Сторінка
4
Відзначимо ще дві принципово важливі особливості районування. Це, по-перше, відмінності вихідного (того, що вже існує) просторового подання складників природних або природно-технічних утворень досліджуваних територій. Така відмінності можуть призвести при формалізації відповідних полів і субполів до роботи як з просторово (суцільно, дискретно), так і з "точково" початково заданими екосистемами за обмеженим набором їх параметрів. По-друге, інколи виникають складності, пов'язані з недостатньо структурно-функціонально обумовленим (за змістом районування) імперативним чи вимушеним визначенням меж загальної просторової області ДТ [R моделі (2)]. Це викликає одразу закладену при районуванні "зредукованість" як певних вихідних, насамперед природних, територіальних утворень, так і наступних модельних таксонів районування, що теж треба адекватно враховувати при плануванні і отриманні результатів. Останні моменти найчастіше виникають за рахунок лімітування простору досліджуваних територій кордонами держави чи межами її адміністративно-територіальних одиниць (див., наприклад, [1]).
У всіх випадках за інформаційні засоби моделювання і характеристики детерміновано-стохастичної (а далі і функціональної) структури макросистеми ДТ або її складових частин правлять перетини заданих моделлю (2) (або похідними від неї) полів просторових величин, що власне і визначають умови та наслідки водокористування на обраних для дослідження територіях, включаючи випадки можливого комплексування з ресурсокористуванням загалом. Такі перетини утворюються, як правило, спеціально обумовленою фіксацією в моделі (2) аргументу часу (to) або періодизацією цього аргументу.
При гідроекологічному районуванні стан макросистеми досліджуваних територій кваліфікується як сукупність властивостей цієї макросистеми і екосистем її заданих субструктур (включаючи "кінцеві" таксони районування), які тестуються для оцінювання ознак стану за умовами та наслідками водокористування, зважаючи і на екологічний стан власне водних об'єктів (за формулюванням [3,4]), розташованих в межах зазначених субструктур. Ознаками стану за умовами та наслідками водокористування або просто ознаками стану макросистеми ДТ і її субструктур є фактичні числові або "чисельно-ознакові" тощо значення відповідно обраних, згрупованих (скомбінованих) і співвіднесених між собою детермінованих або випадкових полів (субполів) моделі (2) різних ієрархічно-параметричних рівнів. Найчастіше використовують рівень субполів елементів, тобто значення певних елементів у просторових областях їх субполів, але з урахуванням належності цих елементів до їх компонентів або груп показників.
Принципово можливим і бажаним є розподіл стану макросистеми ДТ і її субструктур на "стан за умовами" та "стан за наслідками" водокористування. Такий розподіл, навіть у посередньому вигляді, власне і визначає членів детермінованих і випадкових полів (субполів) груп показників, які можуть бути залучені до оцінювання ознак зазначеного стану. Як правило, з ознаками стану за умовами водокористування пов'язують географічно- і "технічно"-детерміновані поля груп показників, а також випадкові поля груп показників, що не мають головного наслідкового за цілями районування характеру, тобто не належать до домінантної критеріальної групи показників (див. наступний текст). А проте, при спрощенні – обмеженому наборі протестованих територіальних систем, обмеженому періоді, на який розповсюджуються результати районування, застосуванні усереднених даних за період, відсутності моделювання режимів водокористування тощо – не виключений випадок, у якому може і не бути розподілу стану екосистем територіальних структур на два складники, а поєднання стану за умовами та наслідками. Тоді він оцінюється, наприклад, безпосередньо лише за екологічним станом водних об'єктів в межах зазначених екосистем, особливо якщо стан цих об'єктів задати групами показників, які "однозначно" підлягають екологічному нормуванню, і т.ін.
Рівень стану заданих субструктур районування тестується, користуючись двома принциповими підходами. З одного боку, певний рівень "стану за умовами" відповідає адекватним, найчастіше "чисельно-ознаковим", значенням обраного набору субполів, просторові субобласті яких поєднані за межами з підсистемами екосистем територіальних утворень, однорідними (квазіоднорідними) за умовами водокористування згідно з генетичними, природно-функціональними, природно-технічними, природно-технічно-функціональними особливостями цих підсистем, включаючи особливості техногенезу. При цьому, по-перше, у випадку застосування набору субполів обов'язковим є визначення домінантних типів субполів, по-друге, не виключеним є використання за необхідності вибіркових еталонних показників "стану за умовами" (див. далі). Стосовно першої тези, у [1,3], наприклад, при домінуванні гідрологічної групи показників "стану за умовами" застосовувалися генетично і природно-функціонально однорідні субполя гідрологічно-ландшафтних комплексів, при домінуванні ландшафтної групи – субполя ландшафтно-гідрологічних комплексів і т.ін. Ілюстрацією ж другої тези може бути вирізнення певних природно-технічно однорідних субструктур: за ймовірністю (ризиком) затоплення територій при повенях без об'єктної і суб'єктної "персоніфікації" можливих результатів такого затоплення, за рівнем технічного стану конструктивних елементів меліоративних систем тощо.
Завантажити реферат