Сторінка
3

Форми (джерела) права

Відомий французький юрист Р.Давід розрізняє три види звичаїв (залежно від їх ролі в правовій системі):

1) звичаї secundum legem (в доповнення до закону) – допомагають тлумачити норми закону;

2) звичаї praeter legem (крім закону) – застосовуються у разі прогалин у праві;

3) звичаї abversus legem (проти закону) – сфера поширення обмежена, бо колізії між законом і звичаєм вирішуються на користь закону[6, с.293-294].

На нинішній день правовий звичай має досить обмежене коло застосування, що пояснюється двома причинами. По-перше, цілий ряд правових звичаїв знаходять своє відображення у чинному законодавстві і перестають відігравати роль власне правового звичаю, перетворюючись у норми права, закріплені у нормативно-правових актах (тобто держава визнає звичаї, що мають найбільше значення для суспільства та найбільше відповідають його інтересам, і ,звичайно, забезпечують інтереси самої держави). По-друге, при розвинутій законодавчій системі потреба правового регулювання реально існуючих правових відносин знаходить відповідну реакцію з боку законодавчої влади, не даючи можливості сформуватися правовому звичаю.

На сьогоднішній день правовий звичай в Україні, до певної міри, застосовується у цивільно-правових відносинах, в морському праві тощо. Звичай має більше значення в релігійно-общинній правовій системі, що має місце в деяких країнах Азії та Африки [2, с.104].

1.3. Нормативно-правовий акт як форма (джерело) права та його характеристика.

Нормативно-правовий акт – це письмовий юридичний документ, що виданий державою чи окремими її органами, має владний, зальнообов’язковий характер, в якому закріплюються офіційні правила поведінки, що забезпечуються і охороняються державною владою і направлені на регулювання суспільних відносин [10, с.41].

Нормативно-правовий акт має всі ознаки права і відноситься до правових актів (хоча тут не можу заперечити і думку кандидата юридичних наук Головченка В., який цілком обґрунтовано вважає, що між правовим актом та нормативно-правовим актом немає ніякої різниці – ці поняття ідентичні – , адже правовий акт не може бути ненормативним і навпаки [5, с.32]).

Правових актів досить багато, і їх потрібно розрізняти. Термін „правовий акт” в правознавстві має три значення: 1) правило правомірної дії – юридичний факт; 2) результат правомірних дій як елемент правової системи – юридична норма, індивідуальний припис, акт автономного регулювання; 3) юридичний документ.

Правовий акт – акт-волевиявлення (рішення) уповноваженого суб’єкта права, що у встановлених законом випадках оформляється у письмовій формі (акт-документ) та регулює суспільні відносини за допомогою встановлення (зміни, скасування, зміни сфери дії) правових норм, а також визначення (зміни, припинення) на основі цих норм прав і обов’язків учасників конкретних правовідносин, міри відповідальності конкретних осіб за скоєне ними правопорушення [19, с.311].

Всі правові акти мають загальні риси:

1. Виражаються у формі акта-документа, зміст якого фіксується у встановленій законом документальній формі, та акта-дії, за допомогою якого виникає юридичний результат (встановлення юридичних норм, їх застосування).

2. Мають вольовий характер: в них виражається інтерес і воля держави, народу, суспільства, окремих державних органів, посадових осіб (у зв’язку з цим мають юридичну силу).

3. Мають офіційний характер, обов’язковий для застосування: в них закріплюються елементи правової системи – юридичні норми, узагальнення практики, індивідуальні приписи, автономні рішення окремих осіб.

4. Складають єдину систему правотворчості, а також реалізації і застосування правових норм; ліквідація або витіснення якої-небудь групи веде до порушення механізму правового регулювання суспільних відносин.

5. Через них населення отримує інформацію про зміст права – правові знання, про суб’єктивні права і обов’язки; ці акти виконують ідеологічну, орієнтовну, інформаційну, регулюючу, охоронну та інші функції права, вони існують у вигляді фрагментів фізичного (матеріального) світу і сприймаються людьми як образ права, почуття права і законності [10, с.38-39].

В найзагальнішому вигляді всі правові акти можна поділити на дві великі групи: 1) нормативні акти; 2) індивідуальні акти. Разом з тим в практичному житті зустрічається чотири різновидності таких актів:

1. Нормативні юридичні акти – акти правотворчості компетентних органів держави або населення в результаті різних референдумів (основа системи права і системи законодавства).

2. Інтерпретаційні акти нормативного або індивідуального характеру – акти офіційного тлумачення правових норм, які мають загальнообов’язковий характер або обов’язкові тільки для конкретної справи, якщо це казуальне тлумачення (доповнюють першу групу правових актів).

3. Індивідуальні акти застосування правових норм – мають владний характер, обов’язкові лише для учасників конкретної справи і мають одноразовий характер (рішення суду, Укази Президента про нагородження).