Сторінка
2

Основі етапи розвитку української державності

Найбільшої могутності це князівство досягло в останні роки правління Данила Романовича (Галицького).

Литовсько-Руська держава і Річ Посполита

Після занепаду Галицько-Волинського князівства політичне роздріблені західноруські землі, що не потрапили під владу Польщі та Угорщини, поступово увійшли до складу Великого князівства Литовського. Здійснювалося це не шляхом відкритої війни та прямого загарбання, а здебільшого за допомогою «тихої експансії»: дипломатичних союзів, шлюбних зв'язків, успадку­вання і купівлі прадавніх руських земель тощо. Значна частина насе­лення Русі вбачала в енергійних литовських князях могутніх спільни­ків у боротьбі з Золотою Ордою. Останні справді завдали кількох поразок ординцям і сприяли тому, що українські землі звільнилися від ira вже на початку XV ст., тобто на півстоліття раніше, ніж російські землі.

Литовські феодали виявили величезну політичну мудрість і зберегли віру, звичаї та права місцевого населення. Поступово вони самі підкори­лися руському культурному впливу і почали вважати себе нащадками князів Київської Русі, прийняли Руську Правду як власне джерело права, засвоїли давньоруську писемність.

Запорозька Січ

Однією з форм протесту проти соціального і національного гно­блення стала масова втеча українського населення в козаки. (Слово «козак» тюркського походження й означає «легко озброєний воїн», «сторожа», «вільна людина» тощо.) У XV ст. українське козацтво вже відособилося в окрему соціальну групу. А в середині XVI ст. за Дніпровими порогами склалася особлива військово-територіальна політична організація українського козацтва—Запорозька Січ. Вона не була державою в повному розумінні слова, але мала стільки виразних ознак державності, що її не раз називали «козацькою республікою».

Українська державність у роки визвольної війни 1648-1654 рр.

Боротьба українського народу за звільнення з-під влади Речі Посполитої мала одним із своїх наслідків формування в ході бойових дій початків власної української державності.

Для виконання державних функцій була пристосована наявна військо­во-адміністративна організація українського козацтва. Зборівський (серпень 1649 р.) і Білоцерківський (вересень 1651 р.) договори України («гетьмана Б. Хмельницького і всього Війська Запорозького») з Піччю Посполитою закріпили, що на території, визволеній козаками, їм передаються повноваження державної влади.

Отже, в період визвольної війни склалося політичне утворення, яке мало багато ознак державності: територію, військо, свої органи влади і правові норми, певне міжнародне визнання і навіть зачатки власних по­даткової і грошової систем. У літературі цю політичну організацію нині прийнято називати Українською козацькою державою.

За умовами договору з російським царем Україна зберегла власний судоустрій. На її території були чинні Литовський Статут, магдебурзьке право та інші «давні права». Неодноразово робилися спроби підготувати спеціальну збірку «малоросійських прав», але вони так і не увінчалися успіхом.

Державотворчі пошуки 1917-1920 рр.

Після жовтневих подій у Петрограді III Універсалом Центральної Ради було проголошено створення Української Народної Республіки (УНР) у складі майбутньої федеративної Росії. Одночасно започатко­вувалися демократичні реформи в дусі поміркованої соціалістичної платформи. Остаточно всі питання подальшого державного устрою УНР мали вирішити Українські і Всеросійські установчі збори. Проте провести Українські установчі збори не вдалося, а Всеросійські уста­новчі збори було розігнано Радянською владою.

Центральна Рада вступила в затяжний конфлікт з Радянською Росією. Влади УНР не визнавала значна частина українського народу, яка пішла за створеними у грудні 1917 р. в Харкові органами Радян­ської України. За цих умов напередодні вступу до Києва радянських військ IV Універсалом Центральної Ради було проголошено, що УНР стає самостійною, ні від кого не залежною, вільною, суверенною державою українського народу.

Проте втілити в життя проголошений намір не вдалося. Недооцін­ка Центральною Радою соціальних проблем, внутрішні суперечності та інші причини привели до того, що український народ у боротьбі між Центральною Радою і більшовиками все більше схилявся на бік остан­ніх. А закликавши до України німецько-австрійських окупантів, Центральна Рада остаточно втратила свій авторитет у населення.

За таких обставин окупаційне командування наприкінці квітня 1918 р. ініціювало розгін Центральної Ради і прихід до влади гетьмана П.П.Скоропадського. Маріонетковий гетьманський режим перейме­нував УНР в Українську Державу, скасував усі соціалістичні за змістом реформи Центральної Ради та здійснив низку інших антидемократич­них акцій.

Радянська Україна

У грудні 1917 p. І Всеукраїнський з'їзд Рад проголосив Радянську владу на Україні. Остання в цей період державницьких змагань виявилася найбільш життєздатною і в процесі громадянської війни перемогла всіх своїх політичних противників.

Проголошення незалежної держави – Україна

Під час глибоких соціальних і — політичних зрушень останнього; десятиріччя посилився потяг усіх народів колишнього Союзу PCP до незалежності і розбудови власної держави. Втіленням державотворчих пошуків українського народу стало прийняття 24 серпня 1991 р. Верховною Радою УРСР Акта про­голошення незалежності України і наступне його підтвердження все­українським референдумом 1 грудня 1991 р. На політичній карті світу з'явилася нова суверенна держава — Україна.

Правові пам’ятки як важливий елемент національної культури

Правова культура здавна цілком справедливо вва­жається важливою складо­вою загальної культури су­спільства, ознакою його цивілізованості й гуманності, міри­лом гармонії між особою і державою. Про рівень правової культури українського народу промовисто свідчать створені впродовж його багатовікової історії юридичні пам'ятки, багато з яких сьогодні широко відомі в усьому світі.

Ці правові документи створювалися в різні історичні епохи і з різними політичними намірами; їх життєспроможність і вплив на українське життя суттєво відрізнялися, але за всіх обставин кожний із них посідає своє, лише йому притаманне місце в історії українського права, є невідділь­ною частиною національної правової спадщини.

Хіба можна, скажімо, не знаючи змісту Руської Правди, дати всебічну оцінку епосі Київської Русі? Або вивчати Україну — Гетьманщину відособлено від знаменитих «Березневих статей»? Чи зрозуміти всю велич і трагедію подій 1917-1920 pp. без знання універсалів Центральної Ради і конституційних документів Радянської України?

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4 


Інші реферати на тему «Історія, теорія держави і права»: