше утверджува­лися в Україні. У зв'язку з цим виникла потреба у кодифі­кації українського права. Російський уряд також розрахову­вав, що кодифікація сприятиме зближенню українських і загальноросійських правових норм.

Універсали Української Центральної Ради

Після повалення російського царату на українській землі було прийнято сотні важли­вих юридичних документів. Та чільне місце серед них посі­дають чотири універсали Української Центральної Ради, які започаткували процес юридичного закріплення державної незалежності України.

Конституційні акти Центральної Ради, Гетьманату, Директорії і ЗУНР

Протягом визвольних зма­гань 1917-1920 pp. на ук­раїнській землі змінилося кілька урядів, кожний з яких залишив власну правову спадщину. Серед усіх документів найбільший інтерес викликають спроби врегулювати конституційний устрій України.

Гетьманський перево­рот Павла Скоропад­ського супроводжувався прийняттям Грамоти до всього українського народу і Законів про тимчасовий державний устрій Украї­ни, датованих 29 квітня 1918 р. Відповідно до цих документів гетьман зосе­реджував у своїх руках всю повноту влади до обрання Українського Сойму. Він особисто за­тверджував закони, при­значав членів Ради Міністрів і Генерального Суду (останній пізніше було реорганізовано в Державний Сенат). Україна стала називатися Українською Державою.

Конституції Радянської України

У період радянської держав­ності на Україні було прийнято чотири конститу­ції: 1919 p., 1929 p., 1937 p. і 1978 p. Всі вони відповідали конкретному етапові розвитку соціалістичного ладу, але водночас мали й спільні риси: проголошували народовладдя та об'єднання всієї повноти влади в руках Рад у центрі і на місцях, закріплювали широкий перелік демократичних прав, відміну приватної власності та інші соціалістичні перетворення. Після створення Союзу PCP, незважаючи на декларування суверенітету України, її права суттєво обмежувалися на користь союзних структур. У Конституції УРСР 1978 р. офіційно було узаконено керівну роль Кому­ністичної партії.

Слід наголосити, що з формально-юридичного боку конституції Радянської України вирізнялися демократизмом, чіткістю формулювань і широкими соціальними гарантіями, які забезпечили їм досить високий світовий авторитет. Слабким місцем їх була декларативність багатьох положень, відчутний пріоритет держави над особистістю.

Правові пам’ятки сучасної доби

Протягом останнього десятиріччя наша духовна скарб­ниця збагатилася рядом нових політико-правових документів. Звичайно, повною мірою оцінити історичне значення того чи іншого норма­тивного акта можна лише через певний час. Але вже сьогодні зрозуміло, що такі пам'ятки сучасного українського права, як Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1990р., Акт проголошення незалежності Украї­ни від 24 серпня 1991 p., Конституція України, прийнята 28 червня 1996 p., назавжди залишаться в історії України, посядуть гідне місце в її політико-правовій спадщині.