Сторінка
3

Зародження економічної теорії та її розвиток

Певну спробу узагальнити подібні погляди французьких філософів XVIII ст. здійснив П.-А. Гольбах у виданій в 1770 р. книзі «Система природи». У ній він заявив: «Людина - творіння природи, вона існує в природі, підлягає її законам, не може звільнитися від неї, не може, навіть у думці, вийти з природи. Немає і не може бути нічого поза природою, що об'єднує в собі все суще». Головна мета пізнання - «повернути людину природі», оскільки людина нещаслива саме тому, що відреклась від природи. Саме для того, щоб зробити людину щасливою, і потрібно, на думку Гольбаха, вивчати природу та систему її законів.

Французький матеріалізм завершував собою певний етап усвідомлення людством його відносин з природою, для якого, при всіх розбіжностях окремих моментів теоретичних конструкцій, характерним було пасивне споглядання природи і, як наслідок, робився висновок про необхідність пасивного підкорення її законам.

З появою великого машинного виробництва різко збільшилася швидкість перебігу виробничих процесів, високими темпами почала наростати сукупна продуктивна сила людства. Цей процес викликав зміну уявлень про характер взаємодії суспільства та оточуючого природного середовища. Природу, як головний об'єкт людської діяльності, розглядав видатний німецький мислитель і поет І.-В. Гете, теоретичні побудови якого є своєрідним перехідним містком між французьким матеріалізмом та новими, характерними для індустріальної епохи, уявленнями. Гете, визнаючи єдність людини та природи, принципову можливість пізнання навколішнього світу, в своїх поглядах пішов далі французьких матеріалістів. Він прийшов до розуміння того, що подолання розриву між людиною і природою не може полягати в пасивному підкоренні людини процесам, що відбуваються в природі. Для Гете все, що відбувається в природі, є нескінченним виробничим процесом, а людина, будучи творінням природи, володіє найвищою продуктивністю. На його думку, людина, пізнаючи природу, утверджує себе по відношенню до інших частин природи, розкриваючи свої здібності у процесі виробництва і в мистецтві, збагачуючи себе тим самим як особистість. Головною перевагою людини перед всіма іншими об'єктами природи є здатність сприймати та передавати інформацію у вигляді систематизованого знання - науки. Хоча окрема людина і не може пізнати відразу всю природу, людству це завдання під силу.

Німецька класична філософія також не залишилась осторонь від проблеми взаємодії суспільства та природи. І.Кант, висунувши знамениту космогонічну теорію і заявивши про єдність світу в його еволюційному розвитку, пізніше став на позицію принципової неможливості пізнання світу, звів природу до набору явищ, зв'язок між якими встановлюється лише розумом. Фіхте, відновлюючи право людського розуму на пізнання сутності світу, висунув ідею про розвиток всього сущого за законами діалектики. Шелінг, відроджуючи, по суті, пантеїстичне тлумачення природи, прийняв за джерело всього сущого не матерію і не свідомість індивіда, а абсолютний всесвітній розум. Він побачив в природі не тільки знаряддя моральної діяльності, а й динамічний прояв Абсолюту. Натурфілософія Шелінга, що постулювала взаємозв'язок всіх явищ природи та розвиток їх через поляризацію внутрішньо роздвоєних сил, позитивно вплинула на розвиток природознавства, зокрема на дослідження Фарадея.

У філософії Гегеля вперше була здійснена спроба розглянути розвиток природи та суспільства як єдиний природно-історичний процес, у якому в ході трудової діяльності відбувається опредмечування людської сутності і розпредмечування природних об'єктів. Розглядаючи питання природно-історичної єдності природи і людини з позицій об'єктивного ідеалізму, він вирішив проблему суперечності між ними, виходячи з тези, що природа і людина виступають проявами абсолютної ідеї. В гегелівській системі знайшла своє відображення діалектична єдність матерії і духу, природи та людини, але ця єдність розглядалась з об'єктивно-ідеалістичних позицій. Отже, реальна природа залишалась осторонь: якщо вона є лише проявом ідеї, то не варто особливо замислюватись, що людина своїми діями може завдати їй шкоди.

Проблема взаємодії людини з природою займає значне місце і в творчості французького утопіста Ш.Фур'є. Всі явища людського суспільства, на його думку, є лише проявами загальних законів природи. Критикуючи сучасне йому суспільство, Фур'є підкреслює, що воно робить нещасливою не тільки людину, а й по-хижацьки експлуатує і природу. Не можна досягти щастя і одночасно нищити природу, оскільки істина полягає в тому, що вони є єдиним цілим, яке підлягає чотирьом законам руху: соціальному, тваринному, органічному і матеріальному. Ш.Фур'є висунув також ідею про необхідність природозгідного виховання, що повинне базуватися на пізнанні законів розвитку природи.

У середині XIX ст. передові країни Європи вступили в епоху індустріального розвитку. В цей час внаслідок промислової революції та становлення великого машинного виробництва було досягнуто неабияких і немислимих до цього успіхів в освоєнні природного простору та природних багатств. Під тиском вимог виробництва наука робила все нові відкриття у природознавстві. Було відкрито закон збереження та перетворення енергії, розроблено дарвінівську теорію еволюційного розвитку живих організмів, встановлено клітинну будову живих організмів. Різко зросла сукупна продуктивна сила людства.

Спираючись на попередні досягнення науки, спробу створити цілісну концепцію взаємодії суспільства та природи зробили К.Маркс та Ф.Енгельс. У праці «Економічно-філософські рукописи 1844 року» К.Маркс відзначає, що «людина живе природою». Це означало, що людина повинна залишатись в процесі постійного спілкування з природою, щоб не вмерти. Все ж людське спілкування з природою принципово відрізняється від тваринного, бо людина робить саму свою життєдіяльність предметом своєї волі і свідомості. Людина не може існувати поза природним світом, але і природа, взята окремо від людини, є для неї ніщо. Ланкою, що з'єднує людину і природу, є практична діяльність.

Великого значення К.Маркс і Ф.Енгельс надавали аналізу проблеми місця і ролі культури у процесах взаємодії суспільства та природи. Аналізуючи причини багатьох екологічних катастроф минулого, К.Маркс зазначав, що «культура, коли вона розвивається стихійно, а не спрямовується свідомо, залишає після себе пустелю», підкреслюючи цим самим необхідність свідомого керування процесами взаємодії людини і оточуючого природного середовища.

У роботі «Походження сім'ї, приватної власності та держави», аналізуючи процес становлення людського суспільства, Ф.Енгельс вперше зробив спробу дати наукову періодизацію історії взаємодії суспільства та природи, обравши за критерій спосіб організації людської природоперетворюючої діяльності. В часи коли людство, окрилене отриманою внаслідок промислової революції могутністю, здебільше ставилось до природи як до темної ворожої сили, яку необхідно підкорити і змусити служити людям, дуже своєчасним було попередження, висловлене Ф.Енгельсом, про те, що не треба надто захоплюватися перемогами над природою. За кожну таку перемогу вона «метиться». Кожна з цих перемог має спочатку ті наслідки, на які розраховують люди, а потім зовсім інші, неочікувані і не передбачені наслідки, що часто перекреслюють значення перших.