Сторінка
1

Оцінка власних джерел фінансування та можливостей залучення ресурсів для інвестування

Капітал — одне з основних понять фінансового менеджменту, яке виражає загальну величину коштів у грошовій, матеріальній і нематеріальній формах, укладених в активи (майно) підприємства. З позиції корпоративних фінансів капітал виражає грошові (фінансові) відносини, що виникають між підприємством та іншими суб’єктами господарювання з приводу його формування й використання. Такі грошові відносини встановлюються між підприємством як юридичною особою і її акціонерами (інвесторами), кредиторами, постачальниками, покупцями продукції (послуг) і державою (сплата податків і зборів у бюджетну систему).

Унаслідок укладення капіталу формується основний і оборотний капітал. У процесі функціонування основний капітал набирає форми необоротних активів, а оборотний — оборотних.

Визначимо певні характерні ознаки капіталу. Капітал — це багатство, що використовується для його власного збільшення (самозростання). Тільки інвестування капіталу у виробничо-тор­говельний процес формує прибуток підприємця. У економічній теорії виділяють чотири фактори виробництва: капітал, землю, робочу силу й менеджмент (управління виробництвом).

За формою вкладення розрізнюють підприємницький і позичковий капітал. Підприємницький авансується в реальні (капіталь­ні), нематеріальні й фінансові активи підприємства для отримання прибутку й прав на управління ним. Позичковий капітал — це грошовий капітал, наданий у кредит на умовах поворотності, платності, строковості й забезпеченості заставою. На відміну від підприємницького, позичковий капітал не вкладається в підприємство, а передається кредитором (банком) позичальнику в тимчасове користування для отримання процента. Позичковий капітал на кредитному ринку є товаром, ціною якого є процент. Кредит, узятий під низький процент, — це «дешеві гроші»; під високий — «дорогі гроші». Кредит, отриманий на термін до 15 днів, — це «короткі гроші»[1]. Ціна капіталу показує, скільки потрібно заплатити (віддати грошових коштів) за залучення певної суми.

Ціна власного капіталу — сума дивідендів за акціями для акціонерного капіталу або прибутку, виплаченого за пайовими внес­ками, і пов’язаних з ними витрат.

Ціна позичкового капіталу — сума процентів, сплачених за кредит або облігаційну позику, і пов’язаних зними витрат. Ціна залученого капіталу — це вартість кредиторської заборгованості. Вона представляє суму штрафних санкцій за кредиторську заборгованість, не погашену в термін не більше трьох місяців від моменту виникнення або в термін, визначений договором (контрактом). Отже, капітал виражає джерела коштів підприємства (па­сиви балансу), що приносять дохід.

Капітал є основним джерелом формування добробуту його власників у поточному й майбутньому періодах. Він виступає головним мірилом ринкової вартості підприємства передусім власний капітал, що визначає обсяг його чистих активів. Разом з тим, обсяг власного капіталу, що використовується, характеризує й параметри залучення позикового капіталу, здатного приносити додатковий прибуток.

Динаміка капіталу є важливим фактором ефективності виробничо-комерційної діяльності підприємства. Здатність власного ка­піталу до самозростання характеризує прийнятний рівень форму­вання чистого (нерозподіленого) прибутку підприємства, його здат­ність підтримувати фінансову рівновагу за рахунок власних джерел. Зниження питомої ваги власного капіталу в його загальному обсязі свідчить про втрату фінансової незалежності корпорації від зовнішніх джерел фінансування (позикових і залучених коштів).

Капітал класифікується за різними ознаками.

1. За належністю підприємству виокремлюють власний і позичковий капітал. Власний капітал належить йому по праву власності й використовується для формування значної частини активів. Позичковий капітал відображає запозичені для фінансування підприємства грошові кошти на поворотній і платній основі. Усі форми позичкового капіталу являють собою її зобов’язання, що підлягають погашенню в установлені терміни. Короткостроковий позичковий капітал (включаючи й кредиторську заборгованість) спрямовується для покриття оборотних активів.

2. За цілями використання виділяють виробничий, позичковий і спекулятивний капітал. Останній виникає на вторинному фондовому ринку внаслідок завищення курсової вартості акцій, що обертаються.

3. За формами інвестування розрізняють капітал у грошовій, матеріальній і нематеріальній формах, що використовується для формування статутного капіталу господарських товариств. Проте для цілей бухгалтерського обліку він отримує конкретну вартісну оцінку.

4. За об’єктами інвестування розрізняють основний і оборотний капітал. Основний капітал вкладений в усі види позаоборотних активів (матеріальних і нематеріальних), а оборотний капітал інвестований в оборотні активи з різним ступенем ліквідності (запаси, дебіторську заборгованість, фінансові вкладення й грошові кошти).

5. За формами власності виділяють державний, приватний і змішаний капітал.

6. За організаційно-правовими формами діяльності розрізняють акціонерний, пайовий та індивідуальний капітал (сімейних господарств).

7. За характером участі у виробничому процесі капітал поділяється на такий, що функціонує, і такий, що не функціонує (основні кошти, що знаходяться в резерві, ремонті, на консервації).

8. За характером використання власниками капітал поділяють на споживаний і такий, що нагромаджується (реінвестованй). До останнього виду можна віднести нерозподілений прибуток звітного року й минулих років.

9. За джерелами залучення — вітчизняний та іноземний капітал.

На практиці існують й інші класифікації капіталу (наприклад, легальний і «тіньовий»).

Функціонування капіталу в процесі його продуктивного використання характеризується процесом індивідуального кругообігу (у межах окремого підприємства), який здійснюється за формулою:

Г—Т—Г',

де Г — грошові кошти, авансовані інвестором;

Т — товар (придбані інвестором знаряддя та предмети праці);

Г' — грошові кошти, отримані інвестором від продажу готового товару, включаючи фонди відшкодування, оплати праці й прибуток;

Г'—Г — чистий дохід інвестора;

Г'—Т — виручка від продажу товару;

Г—Т — витрати інвестора на придбання товару.