Сторінка
3
Таким чином, осмислення всього комплексу умов вказаних і невказаних в акті або групі актів, перевірених по інших джерелах, складає зміст джерелознавчого синтезу, що встановлює конкретні причини походження того чи іншого акту (джерела).
Проблема функції джерела є особливим питанням, зовсім не подібним до проблеми походження. З однієї сторони, джерело виникає з цим визначеною функцією, і в цьому плані вивчення функції входить у вивчення походження. Але з іншої сторони, функція джерела на практиці виявляється ширшою або вужчою, ніж та, що призначалася нього автором. Вивчаючи цю сторону питання чеський дипломатист І. Шебанек прийшов до висновку, що а) функція акта визначається відношенням до його створення представників різних соціальних верств; бо це відношення обумовлює зміст і форму джерела; б) вивчення соціальної природи акту полегшує вирішення питання про місце і обставини його виникнення; в) знання соціальної функції активів дозволяє вирішати одне з головних завдань дипломатики – питання про те, з якими документальними традиціями слід рахуватися в різних галузях дипломатики. Узагальнення добутих фактів про походження і функцію актів входить до завдання історичного синтезу джерела.
4. Найбільш загальна класифікація актів це поділ їх на публічно-правові та приватноправові. При цьому в західній дипломатиці до публічно-правових відносяться: по-перше, імператорські і королівські акти; по-друге, папські грамоти. Також загальноприйнятим є поділ актів на такі три групи а) акти суверенних монархів (імператорів і королів); б) акти пап; в) приватні акти.
Російський дослідник А. Черепнін запропонував наступні 9 груп за якими можна ділити акти: 1) акти, що характеризують боротьбу феодалів за засоби виробництва і перш за все за землі (купчі, закладні, духовні та інші грамоти); 2) акти, які характеризують боротьбу феодалів за робочі руки, ренту (різноманітні акти на селян та холопів); 3) акти, які закріплюють економічні права (жалуванні акти); 4) акти, що відносяться до торгово-ремісничого населення; 5) акти, що відображають організацію управління (намісні грамоти, кормчі грамоти); 7) акт, що відображають діяність суду (правові грамоти); 8) факти, що відносяться до зовнішньополітичної функції (посольська документація); 9) акти церковного права.
Проте висунутий Черепніним тематичний принцип може бути одним із прийомів систематизації матеріалу при роботі дослідника над певною темою, але як основа загальної класифікації джерел він не є досить вдалим.
Інший російський дослідник С.Каштанов здійснив за окремими видами класифікацію актів періоду феодалізму, яка є досить вдалою:
І. Публічно-правові акти.
А. Акти світської влади: 1) договірний вид (міжнародні договори); 2) договірно-законодавчий вид (жалувані грамоти, земські грамоти); 3) розпорядчий вид (вказівні грамоти); 4) судово-процесуальний вид (судові списки, правові грамоти); 5) достовірно-посвідчувальні грамоти (вірчі грамоти, паспорти, справки) та ін.
Б. Акти церковної влади: 1) договірно-розпорядчий вид (грамоти і послання про дотримання певних правил); 2) розпорядчо-агіітаційний вид (послання ієрархів).
ІІ. Публічно-приватні акти: 1) договірний вид (поручення по боярах).
ІІІ. Приватні акти: 1) договірний (акти на землю, купчі; договори оренди); 2) розпорядчо-договірний вид (пільги селянам); 3) розпорядчий вид (листи прикажчикам, інструкції про управління майном).
IV. Документи діловодства: 1) розпорядчий вид (інструкції, циркуляри); 2) розпорядчо-рекомендаційний вид (рішення); 3) докладний вид (доклади, донесення, записки); 4) протокольний вид (протоколи); 5) звітний вид; 6) вид листів (службові листи).
V. Приватно-публічні документи: 1) прохально та прохально-апеляційні види (чолобитні, прохання, заяви, жалоби); 2) рекомендаційний вид (прохання пропозиції).
VI. Привітні листи.
5. Аналіз зовнішньої форми актів здавна був одним із важливих методів дипломатики. Середньовічна дипломатика фактично розпочалася з памографічних спостережень над актами. Дипломатика зароджувалася як сукупність прийомів вивчення почерку, печаток і хронології актів.
Особливий інтерес при розгляді зовнішньої форми джерела становлять образотворчі елементи. Серед них на першому місці знаходиться інвокація, котра передавалася хрестом або хризмоном. Хризмон як правило зустрічається в ранньосередньовічних латинських грамотах (складається із комбінацій грецьких букв “Х” і “Р”, які символізують ім’я Христа і часто поєднувалися з іншими елементами – хрестом або буквами А і н), в той час як в руських актах символічна інфокація найчастіше робиться у формі хреста. Хрест або хризман супроводжує інколи й підписи.
Для латинських і візантійських актів характерною була монограма. Вона являла собою малюнок більш або менш правильної геометричної форми, в якому майстерно з’єднувалися декілька букв, які означали слово або декілька слів. Монограма як правило грала роль панського або імператорського підпису.
Ще одним образотворчим посвідчу вальним знаком в латинських актах головним чином раннього середньовіччя був так званий рюш (la ruche – вулик, рій бджіл). “Рюш” – являв собою складну фігуру, обмежену широко заокругленою кривою, в середині якої проводилися горизонтальні лінії і орнаментальні рисочки, а також робилися помітки, які означали підпис імсарів. Крива, яка утворювала “рюш”, а першу чергу служила оправою королівської печатки, яка накладалася прямо на рюш або на лініях, що його продовжували.
В західних дипломатичних актах часто можна зустріти власноручний акт (підпис) – signum manus, який прикладався професійним писарем для засвідчення написаного ним документу. Ці знаки могли бути досить різноманітними за формою, але кожен писар завжди користувався одним і тим самим знаком, який був притаманний тільки йому. В Англії signum manus з’явився в кінці XIV ст. і був королівським посвідчу вальним знаком, як правило автографом, який складався із букви R (rex) в супроводженні королівського імені до або після R.
Ще один зображувальний посвідчуючий знак – хрест (signum crucis), використовувався в якості автографа людьми, які не вміли і не могли писати.
До числа зображувальних елементів акту відносяться “рота” (rota – буквально “колесо”, “диск”), кругоподібна фігура ,яку малювали внизу акта для надання йому більшої урочистості і юридичної сили. Панська “рота” з’явилася за Льва ІХ (1049-1054). В її середині знаходився хрест. Він був обведений двома колами, між котрими поміщали папський девіз, який спочатку написали власноруч. Внутрішнє коло ділилося хрестом на чотири частини. Зверху писали “Святий Петро і Павло”. Внизу писали ім’я папи, яке розділялося хрестом на дві частини і супроводжувалося буквами “РР” (Святійший папа). Такий порядок оформлення “роти” утвердився у ХІІ ст.
Завантажити реферат