Сторінка
2
Регулювання зовнішньоекономічних відносин здійснюється за допомогою комплексу спеціальних заходів, які можна розділити на дві основні групи:
– економічні;
– адміністративні.
До економічних засобів належать митні збори і тарифи, імпортні депозити, до адміністративних – квоти на товари і послуги, які ввозять з-за кордону, системи дозволу (ліцензії) і заборони (ембарго) на імпорт або експорт, специфічні технічні вимоги до товару.
На відміну від економічних, адміністративні засоби порушують ринковий механізм, скорочуючи асортимент товарів і фактично примусово вирішуючи проблему вибору товару споживачем на користь місцевої продукції.
Якщо держава у зовнішній торгівлі застосовує різноманітні бар’єри для захисту своїх виробників від конкуренції з боку закордонних фірм, то кажуть, що вона проводить протекціоністську політику.
Розвинені індустріальні держави (Канада, країни ЄЕС) і деякі з постсоціалістичних країн, зокрема Естонія, проводять ліберальну зовнішньо-торговельну політику. Вона характеризується практично повною відміною різноманітних тарифних бар’єрів та обмежень.
3. Міжнародна валютна система. Валютні курси
Основою міжнародної валютної системи є валюта. Термін “валюта” використовують у кількох значеннях:
– національна валюта – грошова одиниця певної країни (долар США, японська єна, французький франк) або той чи інший її тип ( золота, срібна, паперова, електронна);
– іноземна валюта – грошові знаки іноземних держав, кредитні та платіжні засоби, виражені в іноземних грошових одиницях, які використовують у міжнародних розрахунках;
– міжнародна (реґіональна) грошова розрахункова одиниця, засіб платежу: СДР – спеціальні права запозичення, євро.
Валюту поділяють на вільноконвертовану, частково конвертовану, неконвертовану.
Конвертованість валюти – це можливість її обміну (конвертації) на валюти інших країн або золото за офіційно встановленим паритетом (курсом).
Вільноконвертованими або повністю оборотними є валюти країн, де відмінено всі валютні обмеження як для резидентів (фізичних та юридичних осіб цієї країни), так і для нерезидентів (іноземних фізичних і юридичних осіб). Валюти цих країн можуть обмінюватися на будь-яку іноземну валюту (долар США, швейцарський франк, канадський долар та ін.).
Частково конвертованими або частково оборотними є валюти країн, що відмінили валютні обмеження не на всі валютні операції або тільки для нерезидентів. До них належать валют більшості європейських держав.
Неконвертованими або необоротними є валюти країн, що повністю зберегли валютні обмеження на всі валютні операції як для резидентів, так і для нерезидентів. Це валюти залежних і економічно слабких країн, які здебільшого прикріплені до валют колишньої метрополії.
Валютний ринок – це складний економічний механізм, що забезпечує купівлю та продаж окремих валют, формування валютних курсів. Суб’єктами валютного ринку є:
– фірми, організації та окремі особи, які займаються зовнішньоекономічною діяльністю;
– комерційні банківські установи та брокерські контори, які забезпечують обслуговування зовнішніх зв’язків;
– державні установи.
Основну роль серед суб’єктів валютного ринку відіграють центральні банки та казначейства різних країн.
Валютний курс – це кількісне співвідношення обміну однієї національної грошової одиниці на грошові одиниці іншої країни.
Основними чинниками, що впливають на динаміку курсу валюти, є:
– рівень інфляції у країні й за кордоном;
– рівень реальних процентних ставок у країні та за кордоном. Вищі процентні ставки у країні порівняно з іншими країнами призводять до зростання курсу її валюти. Вищі процентні ставки у країні означають, що резиденти інших країн прагнуть купувати акції, облігації та інші фінансові активи цієї країни;
– темпи зростання продуктивності праці в країні й за кордоном;
– валютно-курсові сподівання та спекуляції.
Країни використовували три системи валютного курсу:
1) фіксовані валютні курси за золотого стандарту;
2) регульовано-фіксовані у Бреттон-Вудській системі;
3) кероване плавання валютного курсу у нинішній валютній системі.
Золотий стандарт передбачав фіксований валютний курс. Золотий стандарт як валютну систему характеризують такі ознаки:
- у грошовому обігу обов’язково перебувають золоті монети. Всі інші види грошей розмінюються на золото за номіналом.
- Золото вільно ввозять у країну і вивозять з неї.
- Країна встановлювала вміст своєї грошової одиниці, який не змінювався десятиліттями.
- Підтримувалося жорстке співвідношення між запасом золотав країні та внутрішньою пропозицією грошей.
- В основі валютного курсу лежав монетний паритет.
Регульовано-фіксовану систему утворено у 1944 р. на міжнародній конференції союзних держав у американському місті Бреттон-Вудсі. Цю систему часто називають Бреттон-Вудською. Для регулювання валютних відносин між країнами було створено Міжнародний валютний фонд (МВФ).
Бреттон-Вудська валютна система була характерна такими ознаками:
1) кожна країна член МВФ встановлювала золотий вміст своєї грошової одиниці, що визначало номінальний паритет валют, а відтак і валютний курс;
2) кожна країна зобов’язувалася незмінно дотримуватися встановленого курсу своєї валюти щодо валюти будь-яких іншої країни;
3) країни-учасниці втратили право на необмежену кількість девальвації. Девальвацію можна було провести тільки з дозволу МВФ.
Кероване плавання валютного курсу (нинішня валютна система) було прийнято у січні 1976 р. в м. Кінгстон (Ямайка) на нараді країн-членів МВФ. Ямайська валютна система має такі основні ознаки:
1) повна демонетизація золота і скасування національного золотого паритету та офіційні ціни на золото. Золото стало звичайним товаром, ціна на який формується залежно від попиту на нього і його пропозиції.
2) Запровадження плаваючого валютних курсів. У режимі безпосереднього вільного плавання перебувають валюти промислово розвинутих країн.
3) Розширено коло резервних валют. Нині цю роль виконують, крім США, японська єна, швейцарський франк, євро. Економісти-теоретики ще не дійшли спільної думки щодо майбутнього цієї системи і її ефективності.
Література:
1. Борисов Е. Ф. Основы экономики: Учебник для студентов средних специальных учебных заведений.– М.: Юристь, 1998.– 336 с.
2. Загальна економіка: Підручник / За ред. І. Ф. Радіонової .– 2-ге вид., доп. і перероб.– К.: А.П.Н., 2000.
3. Задоя А. А., Петруся Ю. Е. Основы экономики: Учеб. пособие. – К.: Вища шк. – Знання, 1998.
4. Економіка: Підруч. для 10 кл. загально освіт. навч. закл./ Г. О. Ковальчук, В. Г. Мельничук, В. О. Огнев’юк. – К.: Навч.книга, 2003.– 352 с.: іл.
5. Економіка: Навч. посібник для 10 – 11 класів / За ред. З. Г Ватаманюка, С. М. Панчишина.– К.: Либідь,1999.
Завантажити реферат