Сторінка
1

Сучасне розуміння та установки демократії

Зміст

Вступ 3

1. Види, прояви та система демократії……………………………………………………… .5.

2. Функції демократії та гарантії забезпечення її реального характеру 7.

3. Основні сучасні теорії демократії та їх установки . 9

Висновки . 14.

Список використаних джерел 15.

“Демократи – не ті люди, які намагаються

бути приналежними до державних справ

після того, як справа народу перемогла,

а ті, які готові піддати себе небезпеці заради

народу тоді, коли держава потерпає від лиха”

Исократ

Вступ

У політичній літературі, у публіцистиці, засобах масової інформації мало таких термінів, що використовувалися б настільки часто, як "демократія". Важко назвати також проблему, яка б привертала настільки пильну увагу дослідників, як проблема демократії.

Термін "демократія" походить від грецького слова demokratia, що складається у свою чергу з demos — народ і kratos — влада, правління. Звертає на себе увагу багатозначність і невизначеність самого поняття "демократія". Ще Кельзен стверджував, що в XIX і XX ст.ст. слово "демократія", ставши пануючим гаслом, втратило чітко обкреслений і твердий зміст. Цієї ж думки дотримувався і П.Новгородцев, що у 1923 р. писав, що термін "демократія" належить до числа найбільш численних і неясних понять сучасної політичної теорії.[1]

Розвиток процесу демократизації в XIX і особливо в XX ст., підвищення впливу демократії на всі сторони життя суспільства привели до того, що в наш час зміст терміна "демократія" значно ускладнився. У сучасній науці існують різні трактування демократії, що обумовлено відсутністю єдності підходів і критеріїв до її аналізу. Найбільш розповсюдженими є нормативний і емпіричний підходи.

На основі нормативного підходу сформувалася ідеальна модель демократії, що базується на таких основних цінностях, як свобода, рівність, права людину, народний суверенітет. Ідеальна модель демократії є дуже привабливою, відповідає уявленням людей про справедливе правління. Нормативний підхід виходить з того, яким повинен бути демократичний устрій, і з цих позицій аналізує реально існуючі демократії. Однак в реальному житті будь-який ідеальний суспільний устрій не може бути досяжним. Тому недоліком нормативного підходу є абсолютизація принципів демократії, її ідеалізація і, як правило, недооцінка реальної демократичної практики.

На основі емпіричного підходу демократія розглядається не з позиції належного, а з погляду реально існуючих демократичних систем. При аналізі емпіричних моделей демократії враховуються ідеальні демократичні цілі і ціннісні орієнтації людей, що приводять у рух весь механізм реально існуючих демократій. У цьому виявляється взаємозв'язок нормативного й емпіричного підходів.

В радянському енциклопедичному словнику зазначається, що демократія – не що інше, як “форма держави, заснована на визнанні народа джерелом влади, його права брати участь у вирішенні державних справ, в поєднанні з широким колом громадянських прав та свобод”.[2] Однак при такому визначеннні з поля зору випадають інші сторони і прояви демократії. У такого складного та внутрішньо суперечного явища і поняття, як демократія немає і не може бути простого і “єдиного правильного” визначення і уявлення.

Вихідне визначення демократії як народовладдя не може задовольнити ні теоретичні, ні практичні потреби суспільства, оскільки закладене в ньому поняття “народ” потребує чіткої деталізації. Дана дефініція має історичний характер, і внаслідок цього має вплив і на саму демократію. Як не можна виокремити з суспільства певний соціальний прошарок, так неможливо його виключити з поняття “народу”.Однак в історії такі спроби мали місце.

Демократія не може бути визначена певною сукупністю слів чи речень. Неможливо включити в неї певні характиристики і дослідивши їх, поставити крапку. Оскільки демократія – складне і багатогранне явище, яке матеріалізується в дуже різних сферах життя і має чисельні шляхи та способи свого прояву.

1. Види, прояви та система демократії.

Демократія в реальному житті має багато проявів, і реалізується в різних сферах суспільних відносин. Сфера політичного життя суспільства не є єдиним проявом демократії, оскільки вона охоплює також інші сфери життя суспільста – економічну, соціальну, культурну, наукову, ідеологічну. Не можна, наприклад, розглядати демократію тільки в якості особливого політичного чи державного устрою. Демократичні ідеї та принципи виступають як ідеальна теоретична конструкція, тому вони пронизують всю сукупність суспільних відносин, а не тільки відносини в сфері державної влади. Звідси можна вести мову про так звані види демократії – політичну, економічну, ідеологічну демократію.

Теоретичне обґрунтування сучасного розуміння політичної демократії заклав Ж.Ж.Руссо, що допускав, що з народним суверенітетом можуть бути сумісні різні форми державної влади: демократична, аристократична і монархічна. Руссо відкрив шлях до розуміння політичної демократії не як форми правління, а визначеного типу держави, де верховна влада належить народу, а форми правління можуть бути різними. Правда, сам Руссо такий тип політичної системи визнавав законним з погляду народного суверенітету, але не вважав демократичним. Як справжнє народовладдя він визнавав тільки класичну форму, де вся законодавча і виконавча влада поєднуються в одній особі – єдиного і суверенного народу.

Пізніше поняття демократії стало використовуватися не стільки для розгляду формальних характеристик сучасного типу держави (правової, демократичної), скільки для аналізу функціонування демократичної політичної системи в цілому. Тому термін "демократія" став протиставлятися таким поняттям, як "авторитаризм" і "тоталітаризм".