Сторінка
2
Найбільший вплив на стік річки зумовлює безповоротний водозабір, який вище в/п Олександрівка у 1999 р. становив 105 млн м3 (3,3 м3/с). У 1991 р. (докризові умови) безповоротний забір був втричі більшим - 350 млн м3 (11,1 м3/с).
Нині найбільшим водоспоживачем на річці є Південно-Українська АЕС, перший блок якої введено в дію наприкінці 1982 р. Роль зрошення, яке у 80-х роках відігравало помітну роль, в останні роки, значно зменшилася.
Для всього періоду спостережень середній безповоротний забір відповідає витраті 2,5 м3/с.
Важлива особливість Південного Бугу - велика зарегульованість. Згідно з даними Держводгоспу України, у басейні річки створено 7034 ставів і 204 водосховищ. Їх об’єм відповідно становить 716 млн м3 і 883 млн м3 (сумарний – 1599 млн м3). Переважна більшість ставів і водосховищ створена вище в/п Олександрівка, що зумовлено сприятливістю природних умов (крутосхилість). Вилучення стоку річки на їх заповнення сприяло тому, що за наявний період спостережень (з 1914 р.) водність річки в середньому була зменшена на 0,47 м3/с.
Ще один чинник - додаткове випаровування з поверхні штучно створених водойм. Вище в/п Олександрівка воно приблизно становить 130 млн м3 (4,1 м3/с). З урахуванням динаміки зростання площі штучних водойм, для всього періоду спостережень воно в середньому відповідає витраті 1,5 м3/с. Таким чином, зарегулювання стоку зумовило зменшення водності річки на 2 м3/с.
Сумарний вплив перелічених чинників на стік Південного Бугу (в/п Олександрівка) в середньому дорівнює 4,5 м3/с. Норма природного стоку річки становить 93,7 м3/с.
Наведені дані свідчать про те, що вплив антропогенного фактора на стік Південного Бугу є порівняно невеликим (на рівні 5-6%). Водночас існують результати досліджень, за якими вплив є істотно більшим. Так, у виданні “Ресурсы поверхностных вод” [8] зазначено, що побутовий стік Південного Бугу на в/п Олександрівка становить 82,1 м3/с, природний – 119 м3/с. Іншими словами, автори оцінили антропогенний вплив аж у 36,9 м3/с. При цьому мова йде про період по 1965 р. включно.
Є підстави вважати, що наведений щойно результат є помилковим. За існуючими даними зменшення річкового стоку внаслідок безповоротне водоспоживання навіть у роки, коли воно було найбільшим, не перевищувало 20 м3/с. До 1965 р. у басейні річки не існувало найбільшого водоспоживача - Південно-Української АЕС. Лише у 1964 р. запрацювала Ладижинська ТЕС. Розвиток зрошення також припав в основному на період після 1965 р.
Антропогенний вплив на стік Дніпра
З-поміж інших річок Дніпро відзначається найбільшим використанням у господарській діяльності. Відповідно, встановлення природного стоку річки є дуже складним. Задача ускладнюється обмеженістю даних про безповоротний забір в межах Росії і Білорусі, певним впливом осушувальної меліорації.
Найбільш придатними створами для визначення середніх багаторічних витрат води є Київ (328 тис.км2), Лоцмано-Кам’янка (459 тис.км2) та Каховська ГЕС (482 тис.км2). Хоча витрати води на водпостах Київ і Лоцмано-Кам’янка вже не вимірюються, проте значна тривалість спостережень, а також можливість відновлення витрат дають змогу визначити багаторічні значення.
Спостереження на в/п Київ здійснювалися по 1974 р. включно. З 1966 р. почалося визначення стоку в створі Київської ГЕС, а з 1973 р. на р.Десні- в/п Літки. Близькість останнього водпоста до гирла (36 км) дає змогу визначення стоку поблизу м.Києва за сумою витрат на Київській ГЕС і на в/п Літки. За наявний період відсутнім є лише середнє річне значення у 1943 р. Воно визначено з використанням залежності з в/п Верхньодніпровськ: Q = 880 м3/с.
За наявними даними (з 1881 р.) середня багаторічна витрата води поблизу м.Києва становить 1380 м3/с. Упродовж періоду досліджень стік річки має тенденцію до зростання.
В цілому антропогенний вплив на стік річки вище м.Києва є невеликим. Передусім це викликано відсутністю великих водоспоживачів. У верхній частині басейну Дніпра значна частина води забирається з підземних джерел, що гідравлічно не пов’язані з річками. Ще одна обставина, яку слід згадати, - перекидання стоку у басейн Дніпра по Вілейсько-Мінській водній системі [1].
Серед водоспоживачів у верхній частині басейну виділяються Смоленська, Курська та Рівненська АЕС, Деснянська водопровідна станція (забезпечує водою м.Київ) та кілька інших об’єктів. Стосовно Деснянської водопровідної станції, яка щороку забирає 300 млн м3, можна зауважити, що більша частина вилученої води згодом повертається у Дніпро нижче м.Києва.
В останні роки безповоротний забір води з басейну Дніпра вище Києва в межах Білорусі становить близько 250 млн м3, в межах України - 290-300 млн м3.
Ще один чинник впливу на річковий стік - зарегулювання. В цьому разі передусім має бути враховано заповнення Київського водосховища (повний об’єм - 3,7 км3), яке здійснено у 1964-1966 рр. [2].
Врахування чинників, спроможних вплинути на стік Дніпра вище м.Києва, дало змогу отримати значення стоку, яке б спостерігалося у природних умовах, - 1390 м3/с (43,8 км3).
До початку значного антропогенного впливу на стік Дніпра між стоковими характеристиками на водпостах Київ і Лоцмано-Кам’янка існувала тісна залежність (r = 0,98). Для спільного періоду (1881-1931, 1942, 1944-1946 рр.) вона має вигляд:
QЛ-К = 1,256 QКиїв – 81,1 (м3/с).
Використання цієї залежності, а також наведеного вище значення (1390 м3/с) дозволяє отримати середню багаторічну витрату води на в/п Лоцмано-Кам’янка - 1660 м3/с (52,4 км3). Середня багаторічна витрата води в створі Каховської ГЕС є дещо більшою - 1690 м3/с (53,3 км3), адже в цьому разі додається приплив ще кількох річок (Кінська, Базавлук та ін.).
Завантажити реферат