Сторінка
4

Закономірна різноманітність форм власності і форм підприємницької діяльності

Еволюційний процес розвитку висунув на домінуючі позиції корпоративну (акціонерну) форму власності. Тепер в економіці роз­винених країн світу корпорації (акціонерні підприємства) є найбільш динамічною провідною структурою економіки. У США їхня частка у загальному обсязі реалізованої продукції становить майже 90 від­сотків. У західних країнах на корпоративну форму власності припа­дає 80-90 відсотків загального обсягу виробництва.

У чому ж переваги корпорації перед класичною формою приват­ного підприємництва? Що забезпечило їй вихід на провідні позиції у сфері бізнесу?

Відповісти на ці запитання непросто через те, що йдеться про різноманітні чинники, які слід ураховувати. Та найбільш значущим тут є ось що. Особливість корпоративної форми власності поля­гає у тому, що вона, з одного боку, зберігає через володіння окремими особами акціями все те позитивне, що несе в собі приват­на власність (підприємницький інтерес, ініціативу, свободу вибору, невтримну погоню за нагромадженням особистого, а отже, і суспіль­ного багатства, право безстрокового успадкування). Більше того, кор­порація примножує приватну власність. Особами, що володіють капіталом і отримують з цього прибуток, стає все більше громадян.

Водночас корпорація долає обмеженість, притаманну класичній формі приватної власності. Формуючи загальну структуру корпорації та зберігаючи себе в ній лише як юридичну інституцію володіння, приватнокапіталістична власність разом з тим заперечує себе економічно: вона реалізується через більш зрілі — колективні — форми організації виробництва. Йдеться про реалізацію через струк­туру корпорації відомої формули про «позитивне заперечення при­ватної власності».

Красномовним є історичний аспект становлення і розвитку кор­порації. Перші акціонерні товариства з'явилися ще на початку мину­лого століття. Однак, попри їхні очевидні переваги, законодавство всіляко стримувало їхній розвиток. Досить сказати, що для того щоб отримати дозвіл на створення корпорації, потрібно було спеціальне рішення законодавчих органів або королівської влади.

Становище змінилося лише на початку нинішнього століття. Тепер відповідно до законодавства багатьох країн світу корпорації можуть створюватися для будь-яких цілей, причому без обов'язкового доз­волу законодавчих органів.

Варті уваги й ті переваги корпоративної форми власності, що ви­значають її конкурентоспроможність. Це виключно висока виробни­ча гнучкість і можливість акумулювати капітальні ресурси і кошти будь-якої належності.

Корпорація є майже бездоганним механізмом для мобіліза­ції найбільших сум капіталу. Це — найдемократичніша форма власності.

Особливе значення має соціально-інтегральна функція корпо­рації. Якщо приватнокапіталістична власність у її класичному втіленні дезінтегрує суспільство, породжуючи цим самим складні соціальні проблеми суспільного розвитку, то корпорація, навпаки, створює економічні передумови для соціальної інтеграції, подолан­ня відчуження людини. У зв'язку з цим слід звернути увагу на те, що у процесі функціонування корпорації відбувається так званий про­цес деперсоніфікації великої приватної власності на засоби виробництва. Це знаходять вираження у втраті окремими власниками ка­піталу контролю над його функціонуванням.

Донедавна, коли йшлося про корпорацію, то, як правило, наголошувалося, що вона є засобом «пограбування» мільйонів акціонерів особами, що утримують контрольний пакет акцій. Тепер же ситуа­ція багато в чому змінилася. Якщо у 1929 р. у США з 200 найбіль­ших корпорацій контрольним пакетом акцій володіло 6 приватних осіб, то у 1964 р. таких взагалі не існувало.

Як приклад можна навести відому корпорацію АТТ (вироби те­лекомунікації), яка входить до першої десятки найбільших компаній США. Нині її акціонерами є більш як 2 млн осіб, жодна з яких не володіла акціями більш як 1 відсоток загальної суми акціонерного капіталу. Таке розпорошення акцій характерне і для багатьох інших корпорацій. Саме завдяки цьому управління ними здійснюють не при­ватні власники, а професійні управляючі, яких Дж. Гелбрейт назвав техноструктурою. «Влада людей, що управляють нею (корпора­цією. — А. Г.), — писав він, — не залежить більше від приватної власності» (Новое индустриальное общество. — М., 1969).

Отже, йдеться про процес якісної еволюції механізму реалізації приватної власності, її структурної перебудови. Розпорошення влас­ності, як пише з приводу цього Б. Гаврилишин (Дороговкази в май­бутнє. — К., 1990), є нині домінуючою реальністю. Це зумовлює докорінну зміну ролі цієї ланки економічних відносин у системі підприємства, зменшує можливість здійснення приватним власни­ком прямого контролю над засобами виробництва. У кінцевому підсумку ці процеси розкривають зміст твердження «власність без влади і влада без власності». Змінилася основа влади. Спершу вона була похідною від власності. Згодом влада змістилася у бік компе­тенції, технічної спроможності забезпечувати економічне ефектив­не використання ресурсів.

Зауважимо, що корпорація не с застиглою формою власності. Вона еволюціонує. Слід звернути увагу на якісно нове явище у роз­витку корпоративної власності, що набуває дедалі більшої ваги у останні десятиріччя. Йдеться про «революцію» у структурі кор­порації, пов'язану з передаванням певної частини акціонерного капіталу найманим працівникам того підприємства, де вони пра­цюють.

Початок розвитку перетворень корпоративної власності, що розглядаються, було покладено прийнятим Конгресом США у 1974 р. згідно з спеціальним планом розвитку акціонерної власності зако­ном. Зміст його зводиться до здійснення широкої системи заходів, спрямованих на залучення працівників до акціонування. У наступні роки Конгрес США прийняв ще понад 20 законодавчих актів, які сприяли поширенню цих процесів.

Закони про робітничу власність на кінець 80-х років було прий­нято також у 19 американських штатах. За рахунок отриманих при­бутків або кредитних ресурсів корпорації скуповують частину своїх акцій і створюють так званий акціонерний фонд персоналу, з коштів якого формуються акції працівників цієї компанії. Відповідно до рішення Конгресу США компаніям, що здійснюють таку соціаліза­цію корпоративної власності, надають довгострокові податкові пре­ференції та інші пільги.

Як свідчить статистика США, у 1975 р. налічувалося 1601 ком­панія, що повністю перейшли в управління трудових колективів, а у 1988 р. — 9700. Відповідно збільшилась і кількість працюючих — з 243 тис. до 9,7 млн. У 1990 р. кількість таких компаній зросла до 10 275, а число зайнятого на них персоналу — до 10,5 млн осіб, що становить майже 10 відсотків активної робочої сили. В США це такі відомі процвітаючі фірми, як «Авіс», «Морган стенлі», «Локхід», «По-лароїд». Підраховано, що продуктивність праці та рентабельність в корпораціях цього типу є вищою, ніж на аналогічних підприємствах інших форм власності. За оцінками фінансової комісії Сенату США до 2000 р. 25 відсотків усіх робітників і службовців може стати влас­никами підприємств, де вони працюють.