Сторінка
12

Франція

Основними державними відомствами, що проводять природоохоронну політику, є Держсекретаріат (міністерство) з питань навколишнього середовища при Прем'єр-міністрі і автономний Держсекретаріат по запобіганню значних технологічних і природних ризиків.

Ряд істотних функцій по охороні навколишнього середовища відноситься до компетенції інших відомств центрального уряду: сільського господарства, промисловості, охорони здоров'я і інш.

Координація діяльності різних відомств здійснюється Центральним комітетом по навколишньому середовищу і Міжвідомчим комітетом з навколишнього середовища і якості життя.

Перший з них є консультативним органом, давати висновок по усіх великих проектах загальнодержавної значимості і законодавчих ініціатив. Задачою другого комітету є формулювання і координація екологічної політики країни, прийняття рішень про використання засобів для боротьби з забрудненнями, що є результатами економічної діяльності, екологічного утворення і інформування населення.

Наступний рівень органів охорони навколишнього середовища у Франції представлений Дирекціями і Службами центрального уряду, насамперед Дирекцією по водних ресурсах, запобіганню забруднення і ризиків, Дирекцією по захисту природи і Службою збору, вивчення й обробки інформації по навколишньому середовищу.

Дирекція по водних ресурсах несе основну частину навантаження. Вона координує дії по використанню водних ресурсів, запобіганню забруднення повітря і землі, видаленню і переробки відходів. Крім того, дирекція погоджує діяльність основних консультативних загальнонаціональних органів у сфері охорони навколишнього середовища: Міжвідомчої комісії з водних ресурсів, Національного комітету водних ресурсів, Головної ради по реєстрації установок, Національного комітету з переробки і видалення відходів, Агентства по якості повітря, Національного комітету із шумового забруднення.

Практична реалізація екологічної політики у Франції проводиться на регіональному рівні, що, на думку французьких фахівців, є найбільш ефективним.

Діяльність органів по охороні природи тісно погоджується з єдиною природоохоронною політикою країн Європейського Співтовариства. Це здійснюється шляхом впровадження в національне законодавство природоохоронних директив Співтовариства.

Значна роль належить консервативному захисту навколишнього середовища шляхом організації природоохоронних територій з різними статусами:

Території, обмежені по господарському використанню :

- місцевості, у яких господарська діяльність може здійснюватися тільки з дозволу центральних органів влади;

-землі, на яких заборонене будівництво;

-особливі зони в межах екочуттєвості. У її межах стягується плата за будівельні роботи;

-зони захисту природи і птахів;

- біотопи;

- національні зони екологічного, флористичного і фауністичного інтересу (зони, що мають загальнонаціональну цінність).

Території зі спеціальними органами керування:

- національні і регіональні природні парки;

- природні резервації.

Фінансування природоохоронної діяльності

1. Поширено пряму допомогу з боку держави в справі контролю за забрудненнями (як у відношенні капітальних, так і поточних витрат). Міністерство промисловості може брати на себе 50% витрат на розробку нових продуктів і технологічних процесів, призначених для боротьби з забрудненнями. Але якщо продукт або процес стає комерційно вигідним, субсидії підлягають поверненню.

Уряд може приймати спеціальні програми фінансової допомоги в справі НІОКР, здійснюючи допомогу промисловим проектам, надаючи засоби прямо, або через спеціальні агентства. Наприклад, частина фінансової допомоги надається через Комісію з чистих технологій держсекретаріата з питань навколишнього середовища Франції.

Нарешті уряд може здійснювати власні програми НІОКР для дозволу конкретних технічних проблем з наступним поширенням технічної інформації.

2. У Франції дозволена прискорена амортизація природоохоронного устаткування, надаються безпроцентні і низькопроцентні позики на його придбання. Загальні витрати на навколишнє середовище, що включають витрати держави, місцевої влади, підприємств і домашніх господарств досягає 1,75% ВВП.

Організація природоохоронної діяльності на прикладі системи запобігання атмосферного забруднення

Великою відповідальністю в справі охорони атмосферного повітря наділені префекти або комісари Республіки, що є провідниками державної політики в цій області під керівництвом держсекретаря, зайнятого охороною навколишнього середовища.

З цією метою комісари Республіки використовують технічну підтримку з боку Інспекції по реєстрованим установках, що контролює перетворення в життя умов і розпоряджень господарської діяльності.

Велике значення має також Агентство по якості повітря, створене Законом від 7 липня 1980 р. зі статусом громадської організації індустріального і комерційного характера. Агентство виконує функції технічного радника, технічного і фінансового агента, розподіляючи значні суми, що надходять у виді платежів за забруднення атмосферно повітря.

Іншими державними органами, що розподіляють фінансову допомогу для запобігання забруднення повітря є: Держсекретаріат з питань навколишнього середовища, Міністерство промисловості і досліджень, Французьке агентство по освоєнню енергії, Національне агентство по оцінці досліджень.

Ведучим інформаційним і аналітичним центром є Служба збору, вивчення й обробки інформації з навколишнього середовища Держсекретаріата з питань навколишнього середовища Франції.

Особливістю Франції є широке поширення прямих контрактів між тими хто забруднює і природоохоронною організацією, що передбачають зниження викидів шкідливих речовин. Особливо популярні контракти між природоохоронними відомствами і галузями (можливі також з підприємствами і територіями).

Перші з них були підписані з целюлозно-паперовою промисловістю, буряково-цукровою промисловістю і льонопереробними підприємствами. Норми викидів, обумовлені в результаті даної процедури, виявлялися як правило ще більш твердими, чим законодавчо закріплені нормативи.

У країні розроблені і законодавчо зафіксовані спеціальні формули для розрахунку збитку навколишнього середовища виходячи з даних про емісії окремих забруднювачів, що визначають базу платежа, а також розміри плати за одиницю умовного забруднення. Остаточний платіж обчислюється як добуток бази платежа на норму платежа, де норма платежа є відношення вартості суспільних заходів щодо нівелювання шкідливого впливу на навколишнє середовище до обсягу забруднення в умовних одиницях, прийнятих при розрахунку бази платежу.